49. Відповідальність сторін за договором складського зберігання.

За невиконання сторонами обов'язків, передбачених законом або договором зберіган­ня, на них покладається цивільно-правова відповідальність. Відповідальність зберігача за втрату (нестачу) або пошкоджен­ня речі, прийнятої на зберігання, настає на загальних підставах (ч. 1 ст. 950 ЦК України). Проте норми гл. 66 ЦК України передбачають певні особливості договірної відповідальності зберігача в окремих випадках. Так, ч. 2 ст. 950 ЦК України встановлюється відповідальність професійного зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо він не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на збері­гання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необе­режності поклажодавця. Таким чином, відповідальність зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі може наступати і без ви­ни. Слід мати на увазі, що наявність обставин, які звільняють збе­рігача від відповідальності (непереборної сили, особливих власти­востей речі, умислу чи грубої необережності поклажодавця), має доводити сам зберігач.

Спеціальне правило щодо відповідальності за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання містить ч. З ст. 950 ЦК України. У такому разі зберігач несе відповідальність лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Втратою або пошкодженням речі заподіюються збитки поклажодавцю, тому зберігач зобов'язаний їх відшкодувати:

1) у разі втрати (нестачі) речі — у розмірі її вартості;

2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Проте, якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призна­ченням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вима­гати від зберігача відшкодування її вартості (ст. 951 ЦК України).

Договором зберігання може бути також встановлена відповідаль­ність зберігача за прострочення передачі речі поклажодавцеві, само­вільне користування майном чи передачу його у користуванні іншій особі тощо. ЦК України передбачає лише одну спеціальну норму щодо відпо­відальності поклажодавцяза невиконання своїх обов'язків. Так, у ст. 952 ЦК України вказується, що поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві збитки, завдані властивостями речі, пере­даної на зберігання, якщо зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати про ці властивості. В інших випадках порушення зберігачем своїх обов'язків тягне або певні правові наслідки, які не є заходами цивільно-правової від­повідальності, наприклад, якщо річ не буде витребувана із ломбар­ду, вона підлягає продажу (ст. 968 ЦК України), або вона визна­чається на підставі загальних положень про відповідальність за невиконання зобов'язань.

Слід звернути увагу на те, що ЦК України не встановлює відпові­дальність зберігача та поклажодавця за збитки у вигляді неодержаних доходів.

50.Зберігання майна у ломбарді.

Зберігання речей у ломбарді пов´язано із здійсненням так званої ломбардної операції, що є різновидом кредиту під заставу.

Відповідно до п. 1.14 ст. 1 Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" ломбардна операція - це операція фізичних чи юридичних осіб з отримання коштів від юридичної особи, кваліфікованої як фінансова установа згідно із законодавством України, під заставу товарів або валютних цінностей.

Таким чином, ця операція поєднує в собі елементи договорів кредиту, зберігання та застави.

Зберігання речей ломбардом є супутньою ломбардною послугою, яка надається у процесі його основної діяльності - видачі грошових кредитів під заставу рухомого майна (закладу).

Особливості договору зберігання речей у ломбарді полягають у наступному:

1) правове регулювання відповідних відносин здійснюється ЦК України (статті 967-968), Законами України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 р., "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 p., а також підзаконними актами, зокрема Положенням про порядок надання фінансових послуг ломбардами, затвердженим розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 26 квітня 2005 р. № 3981, тощо;

2) за своїми юридичними ознаками це двосторонній, відплатиш, реальний, строковий і публічний договір;

3) зберігачем за цим договором є ломбард, тобто фінансова установа, виключним видом діяльності якої є надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним особам готівкою чи у безготівковій формі за рахунок власних або залучених коштів, крім депозитів, під заставу майна та майнових прав на визначений строк і під відсоток, а також надання супутніх ломбардних послуг (п. 2 Порядку проведення внутрішнього фінансового моніторингу суб´єктами господарювання, що провадять господарську діяльність з організації та утримання казино, інших гральних закладів, і ломбардами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 листопада 2003 р. № 1800). Відповідно до Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" ломбард повинен бути зареєстрований як фінансова установа і отримати відповідне свідоцтво;

4) ломбард є так званим професійним зберігачем;

5) поклажодавцемвідповідно до ч. 1 ст. 967 ЦК України може виступати тільки фізична особа;

6) предметом зберігання є річ, передана ломбарду під заставу. Нею може бути будь-яка рухома і неспоживна річ. Зазвичай, до ломбарду здаються високоліквідні речі, такі як ювелірні і побутові вироби із дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, нова або використовувана побутова, аудіо- та відео-техніка, мобільні телефони тощо. Не можуть бути предметом зберігання у ломбарді речі, вилучені з цивільного обігу чи обмежені у ньому;

7) оформлення договору здійснюється шляхом видачі іменної квитанції (ч. 1 сї. 967 ЦК України);

8) ціна речі, переданої у заставу (зберігання), визначається за домовленістю сторін (ч. 2 ст. 967 ЦК України). Зазвичай, оці

нку речі проводить ломбард, за що стягується (може стягуватись) додаткова плата;

9) на ломбард покладається обов´язок застрахувати на користь поклажодавця за свій рахунок речі, прийняті на зберігання, виходячи з повної суми їх оцінки;

10) ломбард не має права користуватися і розпоряджатися зданою річчю;

11)річ повертається поклажодавцеві за умови виконання ним перед ломбардом своїх зобов´язань, забезпечених заставою;

12) ломбард має право продати річ, яку поклажодавець не забрав із ломбарду після спливу трьох місяців від дня закінчення строку договору зберігання. Із суми виторгу, одержаної від продажу речі, вираховуються плата за зберігання та інші платежі, які належить зробити ломбардові, а залишок суми виторгу повертається поклажодавцю.