Відповідальність виконавця за порушення договору про надання послуг

Збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем лише за наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом. Збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням договору про безоплатне надання послуг, підлягають відшкодуванню виконавцем у розмірі, що не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо інший розмір відповідальності виконавця не встановлений договором.

Частина 1 ст. 906 ЦК присвячена платним договорам, у свою чергу, відокремлює відповідальність за договорами про надання послуг, у яких виконавець здійснює підприємницьку діяльність. При цьому слід звернути увагу, що при вирішенні питання про сам факт притягнення до відповідальності не розмежовуються окремо невиконання зобов'язань за договором і неналежне виконання або виконання з порушенням його умов. І одне, і друге – це порушення зобов'язання, що є підставою для настання цивільно-правової відповідальності (ст. 610 ЦК).

Керуючись загальним правилом про відповідальність за вину, законодавець закріпив це положення і для договорів про надання послуг. Якщо неможливість виконання виникла з вини замовника, тоді на нього покладаються усі негативні наслідки такої неможливості. Вони полягають у зобов'язанні замовника оплатити послуги в повному обсязі. Такий обов'язок є формою відповідальності за порушення зобов'язань. При цьому можливі ситуації змішаної вини, тобто вини обох сторін. У таких випадках суд може зобов'язати замовника лише до часткової оплати послуг.

Для сфери підприємницької діяльності закріплена підвищена відповідальність – відповідальність без вини. Звільнити боржника-підприємця від відповідальності може тільки непереборна сила. При цьому обов'язок доказування невідворотності обставин покладено на сторону-підприємця. Переважна більшість таких послуг надаються у сфері обслуговування споживачів. Якщо мова йде про надання послуг у сфері обслуговування населення, то коментована стаття набуває характеру загальної норми, а спеціальні правила відповідальності передбачені статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів», включаючи і відшкодування моральної шкоди.

За відсутності підстав для покладення відповідальності на одну із сторін (для підприємця – це непереборна сила, а для виконавця, що не є підприємцем – відсутність вини) негативні наслідки неможливості виконання розподіляються між ними співрозмірно. Це передбачено правом виконавця вимагати лише відшкодування понесених витрат.

Разом з тим сторони можуть у договорі розподілити ризики неналежного виконання або невиконання договору іншим чином. Це може передбачатись у праві виконавця тільки на відшкодування фактично понесених витрат.

Результат послуги, що надається, повинен у момент її завершення відповідати властивостям, зазначеним у договорі, або вимогам, що зазвичай ставляться.

Тому до поняття неналежного виконання тісно примикають вимоги щодо якості послуг. Гарантії якості послуг можуть визначатися в законі або в договорі і поширюватися на результат надання послуги у цілому, а при наданні певних видів послуг – на певний період часу після надання послуги (наприклад, послуга по виконанню перманентної зачіски).

Стаття 906 ЦК не дає прямої відповіді на питання щодо відповідальності за невиконання договору з вини замовника. При такій умові, якщо інше не передбачено договором чи законом, замовник повинен сплатити виконавцю співрозмірну наданій послузі ціну та відшкодувати понесені витрати.

При наданні послуг у певних сферах людської діяльності законом може бути передбачена спеціальна або обмежена відповідальність. У першу чергу, мова йде про транспорт та зв'язок. Так, ст. 18 Закону України «Про поштовий зв'язок» від 04.10.2001 р. передбачає наступну відповідальність операторів за порушення законодавства у сфері надання послуг поштового зв'язку:

·        за повну втрату реєстрованих поштових відправлень (рекомендованого листа, бандеролі, поштової картки, повідомлення про вручення поштового відправлення), посилок без оголошеної цінності – відшкодування вартості послуг поштового зв'язку та штраф у розмірі 100 відсотків вартості цих послуг;

·        за часткову втрату (пошкодження) вкладення посилки без оголошено цінності – відшкодування його вартості пропорційно масі втраченої або пошкодженої частини вкладення шляхом ділення розміру тарифу за пересилання на чисту масу вкладення та штраф у розмірі 100 відсотків вартості послуг поштового зв'язку;

·        за повну втрату (пошкодження) вкладення посилки з оголошеною цінністю, листа або бандеролі з оголошеною цінністю – відшкодування в розмірі суми оголошеної цінності поштового відправлення, вартості послуг поштового зв'язку та штраф у розмірі 25 відсотків вартості цих послуг.

У наведеній нормі передбачено і спеціальні (додаткові) підстави звільнення від матеріальної відповідальності виконавця (оператора), яке відбувається за наступних обставин: а) поштове відправлення на підставі закону підлягає вилученню, конфіскації або знищенню; б) нестача або пошкодження вкладення поштового відправлення сталися внаслідок порушення відправником встановлених законодавством України правил щодо обмежень у пересиланні предметів та речей; в) заяву про розшук поштового відправлення (поштового переказу) подано до об'єкта поштового зв'язку після шести місяців з дня приймання тощо.

Якщо збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням безоплатного договору про надання послуг, виникли з вини виконавця, то вони підлягають відшкодуванню в розмірі двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Дана норма встановлює максимальну межу відшкодування збитків. Разом з цим сторони в договорі можуть відступити від неї в бік зменшення. Питання щодо відшкодування збитків у безоплатних договорах, які виникли з вини замовника, регламентуються ст. 904 ЦК.