53. Особливості зберігання майна в готелях, гуртожитках, гардеробах.

Збереження речей у готелі є одним із видів готельних послуг, що надаються споживачу при розміщенні та проживанні в готелі.

Правове регулювання відносин щодо зберігання речей у готелях здійснюється, в першу чергу, ст. 975 ЦК України та Правилами користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг, затвердженими наказом Державної туристичної адміністрації України від 16.03.2004 № 19 (далі - Правила користування готелями). На ці правовідносини поширюється також дія Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 р.

Цей договір є двостороннім, реальним (набуває чинності з моменту вселення в готель) та відплатним (оплата за збереження входить у вартість основних готельних послуг).

Сторонами договору зберігання речей у готелі є готель, який виступає як зберігач, і споживач, який є поклажодавцем.

Готель - це підприємство будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, що складається з номерів, надає готельні послуги, які не обмежуються щоденним заправлянням ліжок, прибиранням кімнат та санвузлів (п. 1.3 Правил користування готелями).

Споживачем може бути тільки фізична особа, яка розміщується в готелі шляхом надання їй номера (місця) для тимчасового проживання.

Предметом зберігання є речі, внесені до готелю споживачем, який проживає у ньому. Річ вважається такою, що внесена до готелю, якщо вона передана працівникам готелю або знаходиться у відведеному для споживача приміщенні (номері, місці тощо). Виходячи з цього, предметом зберігання за цим договором може бути, зокрема річ, яка не вибуває із-під володіння споживача.

Відповідно до ч. 1 ст. 975 ЦК України та п. 4.11 Правил користування готелями готель відповідає за схоронність таких речей. Проте готель відповідає за втрату грошей, інших цінностей (цінних паперів, коштовностей) лише за умови, що вони були окремо передані готелю на зберігання, тобто передані адміністратору готелю під опис для поміщення у сейф чи камеру схову готелю. Окрема передача грошей та інших цінностей на зберігання готелю оформлюється видачею відповідної квитанції, жетона або іншого легітимаційного знаку.

У разі втрати чи пошкодження речі споживач зобов´язаний негайно повідомити про це готель. Законодавець не уточнює поняття негайно, проте з цього приводу діє правило, за яким якщо до закінчення строку проживання споживач не пред´явив свої вимоги до готелю, вважається, що його речі не були втрачені чи пошкоджені (ч. З ст. 975 ЦК України). Таким чином, споживач може заявити про втрату чи пошкодження речі, що знаходилась в готелі, до моменту виселення з готелю.

Правила користування готелями зобов´язують готель у разі виявлення забутих речей негайно повідомити про це власника речей (за умови, що їх власник відомий). Забуті речі зберігаються у готелі протягом шести місяців, після чого передаються у відповідні державні органи для реалізації або знищуються, про що складається акт установленої форми.

Готель відповідно до чинного законодавства України несе відповідальність за шкоду, заподіяну майну споживача, що виникла в зв´язку з недоліками при наданні послуг. П

орядок і обсяг відшкодування визначаються відповідно до загальних положень про відповідальність за договором зберігання.

Положення ст. 975 ЦК України застосовуються і до зберігання речей фізичних осіб у гуртожитках, мотелях, будинках відпочинку, пансіонатах, санаторіях та інших організаціях, у приміщеннях яких особа тимчасово проживає.

Діяльність публічних установ пов´язана із необхідністю зберігання верхнього одягу їх відвідувачів, особливо у холодну пору року. У зв´язку з цим в організаціях створюються гардероби - спеціально обладнані, огороджені місця для зберігання верхнього одягу та інших речей відвідувачів і працівників організації.

На зберігання в гардеробі поширюються загальні положення про послуги (гл. 63 ЦК України) і про зберігання (§ 1 гл. 66 ЦК України).

Договір зберігання речей у гардеробі має такі характерні ознаки:

1) він, зазвичай, є безвідплатним, хоча може бути й відплат-ним(ч. 1 ст. 973 ЦК України). Плата за цим договором може бути встановлена лише тоді, коли це спеціально встановлено домовленістю сторін або про це спеціально вказується при передачі речі на зберігання;

2) зберігачем речі є організація (юридична особа), при якій створено гардероб (заклади культури, освіти, охорони здоров´я тощо);

3) поклажодавцемможе бути тільки фізична особа;

4) предметом зберігання може бути верхній одяг, головні убори, а в окремих спеціально обумовлених випадках також інші речі фізичних осіб (наприклад, сумки, портфелі, пакети);

5) цей договір оформлюється видачею номерного жетона чи іншого легітимаційного знаку;

6) зберігач речі, зданої до гардеробу, зобов´язаний вжити усіх необхідних заходів щодо забезпечення схоронності речі (ч. 1 ст. 973 ЦК України).

54.Зберігання речей, що є предметом спору (секвестр).

Одним із способів (видів) забезпечення правильного вирішення спору з приводу конкретної речі є передання цієї речі на зберігання іншим особам. Передача речі, яка є предметом спору, на зберігання третій особі була відома ще за часів римського приватного права і отримала назву секвестр.

Цей вид зберігання передбачається цивільним законодавством багатьох країн світу, проте для цивільного законодавства України він є новим. Крім того, такий різновид зберігання виступає одним із способів забезпечення позову в цивільному процесі (ст. 152 ЦПК України від 18 березня 2004 p.). Закон України "Про виконавче провадження" (ст. 58) передбачає можливість передачі майна, на яке накладено арешт, на зберігання стороннім особам.

Договір щодо зберігання речей, які є предметом спору, призначений захистити інтереси тієї особи, яка буде визнана законним володільцем чи власником речі, і отримає право претендувати на її отримання.

Зберігачем за цим договором може бути фізична або юридична особа, яка погоджена усіма сторонами спору, визначена судом або державним виконавцем. Однак ним не може бути учасник відповідного спору, тобто зберігач має бути незацікавленою у вирішенні спору особою.

Річ передається на зберігання іншій особі за її згодою, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 976 ЦК України). Так, відповідно до пунктів 1.1, 1.2 Положення про порядок і умови зберігання цінних паперів, на які накладено арешт, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 4 жовтня 1999 р. № 489, відповідальне зберігання цінних паперів, що випущені в документарній формі, на які накладено арешт і які підлягають обов´язковому вилученню, здійснюється територіальними управліннями Національного банку України на підставі письмової угоди, укладеної з районним, міським (міст обласного значення), районним у місті відділом державної виконавчої служби, що знаходиться в межах цього регіону.

Предметом цього договору може бути будь-яка річ. Як вказується в спеціальній літературі, предметом такого зберігання можуть бути не лише рухомі речі, а й нерухомі, що за загальним правилом не притаманно договорам зберігання.

Особливості укладання договору зберігання речі, що є предметом спору, полягають в тому, що цей договір може бути укладений:

1) шляхом волевиявлення осіб, між якими виник спір (добровільний секвестр);

2) за ухвалою суду (судовий секвестр);

3) постановою державного виконавця (виконавчий секвестр). Секвестр може бути відплатним і безвідплатним, що впливає

на права та обов´язки сторін цього договору та їх відповідальність за його невиконання чи неналежне виконання, які визначаються за загальними положеннями про договори про надання послуг і зберігання.

За загальним правилом зберігач має право на плату за рахунок сторін, між якими є спір (ч. 2 ст. 976, ч. 5 ст. 626 ЦК України). Якщо секвестр здійснюється на безоплатній основі, про це має бути зазначено в договорі.

Закон України "Про виконавче провадження" (ст. 58) передбачає, що особа, якій передано на зберігання описане майно, може ним користуватися, якщо особливості цього майна у разі користування не призведуть до його знищення або змен

шення цінності. ЦК України такого правила не передбачає, тому користування предметом добровільного і судового секвестру заборонено (ст. 944 ЦК України).

Зберігач зобов´язується повернути річ, яка є предметом спору, особі, визначеній за рішенням суду або за погодженням усіх сторін, між якими виник спір, а в разі зберігання речі, на яку було накладено арешт державним виконавцем, припинення зберігання здійснюється за постановою державного виконавця.