6. Історія краєзнавчого руху в Україні.

Краєзнавство на українських теренах має свою давню історію. Перші відомості краєзнавчого характеру містять уже давньоруські літописи, а також місцеві літописні хроніки (т. зв. "малі літописи") пізнішого часу.

Українські дослідники М.Костриця та М.Пістун розробили періодизацію національного краєзнавства

4 ПЕРІОДИ (ксерокс)

І. стихійно-описовий етап (140 тис. рр. тому – ХVІІ ст..)поділяється на найдавніший, античний та середньовічний періоди

ІІ. цілеспрямовано-описовий етап .(поч.. ХVІІІ – сер. ХІХ ст..)

(зародження наукового краєзнавства): анкетно-описовий, експедиційний, статистичний періоди.

ІІІ. Становлення українського краєзнавства (ост. третина ХІХ – поч.. ХХ ст..)

ІV. Організація українського краєзнавства (20-30 рр. ХХ - сьогодення)

ІІ.

У XVIII ст. створюються топографічні описи намісництв, серед яких найбільш відомим є опис Чернігівського намісництва О. Шафонського.

Краєзнавча робота в XIX ст. активізується у зв'язку із створенням у Харкові, Києві, Одесі університетів, викладачам яких доручалось вести на основі власних спостережень записи історичного, топографічного, статистичного характеру, здійснювати ботаніко-зоологічні, метеорологічні дослідження, паралельно готуючи відповідні інструкції для вчителів гімназій з метою їх підготовки до аналогічної роботи.

У 1835 р. в Києві створено Тимчасовий комітет для розшукування старожитностей, у функції якого входило виявлення і вивчення археологічних пам'яток. Результатом цієї роботи стало створення музею старожитностей при університеті Св. Володимира.

В 1843 р. організована Тимчасова комісія для розгляду давніх актів, яку в літературі прийнято іменувати Київською археографічною комісією. На неї покладалось вивчення і видання документальних матеріалів історичного характеру, а також виявлення і дослідження археологічних та історико-культурних пам'яток.

До І пол. XIX ст. відноситься заснування наукових товариств, які функціонували на громадських засадах і мали в своєму складі не лише науковців, охоплюючи також широкий аматорський загал.

У період з 1839 по 1922 pp. діяло Одеське товариство історії і старожитностей, що було осередком краєзнавчих досліджень на півдні України. Його силами організовувались наукові експедиції, екскурсії. В 1840 р. при ньому засновано музей старожитностей. Товариством видано 33 томи наукових записок.

В розвитку краєзнавчого туризму на західноукраїнських землях у XIX ст. пріоритетними напрямками були природознавчий та етнографічно-краєзнавчий за висловом Івана Крип'якевича «Відкриття природи та відкриття народу».

Організаторами та учасниками перших етнографічно-краєзнавчих туристських маршрутів були Яків Головацький, Іван Вагилевич, батько й син Микола та Корнило Устияновичі, Іван Франко, Іван Нечуй-Левицький та ін. Чільне місце серед мандрівників посідають члени «Руської Трійці», гурток Маркіяна Шашкевича.

Під впливом мандрівного вчителя А. Чарноцького, який був дослідником слов'янської старовини, члени "Руської трійці" М.Шашкевич, І.Вагилевич та Я.Головацький першими порушили питання про організацію народознавчих мандрівок і самі багато мандрували територією Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття..

У період з 1832 р. - по 1840 р. Я. Головацький, сам та разом із іншими учасниками «Руської трійці», здійснив численні туристсько-краєзнавчі пішохідні подорожі Галичиною, Карпатськими горами, Закарпаттям, Польщею, північно-східною Угорщиною.

Пристрасним мандрівником був також історик Іван Вагилевич. Ще у роки перебування у Львівському університеті (1830-1837) ним здійснюються ряд краєзнавчих подорожей під час яких вивчається життя автохтонних мешканців Українських Карпат

До краєзнавчих дослідників Галичини слід віднести І.Гавришкевича, який у студентські роки (1848 - 1851) разом з товаришами на возах здійснили багатоденні мандрівки. Цінність цих мандрівок полягає в тому, що І.Гавришкевич "відкрив" вісім вершин, що не увійшли до каталогу "Висоти Східної Галичини і Буковини". Отже, І.Гавришкевича слід вважати піонером на ниві картографії.

ІІІ.

У 1873 р. розпочало свою діяльність Історичне товариство Нестора літописця, яке за період до 1914 р. опублікувало 24 збірники наукових праць. Організація проіснувала до 1926 р.

Тоді ж відкрито наукове товариство ім. Т.Г. Шевченка у Львові, в доробку якого більше 200 томів наукових праць. У Ніжині діяло історико-філологічне товариство, в Катеринославі - наукове товариство. Тернопільський науковий гурток видавав "Щорічник" за матеріалами своїх краєзнавчих пошуків.

В кінці XIX ст. в Україні набуває поширення туристсько-екскурсійний рух, організація якого зосереджувалась у вузах, громадських товариствах краєзнавчого спрямування. Окремі вузівські викладачі практикували в навчальних цілях екскурсії для студентів. У 1856 р. починає функціонувати гурток туристів при Київському університеті. Навчальні екскурсії впроваджуються в шкільні освітні програми як обов'язковий вид учбової діяльності.

Великий внесок у розвиток мандрівництва зробили А. Петрушевич та професор І. Шараневич, які не тільки досліджували свій край, але і "організовували цілу низку краєзнавчих історико-археологічних виставок, що перетворилися у перші українські музеї у Львові - 1870 р., у Народному домі (1873) та Ставропігійському інституті (1875) .

Значний внесок у розвиток пізнавальних основ активного туризму зробив Іван Франко. Він був організатором багатьох науково-пізнавальних подорожей та експедицій

У 1883 р. І. Франко організував „Кружок етнографічно-статистичний для студіювання життя і світогляду народу», згодом 1984 р. «Кружок для устроювання мандрівок по нашім краю» при «Академічнім братстві». За їх ініціативою в період з 1883 по 1888 рр. були проведені численні краєзнавчі туристські мандрівки.

Під впливом його краєзнавчої діяльності на території Східної Галичини у 1883-1889 рр. відбуваються шість щорічних просвітницьких мандрівок передової студентської молоді. Про ці мандрівки збереглися описи, які були надруковані в газетах 80-х рр. XIX ст. Першу спробу їхнього узагальнення зробив І. Крип'якевич в історико-краєзнавчому нарисі "З історії галицького краєзнавства"

Одним із учасників багатьох мандрівок по Гуцульщині був історик, професор В. Шухевич.

У розвиток туризму і краєзнавства у Галичині чималу роль відіграв В. Гнатюк - секретар НТШ у Львові, секретар етнографічної комісії НТШ та редактор багатьох видань. Він написав понад 300 праць та краєзнавчих розвідок. В. Гнатюк тісно підтримував зв'язки з багатьма краєзнавцями Галичини. У 1902 р. він із І. Франком звернулися до краян із проханням збирати предмети старовини, пам'ятки мистецтва та передавати їх для музею при НТШ, заснованого 1895 р.

Восени 1921 р. у Львові професор І. Крип'якевич заснував "Кружок любителів Львова". Саме з його ініціативи організовувалися перші мандрівки по Львову та околицях, що мали переважно історико-науковий характер.

1924 у Львові засновано мандрівнокраєзнавче товариство «Плай» з філіями в ін. м., що влаштовували прогулянки по Львову, Карпатах. Згодом виникають інші мандрівничо-краєзнавчі товариства. У 1920-х рр. на теренах Східної Галичини туристично-краєзнавчий рух набирає більш організованіших форм. Відгуком на поширення на початку ХХ ст.. скаутського руху в стало виникнення у Західній Україні у молодіжних товариств «Січ», „Луг”, „Сокіл”, „Чорногора”, „Орли”, «Пласт» та ін..

Всі західноукраїнські туристичні товариства давали місцевим краєзнавцям та туристичним гурткам завдання збирати фольклорні, етнографічні описи, малюнки, фотографії І речі старовини та передавати їх до музеїв, зокрема у Коломийський музей "Гуцульщина", заснований у 1926 р., у музей "Бойківщина" у Самборі - 1927 р., у Станіславський музей, який почав свою роботу в 1928 р у музей "Яворівщина" в Яворові - 1931 р., у музей "Верховина" в Стрию - 1933 р. та музей "Сокальщина" в Сокалі -1937 р. Станом на 1937 р. у Галичині було 12 українських музеїв, в яких працювало 20 штатних працівників.

З 1918 р. у східноукраїнських землях координаційні функції у краєзнавчій сфері виконувала Українська академія наук. Академічні комісії з краєзнавства діяли в Києві, Одесі, Харкові. При київській, зокрема, було засновано студентську секцію, яка організувала краєзнавчі курси. Аналогічні курси створені в Одесі. Одеською комісією видавався науковий вісник, Київською -науковий бюлетень.