Лекція № 1. Історичне краєзнавство як наукова галузь та громадський рух.

1. Історичне краєзнавство як наукова проблема: історіографічний аспект. Дефініція ІК.

2. Форми організації краєзнавчого руху в Україні.

3. Основні проблеми та напрямки краєзнавчих досліджень. Зв’язок історичного краєзнавства з іншими науковими галузями.

4. Об’єкт та предмет дослідження ІК, основні галузі краєзнавства.

5. Джерела національного краєзнавства.

6. Історія краєзнавчого руху в Україні.

1. Здобуття Україною незалежності стало стимулом відродження історичної пам’яті народу. На фоні загального посилення інтересу до власних витоків та багатовікових культурних традицій з кожним роком зростає потенціал та функції краєзнавства, зростає його виховна роль.

Саме «мала історія» дає змогу людині, особливо молодій, усвідомити свою причетність до долі країни, власну відповідальність. Витоки патріотизму починаються там, де людина вперше усвідомила себе особистістю, зробила перші кроки на життєвому шляху.

Існує погляд на історичне краєзнавство як на допоміжну історичну дисципліну, хоча він видається неправомірним, оскільки останні мають своїм предметом обмежене коло специфічних проблем (як, наприклад, хронологія, метрологія, генеалогія, сфрагістика, геральдика, нумізматика та ін.), які досліджуються за допомогою спеціальних методів, тоді як історія краю вимагає комплексного вивчення. Ці міркування мають своїм наслідком висновок: історичне краєзнавство поруч із джерелознавством, археологією, історіографією належить до основних історичних дисциплін.

Замість терміну "історичне краєзнавство" вживається ще цілий ряд інших: "регіональна історія", "місцева історія", "крайова історія", "обласна історія", "локальна історія", "мала історія".

Власне термін "краєзнавство" з кінця XIX ст. досить часто трап­ляється в науковій і науково-популярній літературі. Фундатора­ми національногонаукового краєзнавства стали І. Я. Франко та С. Л. Рудницький. Заслугою останнього є класифікація краєзнавства на загальне (інтеґральне) й тематичне (історичне, літературне, етнографіч­не тощо).

У 1920-і роки активно з'ясовувалось питання про предмет краєзнавства. Ця тема була піднята на сторінках журналу "Краеведение" А.І Дзенс-Литовським, що викладав відповідний курс у Петроградському педагогічному інституті. В дискусію включилися М.М. Дружинін, Г.В. Артоболевський, які дійшли висновку, що краєзнавство є специфічною галуззю знання про країну, вивчення якої виходить із територіального принципу і підпорядковане певній меті. Питання ж про те, галуззю якої науки слід вважати краєзнавство, виявило відсутність у середовищі науковців єдиного підходу до його розв'язання. Одні з них (як, наприклад, Л. Берг) звужували його до "мікрогеографії краю", "місцевої географії". Дехто (в їх числі - Б.Н. Вишневський), так само вбачаючи завдання краєзнавства в дослідженні географії краю, закликав до вивчення його історії, збирання історичних документів і пам'яток старовини, спогадів, народних переказів.

В.М. Муратов, відкидаючи визначення краєзнавства як "крайової географії" і не приймаючи зведення його ролі до вивчення господарсько-виробничого потенціалу краю, включав цю галузь знання в більш широкий контекст, відносячи її до сфери не лише наукової, а й громадської діяльності. М.Я. Феноменов, навпаки, наголошував виключно на науково-дослідницькому аспекті краєзнавства.

В цілому ж краєзнавство розглядалось радянською наукою як суто громадська діяльність. Така точка зору була вираженням офіційного погляду на проблему, який у 1922 р. здобув інший ракурс: краєзнавство документально визнавалося галуззю наукового дослідження, завданням якого є вивчення історії і культури краю. Воно визначалось як "метод синтетичного наукового вивчення певної, виділеної за адміністративними, політичними і господарськими ознаками, відносно невеликої території; вивчення, підпорядковане життєво необхідним господарським і культурним потребам цієї території, що має своєю основою продуктивні сили країни".

Таке розуміння предмета і завдань краєзнавства не було безсумнівним і тому не змогло припинити дискусії навколо цього питання.

Досить вичерпний характер мало трактування краєзнавства І.М. Гревсом, який відносив до його сфери вивчення археологічних пам'яток, історії населених пунктів, економіки, культури краю, пам'яток мистецтва, вжиткових предметів, побуту. Такий погляд на дане питання поділяли послідовники І.М. Гревс, Н.П. Анциферов та О.М. Риндіна, сходячись і в тому, що краєзнавство є специфічним шляхом розвитку історичної науки, який передбачає оперування місцевим матеріалом. Як окремий об'єкт краєзнавчого дослідження вони виділяли місто, що підлягає вивченню перш за все в культурно-історичному аспекті, являючи собою "великий синтетичний пам'ятник, що відбиває соціально-культурний організм". Н.П. Анциферовим запропонована навіть "програма комплексного аналізу міста як "згустка" культури і матеріального відбиття одночасної взаємодії елементів культур різних епох". О.М. Риндіна характеризувала місто як "лабораторію" культури, творця і поширювача духовних цінностей.

С.В. Бахрушин у статті "Завдання історичного вивчення краю" фактично підійшов до з'ясування сутності історичного краєзнавства (за його визначенням - "крайової історії"). Його завдання він вбачав у вивченні населення краю в історичному ракурсі (заселення території, міграції, соціальний склад населення); історії окремих населених пунктів, а також садиб, монастирів; історії підприємств регіону, розвитку кустарного виробництва; історії форму-вання місцевого ринку. Хоча, в порівнянні зі своїми попередниками, він значно звузив рамки історичного краєзнавства, залишивши поза його компетенцією вивчення археологічних і культурних пам'яток краю і змістивши акцент на економічну сферу.

В 60-х рр. ХХ ст.. О.С. Барков, зокрема, так визначив його сутність: "Краєзнавство є комплексом наукових дисциплін, різноманітних за змістом та окремими методами дослідження, але покликаних у своїй сукупності до наукового і всебічного пізнання краю".

Серед сучасних учених найбільший вклад у розробку теорії національного краєзнавства внесли П.Т. Тронько, І.Я.Жупанський, Я.Е. Водарський, А.В. Санцевич, Шишченко, Н.П. Ковальський , В.О. Замлинський, О.Т. Діброва, М. Ю. Костриця, М.П. Крачило, В.П. Круль, М.Т. Янко та ін.

Сучасні українські вчені Я.І. Жупанський і В.П. Круль розглядають національне краєзнавство як цілісну систему, яка функціонує у світі тримірних моделей, утворених компонентами:

• простору (географічне краєзнавство);

• часу (історичне краєзнавство);

• соціуму (соціальне краєзнавство).

Я.Е. Водарський визначив краєзнавство як пізнання рідного краю в межах населеного пункту, адміністративно-територіальної одиниці, історико-географічного регіону, включаючи їх сучасний стан та історичний розвиток. Історичне краєзнавство він трактував як вивчення історії розвитку суспільства і природи даної місцевості.

А.В Санцевич назвав краєзнавство комплексом наукових дисциплін, що, відрізняючись предметом і методами дослідження, вивчають під різним кутом зору певну територію. Це дає підставу говорити про різні наукові аспекти краєзнавства, що визначаються об'єктом вивчення. В числі таких об'єктів - природа, історія, господарство, населення, культура, народна творчість і т. ін.

П.Т. Тронько наголосив на тому, що історичне краєзнавство як важлива галузь історичної науки дає цій останній "підґрунтя для значних узагальнень і висновків". Воно являє собою "галузь пізнання, доступну для найширших мас трудящих і розраховану на їхню участь у своєму розвитку".

Н.П. Ковальський, вважаючи історичне краєзнавство невід'ємною складовою історичної науки, включав у його сферу широке коло різнопланових об'єктів, об'єднаних за територіальною ознакою. При цьому він звертав увагу на можливість подвійного трактування поняття "край": вузького - як місто, село і т. п., і широкого - район, область, політико-адміністративний комплекс, який історично склався в межах певної території.

На думку В.О. Замлинського, краєзнавство - найважливіша галузь історичного знання, метою якого є всебічне, комплексне і предметне вивчення території краю. Він вважав краєзнавство первинним джерелом історичних фактів, на яких базується будь-яке історичне знання.

Отже, історичне краєзнавство – це , по-перше,сукупність наукових дисциплін, різних за змістом та методами дослідження, які вивчають конкретний регіон, район, місцевість., звідси:

1) Історичне краєзнавство – синтетична наука про комплексне дослідження краю, яка ґрунтується на природознавчому, історичному, географічному, археологічному, етнографічному, мистецтвознавчому матеріалі.

Краєзнавство є також формою залучення широких кіл громадськості до пізнання історії рідного краю як складової частини вітчизняної історії, тому:

2) Історичне краєзнавство – це науковий рух по популяризації знань про край, регіон, місто, село та залучення широких мас населення до активної участі у дослідженні місцевої історії, створенні її літопису.

3) Історичне краєзнавство – це громадський рух, основним завданням якого є практичні дії по збереженню історико-культурної спадщини краю, формування національної самосвідомості, активізація громадянської позиції людини.