16. Поняття та ознаки договору фрахтування судна.

Фрахтування — угода про наймання судна для виконання рейсу чи ряду рейсів, або на обумовлений період часу.

За договором фрахтівник (одна зі сторін договору фрахтування, яка бере на себе зобов'язання здійснити перевезення вантажів морським чи авіаційним транспортом за відповідну, зазначену угодою винагороду у порт призначення на умовах надання для цього всього судна, його частини або окремих приміщень) зобов'язується надати фрахтувальникові (друга сторона договору фрахтування, яка пропонує для перевезення морським чи авіаційним транспортом вантаж або пасажирів і бере на себе зобов'язання про сплату відповідних витрат) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам.

Відповідно до статті 203 Кодексу торговельного мореплавства України за договором фрахтування судна на певний час судновласник зобов'язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтувальнику для перевезення пасажирів, вантажів та для інших цілей торговельного мореплавства на певний час[1].

Відповідно до статті 61 Повітряного кодексу України фрахтове повітряне перевезення виконується на підставі договору фрахтування (фрахтування повітряного судна), за яким одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати іншій стороні (фрахтувальнику) за плату всю місткість одного чи кількох повітряних суден на один або кілька рейсів для повітряного перевезення пасажирів, багажу, вантажу і пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить чинному законодавству України

Багатовікова практика торговельного мореплавання привела до створення типових договорів перевезення – договорів фрахтування. Договір фрахтування судна на певний час повинен бути укладений у письмовій формі. Наявність та зміст договору фрахтування судна на певний час можуть бути доведені виключно письмовими доказами.

Порядок укладення договору фрахтування, а також форма цього договору встановлюються транспортними кодексами (статутами).

У договорі фрахтування зазначаються такі основні пункти:

- час і місце укладення договору;

- повне юридичне найменування сторін;

- назва й опис судна, його технічні та експлуатаційні дані (вантажопідйомність, вантажомісткість, швидкість тощо);

- право заміни спочатку зазначеного терміну;

- рід вантажу;

- місце навантаження і розвантаження;

- умови навантаження і розвантаження, у тому числі умови оплати демереджу – грошового відшкодування, що сплачується фрахтувальником судновласнику за простій судна під навантажувальними роботами понад установлений у чартері термін, і диспачу – відшкодування, яке виплачується судновласником фрахтувальнику за дострокове завершення вантажних робіт і звільнення судна;

- порядок оплати фрахту (плата судновласникам за користування судном за певний час або плата за завантаження, перевезення і розвантаження товарних вантажів);

- термін подання судна, включаючи канцелінг – кінцевий термін подання судна під навантаження, при недотриманні якого фрахтувальник має право розірвати чартер;

- інші умови (льодове застереження, застереження за обставин непереборної сили тощо).

Умови договору фрахтування

Фрахтувальник може в межах прав, що надаються йому за договором фрахтування судна на певний час, укласти від свого імені самостійний договір фрахтування судна з третьою особою. Укладання такого договору не звільняє фрахтувальника від виконання договору, укладеного ним з судновласником. Судновласник зобов'язаний передати судно фрахтувальнику в стані, придатному для використання його з метою, передбаченою договором фрахтування судна на певний час.

Фрахтувальник зобов'язаний здійснювати експлуатацію судна відповідно до умов фрахтування, визначених договором фрахтування судна на певний час.

Якщо судно зафрахтоване для перевезення вантажів, фрахтувальник має право від свого імені укладати договори перевезення вантажів, видавати коносаменти та інші перевізні документи. Він несе відповідальність за зобов'язаннями, що випливають з цих документів, зокрема з коносаментів або інших перевізних документів.

Фрахтувальник відповідає за збитки, викликані рятуванням, пошкодженням або загибеллю судна, якщо збитки сталися з його вини. У разі загибелі судна фрахт підлягає сплаті по день загибелі судна, а якщо цей день встановити неможливо – по день отримання останньої звістки про нього[1].

Винагорода, належна зафрахтованому за тайм-чартером судну за врятування на морі, що мало місце до закінчення дії тайм-чартеру, розподіляється рівними частками між судновласником і фрахтувальником за вирахуванням сум, належних для відшкодування понесених судном збитків, і частки, належної судновому екіпажу. Винагорода, належна зафрахтованому без екіпажу судну за врятування на морі під час дії договору чартеру (фрахтування) судна на певний час, належить фрахтувальнику.

17.загальна характеристика договору на перевезення пасажирів, багажу та почти.

За договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезеним (ст. 910 ЦК України).

Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Предметом цих договорів є перевезення пасажирів, вантажу та пошти.

Згідно з п. 2 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 р. № 176, пасажиром є фізична особа, яка користується транспортним засобом, але не причетна до керування ним. Пункт 1.8 Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України містить більш розгорнуту характеристику пасажира - це фізична особа, яка користується залізничним транспортом на підставі особистого проїзного документа або є членом організованої групи осіб, яка їде на підставі придбаного групового проїзного документа. Ці особи вважаються пасажирами з моменту придбання квитка на поїзд до моменту завершення поїздки. Пасажирами також вважаються особи, що здійснюють поїздку за посвідченням, якщо це передбачено законодавством України. Багажем, за п. 3.5 Правил супроводження в контрольованих зонах авіапідприємств матеріальних цінностей і пасажирів, вважаються особисті речі пасажирів або екіпажу, які перевозять на борту повітряного судна, за угодою з експлуатантом. Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту вже розрізняють поняття "багаж" - речі, вантаж, упаковані для відправлення транспортом, які перевозяться окремо від пасажира, і "ручна поклажа" - упаковані для перевезення речі, що перевозяться пасажиром (п. 1). Поштою є кореспонденція та інші предмети, що відправляються поштовою адміністрацією та призначені для неї (п. 3.15 Правил супроводження в контрольованих зонах авіапідприємств матеріальних цінностей і пасажирів).

Договір перевезення пасажирів поділяється на договір автобусного перевезення, договір перевезення таксі, договір вантажопасажирського перевезення. Договір перевезення пасажира автомобільним транспортом укладається між перевізником та пасажиром у письмовій формі (пасажирський квиток, договір, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження перевізника; вид, маршрут перевезення, вартість перевезення та час відправлення і прибуття до пункту призначення. Договір про перевезення пасажира автомобільним транспортом загального користування вважається укладеним із моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду (є консенсуальним), а для осіб, які користуються правом пільгового проїзду, при туристичних перевезеннях, перевезеннях на замовлення — з моменту посадки в автобус (є реальним). Цей договір діє до моменту висадки пасажира у пункті призначення. Договір перевезення пасажира на таксі набуває чинності з моменту посадки пасажира (є реальним). Пасажир може відмовитися від договору про його перевезення та одержати компенсацію вартості проїзду у встановленому порядку. Дія договору про перевезення пасажира автомобільним транспортом може бути припинена за ініціативою пасажирського перевізника чи водія автомобільного транспортного засобу, якщо пасажир порушує вимоги закону та правила здійснення перевезень (перебуває у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, порушує громадський порядок, пред’являє заборонений до перевезення багаж або багаж, який за габаритами не відповідає встановленим нормам).

У ст. 915 ЦК України дається визначення перевезень транспортом загального користування - це перевезення, що здійснюється юридичною особою, якщо із закону, інших нормативно-правових актів або ліцензії, виданої цій організації, випливає, що вона має здійснювати перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти за зверненням будь-якої особи. Визначальною ознакою діяльності транспорту загального користування є його загальнодоступність, тобто підприємства транспорту загального користування зобов´язані укласти договір перевезення з будь-якою особою, яка до них звернеться. До послуг перевезення транспортом загального користування слід віднести перевезення залізницею, а також автомобільним, річковим, морським і повітряним транспортом, що здійснюються на умовах загальності та відкритості. Договір перевезення транспортом загального користування є публічним договором (ст. 633, ч. 2 ст. 915 ЦК України).

 згідно з п. 33 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р. № 1775-III (зі змінами та доповненнями) надання послуг з перевезення пасажирів i вантажів автомобільним транспортом загального користування підлягає ліцензуванню.

Підпунктом 2.3.1 п. 2.3 розділу другого Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів i вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі), затверджених наказом Держпідприємництва України, Мінтранспорту України від 18.12.2003 р. № 136/985, передбачено, що суб'єкти господарювання, які надають послуги з перевезення пасажирів i вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі), відповідно до отриманої ліцензії повинні дотримуватися норм чинного законодавства про автомобільний транспорт i забезпечувати, зокрема, виконання Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.97 р. № 176.1* 

18. Особливості перевезення пасажирів та багажу транспортом загального користування.

У ст. 915 ЦК України дається визначення перевезень транспортом загального користування - це перевезення, що здійснюється юридичною особою, якщо із закону, інших нормативно-правових актів або ліцензії, виданої цій організації, випливає, що вона має здійснювати перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти за зверненням будь-якої особи. Визначальною ознакою діяльності транспорту загального користування є його загальнодоступність, тобто підприємства транспорту загального користування зобов´язані укласти договір перевезення з будь-якою особою, яка до них звернеться. До послуг перевезення транспортом загального користування слід віднести перевезення залізницею, а також автомобільним, річковим, морським і повітряним транспортом, що здійснюються на умовах загальності та відкритості. Договір перевезення транспортом загального користування є публічним договором (ст. 633, ч. 2 ст. 915 ЦК України).

 згідно з п. 33 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р. № 1775-III (зі змінами та доповненнями) надання послуг з перевезення пасажирів i вантажів автомобільним транспортом загального користування підлягає ліцензуванню.

Підпунктом 2.3.1 п. 2.3 розділу другого Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів i вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі), затверджених наказом Держпідприємництва України, Мінтранспорту України від 18.12.2003 р. № 136/985, передбачено, що суб'єкти господарювання, які надають послуги з перевезення пасажирів i вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі), відповідно до отриманої ліцензії повинні дотримуватися норм чинного законодавства про автомобільний транспорт i забезпечувати, зокрема, виконання Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.97 р. № 176.1* 

19. Розмежуйте поняття «вантаж», «багаж», «ручна поклажа».

Багажем, за п. 3.5 Правил супроводження в контрольованих зонах авіапідприємств матеріальних цінностей і пасажирів, вважаються особисті речі пасажирів або екіпажу, які перевозять на борту повітряного судна, за угодою з експлуатантом. Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту вже розрізняють поняття "багаж" - речі, вантаж, упаковані для відправлення транспортом, які перевозяться окремо від пасажира, і "ручна поклажа" - упаковані для перевезення речі, що перевозяться пасажиром (п. 1).

ВІКІПЕДІЯ!!! Бага́ж — будь-який предмет чи автомашина, що перевозяться перевізником за договором перевезення, за винятком:

а) речей або автомашин, що перевозяться за договором фрахтування, коносаментом чи іншим договором, який стосується головним чином перевезення вантажів, і

b) живих тварин.

Вантаж, англ. cargo, нім. Fracht, Ladung) — речі, товари, продукти, які призначені для перевезення з допомогою транспортних машин або перенесення (рідше).

Вантажі бувають:

штучними (машини, устаткування, кріпильні матеріали) і

тарними (що надходять на підприємства в мішках або ящиках);

наливними (різні рідини) і

насипними (порода, корисні копалини).

Ручна поклажа - речі пасажира, які знаходяться під час перевезення під його наглядом.