30. Виконання умов договору та відповідальність за невиконання чи неналежне виконання умов договору транспортного експедирування.

Стаття 9. (Закону «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 1 липня 2004 року) Договір транспортного експедирування та його виконання

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Відповідальність сторін за договором може бути як прямою, так і регресною. Це пов'язано з тією обставиною, що експедитор є посередником між відправником, перевізником і одержувачем, тому порушення ним умов договору може привести до відповідальності як клієнта перед перевізником, так і експедитора перед перевізником (за умови, що це не одна особа).

Залежно від характеру порушень, відповідальність за договором транспортного експедирування може мати місце як у формі сплати неустойки, так і відшкодування збитків. Наприклад, у разі порушення клієнтом обов'язку щодо надання документів та інформації про властивості вантажу, умови його перевезення, а також інформації, необхідної для виконання експедитором своїх обов'язків, клієнт відповідає за збитки, завдані експедиторові (ч. 4 ст. 933 ЦК). Також сторона, яка заявила відмову від договору транспортного експедирування, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки, завдані їй у зв'язку із розірванням договору (ст. 935 ЦК).

У разі невиконання чи неналежного виконання обов'язків за договором транспортного експедирування експедитором несе відповідальність перед клієнтом. Підставами її настання є шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між ними та вина. Зокрема, у разі порушення умов договору експедитором клієнт може вимагати розірвання договору, зміни умов зобов'язання, відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). Крім того, клієнт вправі вимагати від експедитора сплати неустойки незалежно від відшкодування збитків, якщо ще передбачено договором або законом. Разом із тим, законодавець надає сторонам можливість передбачити у договорі відшкодування збитків лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором також може бути передбачено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнути чи відшкодувати збитки (ст. 624 ЦК України). З ч. 2 ст. 623 ЦК випливає, що для відшкодування експедитором збитків, заподіяних ним порушенням умов договору, клієнт повинен довести їх розмір. У зв'язку із цим слід зазначити, що законодавство України містить спеціальні вимоги стосовно документів, які підтверджують порушення виконання експедитором умов договору. Особливо це стосується тих випадків, коли експедитор здійснює перевезення і доставку вантажу своїми силами, використовуючи власні транспортні засоби, виступаючи, таким чином, перевізником вантажу Як свідчать матеріали судової практики, недодержання вказаних вимог є причиною відмови у позові про відшкодування збитків, оскільки останні вважаються недоведеними. Так, Вищий господарський суд України у справі N 36/137 за позовом ТОВ "К" до АТ "Автотранспортне підприємство

"В" залишив в силі постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду, якою було відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині стягнення збитків з відповідача1. Із матеріалів справи випливає, що між ТОВ "Х" та АТ "Автотранспортне підприємство "В" був укладений договір, за яким Замовник (ТОВ "К") доручив, а Виконавець (АТ "Автотранспортне підприємство "В") взяв на себе зобов'язання надати транспортно-експедиційні послуги з перевезення та доставці вантажу за рахунок Замовника. На виконання вказаного договору Виконавець прийняв від контрагента Замовника прес-форми ПЕТ 47 у кількості 324480 шт., на загальну суму 113817 грн. 60 коп. У товарно-транспортній накладній, що супроводжувала вказаний вантаж, вантажоодержувачем було зазначено ТОВ "К". Відповідно до акта приймання продукції, що був складений за участю представників вантажоодержувача ТОВ "К" та водія АТ "Автотранспортне підприємство "В", було встановлено порушення цілісності 4-х упаковок, одна упаковка розірвана повністю, її вміст (прес-форма ПЕТ 47 у кількості 6240 шт. на загальну суму 2246 грн.) знаходився у кузові автомобіля. Вказані форми були пошкоджені. Комісія ТОВ "К", що приймала продукцію, зробила висновок про те, що прес-форми непридатні до використання. В акті водій АТ "Автотранспортне підприємство "В" зазначив, що з висновком не погоджується. При цьому акт приймання не містив відомостей про те, якому Держстандарту не відповідає за якістю пошкоджена продукція. Крім того, він не містив відомостей про причини пошкодження продукції - чи мало воно місце внаслідок неякісної упаковки чи неправильного завантаження, розвантаження. У вказаному акті та у товарно-транспортній накладній на вантаж нічого не було зазначено про те, у якій саме упаковці була відвантажена продукція. Відповідно до пп. 2.2, 4.2 договору Виконавець зобов'язаний був відшкодувати Замовнику збитки у повному обсязі, викликані псуванням, повним чи частковим пошкодженням вантажу, що сталося під час перевезенням. Разом із тим, відповідно до положень п. 15 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14 жовтня 1997 року N 363, у разі зіпсуття або пошкодження вантажу, а також у разі розбіжностей між перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем) обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом, у якому засвідчуються такі обставини: а) невідповідність між найменуванням, масою і кількістю місць вантажу в натурі і тими даними, які зазначені у товарно-транспортній накладній; б) порушення або відсутність пломб на кузові автомобіля або контейнері; в) простій автомобіля у пунктах вантаження і розвантаження понад встановлені норми часу; г) інші обставини (пошкодження упаковки, вантажу), які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності сторін. Записи в акті засвідчуються підписами вантажовідправника (вантажоодержувача) і водія. Односторонні записи в акті як вантажовідправника (вантажоодержувача), так і водія вважаються недійсними. Жодна із сторін не має права відмовитись від підписання акта. У разі незгоди зі змістом акта кожна із сторін має право викласти в ньому свою думку в рядку "Особливі відмітки" і засвідчити її підписом. При відмові від складання акта або від внесення записів у товарно-транспортну накладну у випадках недостачі, псування або ушкодження вантажу акт складається за участю представника незацікавленої сторони. Для засвідчення складання акта на вільному місці зворотного боку товарно-транспортної накладної записується дата складання і про що складений акт (наприклад: "Про недостачу місць", "Про порушення пломби" та ін.). Таким чином, невідповідність акта вимогам законодавства стала причиною відмови позивачеві у позові і неможливості відшкодування завданих збитків. Іншим правовим наслідком, передбаченим ч. 1 ст. 611 ЦК України є одностороння відмова від зобов'язання. Проте, для того, щоб така відмова була правомірною необхідно, щоб можливість її настання була передбачена договором чи законом. Враховуючи те, що на даний час одностороння відмова клієнтом від договору транспортного експедирування за порушення умов договору експедитором законом не передбачена, сторони договору, які бажають застосувати вказану санкцію, повинні передбачити можливість її настання у договорі. Експедитор може звільнитися від відповідальності, якщо доведе, що порушення ним зобов'язань сталося внаслідок випадку або непереборної сили. При цьому недодержання обов'язків третіми особами, з якими експедитор уклав договори для забезпечення виконання перевезення, не вважається випадком (ст. 617 ЦК). Слід також зауважити, що ст. 14 ЗУ "Про транспортно-експедиторську діяльність" передбачає відповідальність експедитора перед клієнтом за кількість місць, вагу, якщо проводилося контрольне зважування у присутності представника перевізника, що зафіксовано його підписом, належність упаковки згідно з даними товарно-транспортних документів, що завірені підписом представника перевізника. Для виконання своїх зобов'язань за договором експедитор може укладати договори перевезення з транспортними організаціями. Тому причиною невиконання чи неналежного виконання ним своїх договірних зобов'язань може бути порушення зобов'язань перевізником. Особливістю відповідальності останнього є, як відомо, її обмежений характер2. Проте, аналіз чинного законодавства України дає підстави для висновку, що ця особливість жодним чином не впливає на об'єм та умови відповідальності експедитора. Згідно зі ст. 93 Повітряного кодексу України за втрату, нестачу або пошкодження вантажу, багажу або речей, які є у пасажира, перевізник несе відповідальність у такому розмірі:1) за втрату або нестачу вантажу або багажу, прийнятого для перевезення з оголошеною цінністю, - в розмірі оголошеної цінності, а у випадках, коли перевізник доведе, що оголошена цінність перевищує дійсну вартість, - в розмірі дійсної вартості;2) за втрату, пошкодження або нестачу вантажу або багажу, прийнятого для перевезення без оголошеної цінності, а також речей, які є у пасажира, - в розмірі вартості, що не перевищує межі, встановленої відповідним органом державної виконавчої влади за погодженням з Міністерством фінансів України відповідно до меж, встановлених міжнародними угодами про відповідальність при повітряних перевезеннях, учасником яких є Україна.Так, згідно з ч. 3 ст. 14 ЗУ "Про транспортно-експедиційну діяльність" експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.