2. Види договорів про надання послуг та сфера їх застосування.

Видовий поділ договорів про надання послуг можна проводити за різними критеріями. Крім двочленного поділу послуг за сферами застосування на побутові і такі, що надаються в сфері підприємницької діяльності, для практичної діяльності має значення поділ послуг за потребами, який запропонував російський цивіліст Є. Д. Шешенін. Такий критерій дає можливість виділяти види послуг залежно від сфери застосування: послуги зв'язку, медичні послуги, правові послуги, освітянські послуги, аудиторські послуги, культурно-видовищні, туристично-екскурсійні, готельні тощо. Слід зазначити, що законодавець також пішов по шляху спеціальної регламентації послуг за сферами надання. Про це свідчить прийняття цілого ряду законів, які виступають в якості спеціальних норм щодо регламентації цього виду зобов'язань. Це закони "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 р., "Про зв'язок" від 22 грудня 1999 р., "Про поштовий зв'язок" від 10 квітня 2001 р., "Про оцінку майна, майнових прав та оціночну діяльність" від 27липня 2001 р., "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 р., "Про туризм" від 15 вересня 1995 р. і нормативні акти нижчого порядку - Правила надання послуг з газопостачання від 9 грудня 1999 р.. Про інформаційні послуги в сфері гідрометеорології від 2 грудня 1998 р., Правила користування послугами поштового зв'язку від 22 грудня 1997 р., Правила надання послуг населенню з водопостачання та водовідведення від 30 грудня 1997 р., Правила надання населенню послуг пасажирського автомобільного транспорту від 18 лютого 1987 р., Правила надання населенню послуг з перевезення міським електротранспортом від 22 квітня 1997 р. тощо.

В теорії цивільного права традиційно послуги ще поділяють на такі, в яких виконавцем вчиняються дії юридичного характеру (доручення, комісія), фактичного характеру (зберігання, перевезення), або змішані (довірче управління майном, транспортна експедиція) та послуги кредитно-грошового характеру (позика, кредитний договір, факторинг, банківський рахунок, договір банківського вкладу).

Загальні положення статей глави 63 ЦК України можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання. Це означає, що за відсутності спеціального законодавства відносини сторін із зобов'язань про надання послуг регулюються нормами глави 63 ЦК України (види спеціальних законів наведені вище). У тому числі положення зазначеної глави поширюються і на такі види договорів, які взагалі не передбачені законодавством, але своїм предметом мають надання послуги, що полягає у вчиненні певної дії або здійсненні певної діяльності.

Якщо послуги надаються у сфері побутового обслуговування, то на такі відносини поширюється законодавство про захист прав споживачів, у тому числі ЗУ "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 р. (в редакції від 1 грудня 2005 р.) та Правила побутового обслуговування населення, затверджені постановою КМ України від 16 травня 1994 р., в частині, що регулює надання нематеріальних послуг. Відповідно до п. 1 постанови Пленуму ВС України від 12 квітня 1996 р.

"Про практику розгляду цивільних прав про захист прав споживачів", якщо громадянин замовляє, використовує послуги для власних побутових потреб, то закон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які надають послуги незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва. Якщо за договором про надання послуг одна сторона - підприємець бере на себе зобов'язання здійснювати надання послуг усім, хто до неї звернеться, то такий договір є публічним (ст. 633 ЦК України). Прикладом публічних послуг є готельні послуги, туристичні, концертно-видовищні тощо. У разі застосування виконавцем стандартних форм договору або формулярів - на нього поширюються правила договору приєднання, передбачені ст. 634 ЦК України, та положення Інструкції щодо оформлення замовлень з окремих видів послуг та їх виконання.