60. Порівняйте зміст права на суброгацію та зміст права на регрес у страхових відносинах.

Головною відмінною ознакою регресу від суброгації є те, що нове зобов’язання при суброгації не виникає, а відбувається лише заміна кредитора. Наприклад, унаслідок виплати страхової суми за договором страхування відповідальності на випадок невиконання зобов’язання за контрактом або договору ризику непогашення кредиту до страховика переходить право вимоги до боржника за контрактом. При цьому зобов’язання, що виникло між страхувальником та боржником, залишається чинним для страховика, який стає у ньому новим кредитором боржника.

При регресі ж не відбувається заміни сторони, а виникає нове зобов’язання. Наприклад, стаття 38 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до ­страхувальника, якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії; якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їхній основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником); якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.

Розмежування понять «суброгація» та «регрес» є важливим з огляду на різний порядок обчислення позовної давності. Так, за умови виникнення нового зобов’язання при регресі строк позовної давності починається з моменту виплати страхового відшкодування, як це передбачено у частині 6 статті 261 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за регресними зобов’язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов’язання. При суброгації ж початок перебігу позовної давності починається з моменту виникнення страхового випадку, адже відповідно до статті 262 Цивільного кодексу України зміна сторін у зобов’язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Окрім зазначеного, регрес та суб­рогація відрізняються сумою вимоги, яку може заявити страховик до винної особи. Так, при суброгації страховик управі вимагати від особи, відповідальної за збитки, відшкодування суми в межах фактичних витрат, тобто в межах суми страхової виплати, виплаченої страхувальнику. Це означає, що страховик не вправі вимагати сплати штрафних санкцій, трьох відсотків річних, інфляційних втрат винною особою. Проте, бе­зумовно, такого права не позбавлена потерпіла особа, якій було завдано збитки. При регресі ж страховик вправі задовольнити свою вимогу в повному обсязі.

Зазначені два поняття розрізняються і за суб’єктним складом. Суброгація виникає щодо будь-яких осіб, а право зворотної вимоги (регресу) лише щодо вузького кола осіб.

Таким чином, у правовідносинах страхування суброгація є більш поширеним явищем, ніж регрес. Право зворотної вимоги (регресу) виникає лише у конкретно визначених законодавством випадках.

Наведена характеристика понять регресу та суброгації свідчить про існування різниці між ними, що має, безумовно, враховуватися в правозастосуванні, адже виникнення суб­рогації або ж права зворотної вимоги (регресу) в страховика призводить до різних правових наслідків.

1. Загальна характеристика договору страхування.

Суспільні відносини щодо страхування регулюються ЦК України, Законом України «Про страхування». Окремі норми щодо страхування містяться в ряду інших нормативних актів. При виникненні питань при застосуванні норм ЦК і Закону «Про страхування» слід керуватися нормами ЦК в силу пріоритету, закріпленого в ч. 2 ст. 4 ЦК.

Однак ЦК не містить спеціальних норм — визначень основних страхових понять. У цьому випадку слід звертатися до норм Закону України «Про страхування», де такі норми є (наприклад, визначення страхового ризику, страхового випадку, страхової виплати — ст.ст. 8-9 Закону).

Договір страхування укладається в письмовій формі та є угодою між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання сплатити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, у разі настання страхового випадку. У свою чергу страхувальник несе обов'язок щодо сплати страхових платежів у визначені строки та виконання інших умов договору.

Договір страхування є двостороннім. У разі укладення договору відповідні права та обов'язки виникають як у страхувальника, який повинен повідомити відомості про об'єкт страхування, сплачувати страхові внески (якщо страхова премія не була сплачена повністю вже при укладенні договору), повідомити страховика про настання страхового випадку тощо, так і у страховика, який повинен сплатити страхову виплату та ін.

Цей договір є сплатним, оскільки страхувальник сплачує страхову премію, а страховик — несе ризик настання страхового випадку, а при наявності останнього здійснює страхову виплату.

Договір страхування, як правило, є реальним. Він набуває чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором.

2. Правовий статус страховика.

Сторонами договору страхування є страховик і страхувальник. Страховиком виступає юридична особа, яка має відповідну ліцензію на здійснення страхування певного виду. Згідно з ліцензійними умовами провадження страхової діяльності, затв. наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва Міністерства фінансів України 16 липня 2001 р., як страховики можуть виступати тільки юридичні особи у формі акціонерного, повного, командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю, з наявністю у страховика не менше трьох учасників. Страховиками також можуть бути державні організації, які створені і діють відповідно до Закону України «Про страхування» (далі в главі, що коментується — Закон). Предметом безпосередньої діяльності страховика можуть бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Дозволяються виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених цивільно-правових угод, надання послуг (виконання робіт), якщо це безпосередньо пов'язано із зазначеними видами діяльності, а також будь-які операції для забезпечення власних господарських потреб страховика.

Страхова організація не має права займатися виробничою, торговельно-посередницькою і банківською діяльністю. Страхові організації можуть займатися іншими видами діяльності крім вищезгаданих. Закон також не забороняє страховим організаціям бути засновниками й учасниками (пайовиками) інших, як комерційних, так і некомерційних, організацій.

Юридичні особи, які не відповідають вимогам Закону та прийнятих відповідно до нього нормативних актів, не можуть займатися страховою діяльністю. Крім того, підприємства, установи та організації не можуть стати страховиками шляхом внесення змін до статутних документів за умови, що вони попередньо займалися іншим видом діяльності. Страховики, віднесені до комерційних організацій, страхують чужі ризики, а отримані ними премії завжди включають «прибуткову частину», яка служить основою для отримання прибутку.

Стаття про страховиків із ЗУ «Про страхування»:

Стаття 2. Страховики

Страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох.

Забороняється здійснювати страхову діяльність на території України страховиками-нерезидентами, крім таких видів страхової діяльності:

виключно із страхування ризиків, пов'язаних з морськими перевезеннями, комерційною авіацією, запуском космічних ракет і фрахтом (включаючи супутники), у разі, якщо об'єктом страхування є майнові інтереси, пов'язані з товарами, які транспортуються, та/або транспортним засобом, яким вони транспортуються, та/або будь-яка відповідальність, що виникає у зв'язку з таким транспортуванням товарів;

перестрахування;

страхове посередництво, таке як брокерські та агентські операції стосовно: перестрахування, виключно із страхуванням ризиків, пов'язаних з морськими перевезеннями, комерційною авіацією, запуском космічних ракет і фрахтом (включаючи супутники), у разі, якщо об'єктом страхування є майнові інтереси, пов'язані з товарами, які транспортуються, та/або транспортним засобом, яким вони транспортуються, та/або будь-яка відповідальність, що виникає у зв'язку з таким транспортуванням товарів;

допоміжні послуги із страхування, такі як консультаційні послуги, оцінка актуарного ризику та задоволення претензій.

В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації, які створені і діють відповідно до цього Закону. У цьому разі використання слів "державна", "національна" або похідних від них у назві страховика дозволяється лише за умови, що єдиним власником такого страховика є держава.

Слова "страховик", "страхова компанія", "страхова організація" та похідні від них дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Загальний розмір внесків страховика до статутних капіталів інших страховиків України не може перевищувати 30 відсотків його власного статутного капіталу, в тому числі розмір внеску до статутного капіталу окремого страховика не може перевищувати 10 відсотків. Ці вимоги не поширюються на страховика, який здійснює види страхування інші, ніж страхування життя, у разі здійснення ним внесків до статутного капіталу страховика, який здійснює страхування життя.

При створенні страховика або збільшенні зареєстрованого статутного капіталу статутний капітал повинен бути сплачений виключно в грошовій формі. Дозволяється формування статутного капіталу страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі - Уповноважений орган), але не більше 25 відсотків загального розміру статутного капіталу.

Забороняється використовувати для формування статутного капіталу векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи.

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.

Дозволяються виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених цивільно-правових угод, надання послуг (виконання робіт), якщо це безпосередньо пов'язано із зазначеними видами діяльності, а також будь-які операції для забезпечення власних господарських потреб страховика.

Страховики, які здійснюють страхування життя, можуть надавати кредити страхувальникам, які уклали договори страхування життя.

Порядок, умови видачі та розміри кредитів і порядок формування резерву для покриття можливих втрат встановлюються Уповноваженим органом за погодженням з Національним банком України.

Страховик-нерезидент має право здійснювати страхову діяльність в Україні за таких

1) держава, в якій зареєстрований страховик-нерезидент, належить до держав - членів Світової організації торгівлі, не належить до держав, які не беруть участі в міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму, а також співпрацює із Групою з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF). У разі здійснення перестрахування вимога щодо членства у Світовій організації торгівлі держави, в якій зареєстрований страховик-нерезидент, не застосовується.;

2) між уповноваженим органом із здійснення нагляду за страховими компаніями країни, в якій зареєстрований страховик-нерезидент, та Уповноваженим органом підписано меморандум (укладено угоду) про обмін інформацією;

3) за страховою діяльністю відповідно до законодавства країни реєстрації страховика-нерезидента здійснюється державний нагляд;

4) між Україною та країною, в якій зареєстрований страховик-нерезидент, укладено міжнародний договір про запобігання податковим ухиленням та уникнення подвійного оподаткування;

5) держава, в якій зареєстрований страховик-нерезидент, не включена до переліку офшорних зон, визначеного згідно із законодавством України;

6) страховик-нерезидент має відповідну ліцензію на здійснення страхової діяльності відповідно до законодавства держави, в якій він зареєстрований;

7) рейтинг фінансової надійності (стійкості) страховика-нерезидента відповідає вимогам, установленим Уповноваженим органом.

Юридичні особи, які не відповідають вимогам цієї статті, не можуть займатися страховою діяльністю.

Підприємства, установи та організації не можуть стати страховиками шляхом внесення змін до статутних документів за умови, що вони попередньо займалися іншим видом діяльності, навіть у разі виконання положень цієї статті.

Законодавством України може бути визначено уповноважених страховиків для здійснення тих чи інших видів страхування, у разі якщо здійснення тих чи інших правовідносин передбачає використання бюджетних коштів, валютних резервів держави, гарантій Кабінету Міністрів України. Обов'язковою умовою для визначення уповноважених страховиків має бути проведення відкритих торгів відповідно до Закону України "Про здійснення державних закупівель та участь представників добровільних об'єднань страховиків. В інших випадках забороняється будь-яке уповноваження страховиків для здійснення окремих видів страхування з боку держави.

3. Правовий статус товариства взаємного страхування.

Товариства взаємного страхування. Плиса В.Й.

Взаємне страхування є специфічною некомерційною формою організації страхових операцій, при яких страховий фонд створюють на неприбутковій основі.

Взаємне страхування — це взаємний обмін ризиками, при якому не переслідують ціль отримання прибутку. Форма проведення взаємного страхування — товариства взаємного страхування.

Страхування — це перерозподіл збитків кількох осіб між багатьма. Є два види розподілу — наступний та попередній. Першим понад 4 тис. років тому виник наступний перерозподіл: вартість знищеного (пограбованого) товару розподіляли між купцями, які уклали відповідну угоду. З часом зрозуміли, що збитки завдаються нерівномірно, розміри платежів кожний раз неоднакові. У зв'язку з цим виник попередній розподіл: зацікавлені особи створювали страховий фонд, який потім поступово використовували для відшкодування своїх збитків. Небезпека ризику була перенесена з плечей зацікавлених осіб, або страхувальників, на окрему організацію — страхове товариство. Одночасно виник і специфічний ризик страхової діяльності — можливість невідповідності величини створеного фонду реальному розміру збитків.

Є два способи вирішення цієї проблеми: ризик неадекватності величини страхового фонду фактичним збиткам може бути покладений або на страхувальників (взаємне страхування), або на третіх осіб — страховиків (комерційне страхування). Іншими словами, відмінність між взаємним та комерційним страхуванням полягає у праві власності на страховий фонд. Товариства взаємного страхування — організації оригінальні, оскільки їхні клієнти є їхніми власниками: страхувальник, купуючи поліс, стає співвласником страхового товариства, тобто страховиком.

Страховий фонд може перевищувати величину фактичних збитків. Це перевищення є прибутком страховика. Навпаки, в товариствах взаємного страхування таке перевищення є власністю страхувальників і розподіляється між ними або залишається у товаристві. Отже, безприбутковий, або некомерційний характер операцій є відміною рисою взаємного страхування.

Остання важлива особливість взаємного страхування — однорідність складу учасників товариства взаємного страхування. Не може бути взаємного обміну збитками між власниками авіапід-приємства і нафтопереробного заводу, тому що характер їхньої діяльності сильно відрізняється і тому важко визначити критерії створення адекватного страхового фонду.

Отже, взаємне страхування — це проведення страхувальниками, що мають схожі майнові інтереси та ризики в господарському житті, діяльності зі створення й управління страховим фондом у специфічній формі товариств взаємного страхування, які функціонують на безприбутковій основі.

На історичній сцені взаємне страхування виникло в транспортному страхуванні та страхуванні життя. Перший вид відносили до страхування "гуртового", яке сьогодні називають страхуванням юридичних осіб, другий — до так званого роздрібного страхування.

В Україні громадяни та юридичні особи з метою страхового захисту своїх майнових інтересів можуть створювати товариства взаємного страхування в порядку і на умовах, визначених чинним національним законодавством.

Товариство взаємного страхування є юридичною особою — страховиком, створеною відповідно до Закону України "Про страхування" з метою страхування ризиків членів цього товариства. Члени товариства взаємного страхування є учасниками товариства.

Страхувальниками товариства взаємного страхування можуть бути члени товариства — юридичні та дієздатні фізичні особи, якщо це передбачено його установчими документами.

Відповідальністю товариства взаємного страхування є зобов'язання щодо виплати страхових сум і страхових в ід шкодувань членам цього товариства у разі настання страхових випадків. Загальні зобов'язання товариства взаємного страхування визначають як суму зобов'язань щодо страхових ризиків усіх членів цього товариства, страхування яких передбачено договором між ними. Відповідно до цього, страховою сумою є сума, в межах якої проводять виплати у разі настання страхових випадків для кожного із членів товариства.

Страховим платежем (внеском, премією) члена товариства є кошти, внесені ним до товариства взаємного страхування у розмірах, визначених керівним органом товариства як плата за страхування своїх страхових ризиків у цьому товаристві. Сплата страхового платежу відбувається за рахунок чистого прибутку, що залишається у розпорядженні члена товариства, крім випадків, передбачених чинним законодавством України. Страховий платіж члена товариства на кожну конкретну дату може не відповідати страховому ризику цього члена, за умови, що сума загальних внесків усіх членів товариства забезпечує можливість створення необхідних страхових резервів, які відповідають загальним зобов'язанням товариства взаємного страхування.

Рішення про розмір та терміни сплати страхового внеску кожного окремого члена товариства визначають у порядку, визначеному керівним органом товариства взаємного страхування, і залежно від фінансового становища кожного члена товариства відповідно до умов, визначених в укладеному між членами товариства та товариством взаємного страхування договорі.

Кожний член товариства взаємного страхування, незалежно від суми страхового внеску, за умови виконання у повному обсязі всіх зобов'язань перед товариством, має право повністю отримати потрібне страхове відшкодування у разі настання страхового випадку.

Члени товариства укладають з товариством взаємного страхування договір страхування, в якому об'єкти страхування, страхові суми, порядок їх виплати та порядок внесення страхових платежів визначають з урахуванням особливостей кожного члена товариства. У разі виходу одного зі страхувальників зі складу цього товариства або його ліквідації договір між іншими його членами не втрачає чинності.

Члени товариства на підтвердження приєднання до договору страхування отримують сертифікат, порядок видачі якого визначає уповноважений орган.

Товариство взаємного страхування розробляє правила страхування і включає їх до договору, формує загальні страхові резерви для виплати з них майбутніх страхових сум і страхових відшкодувань за зобов'язаннями всіх його членів. Після виплати страхової суми або страхового відшкодування розмір резерву повинен бути відновлений і відповідати страховим зобов'язанням.

Умови виходу з товариства взаємного страхування передбачені у його установчих документах.

Комарницька Л. Особливості діяльності товариств взаємного страхування на ринку страхових послуг

Взаємне страхування є специфічною некомерційною формою організації страхових операцій, при яких страховий фонд створюють на неприбутковій основі. Форма проведення взаємного страхування — товариства взаємного страхування. [1]

Товариство взаємного страхування – об’єднання юридичних або фізичних осіб з метою страхового захисту майнових та особистих інтересів його членів, де кожен страхувальник є членом страхового товариства. Особливість цієї організаційної форми підприємництва полягає в тому, що взаємні товариства зустрічаються виключно у страховій діяльності.

До причин виникнення товариств взаємного страхування можна віднести:

 Відсутність пропозицій на той чи інший вид операцій з боку комерційних страховиків взагалі або за прийнятною ціною;

 Прагнення страховиків отримати страхові послуги за собівартістю або розпоряджатися страхової прибутком, на свій розсуд і без оподаткування.

Аналіз показує, що діяльність товариства взаємного страхування та страхового підприємства мало різниться. Основна відмінність – механізм реалізації рішень страхувальників, які є колективними власниками такого товариства.[5]

Виділяють такі особливості товариств взаємного страхування :

1. Діяльність ТВС пов’язана не з отриманням прибутку від страхової діяльності, а з наданням фінансової підтримки учасників ТВС;

2. Страхувальники або клієнти ТВС є одночасно страховиками та співвласниками ТВС;

3. Для ТВС єдиним джерелом отримання прибутку для розширення страхового фонду є інвестиційна діяльність, в першу чергу, стосовно проектів його членів.

4. Діяльність ТВС заснована на принципі солідарної відповідальності, коли покриття збитку учаснику ТВС проводиться за рахунок внесків інших страхувальників, які вони вносять в страховий фонд.

5. Однорідність складу учасників ТВС. Учасники ТВС займаються однаковою або подібною господарською діяльністю, що забезпечує справедливість розрахунку страхових внесків.

6. Спільною особливістю для ТВС з державним та комерційним страхуванням є те, що участь у системі взаємного страхування базується на договірній основі.

Роль і значення ТВС, що діють на страховому ринку, постійно зростає. У першу десятку найбільших світових страховиків входять шість ТВС. У США, наприклад, на частку усіх ТВС (близько 200) припадає до50 % продажу полісів особистого страхування, а найбільший у США страховик у сфері особистого страхування – це товариство взаємного страхування “Prudential Insurance Company of America”. В Японії товариства взаємного страхування є переважною формою організації особистого страхування й охоплюють більше 95% цього ринку. В Україні така категорія суб’єктів страхових відносин практично не існує, незважаючи на те, що є Постанова КМУ, яка тимчасово регулює діяльність ТВС.

За всю історію існування України як незалежної держави, було зареєстровано та офіційно функціонувало лише два ТВС: Закрите акціонерне товариство взаємного страхування «Наша справа» і страхове відкрите акціонерне товариство київський регіональний фонд взаємного страхування «Промислова Україна». Їх діяльність базувалася на майновому страхуванні господарських організацій.

Отже, товариства взаємного страхування в Україні можуть стати гідною альтернативою державному та комерційному страхуванню, адже їхніми найголовнішими перевагами є: широкий спектр страхових послуг; нижча плата за користування страховими послугами (відсутні адміністративні витрати, витрати на рекламу та знаходження нових клієнтів) і, тим не менш висока їх якість; гарантування виплат страхових сум в необхідному обсязі не дивлячись на те, що дана сума збитків не була передбачена в договорі; врахування інтересів кожного страхувальника (учасника товариства); високий рівень надання страхових послуг а також доступність.

4. Співстрахування та перестрахування.