3. За напрямком руху:

а) еміграція – виїзд населення за межі своєї країни;

б) імміграція – в’їзд населення в країну;

в) рееміграція – в’їзд емігрантів у свою країну.

4. За організацією:

а) добровільна міграція – непримусове переміщення населення;

б) самодіяльна міграція – нелегальне переміщення населення за межі своєї країни (наприклад, в Албанії, В’єтнамі тощо);

в) організована міграція – переміщення населення, яке здійснюється відповідно до національного законодавства;

г) примусова міграція – виселення громадян із своєї країни на основі рішення судових органів.

5. За професійним складом:

а) міграція робітників;

б) міграція спеціалістів;

в) міграція представників гуманітарних професій.

6. За якісним складом:

а) міграція робочої сили низької кваліфікації;

б) міграція робочої сили високої кваліфікації;

в) міграція вчених (тобто «відплив інтелекту»).

Напрямки міжнародних міграційних потоків змінювалися і продовжують змінюватися.

В останні десятиріччя сформувалися нові ринки робочої сили внаслідок не тільки міжконтинентальної, а й внутрішньоконтинентальної міграції населення. Перший центр тяжіння мігрантів сформувався в Західній Європі. У зв’язку зі створенням єдиного ринку в міграційних потоках відбудуться деякі зміни. Імміграція працівників низької кваліфікації поступиться місцем колективним договорам цільового призначення.

Другий центр тяжіння трудящих мігрантів сформувався в регіоні Близького Сходу.

Третій центр сучасної імміграції робочої сили знаходиться у США. Історично трудові ресурси цієї країни склалися значною мірою за рахунок іммігрантів.

Четвертий міжнародний регіон міграції сформувався в Австралії.

П’ятим центром трудової міграції є країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

В Латинській Америці формується шостий центр тяжіння робочої сили.

Міграційні процеси останніх років характеризуються не тільки зростанням масштабів. У сучасних умовах все більша кількість країн втягується у процес одночасної еміграції / імміграції населення. В міжнародній торгівлі пануючою тенденцією є лібералізація зовнішньоторговельних зв’язків в переміщення робочої сили діє система державного і міждержавного регулювання міграції, яка має тенденцію до посилення.

4. Регулювання міжнародної робочої сили.

Регулювання міжнародної міграції робочої сили (ММРС) здійснюється на різних рівнях за допомогою адміністративно-правових і економічних методів, міжнародними організаціями, міжурядовими угодами. Мета, яку ставлять країни – експортери та імпортери робочої сили.

До методів регулювання ММРС належать:

1. адміністративно-правові методи, які включають:

а) законодавство про юридичний, політичний і професійний статус іммігрантів;

б) національні служби імміграції, які проводять:

• контроль за в’їздом іммігрантів до країни;

• видають дозвіл на в’їзд на роботу;

• видають дозвіл на перебування іммігрантів у країні;

в) міжурядові угоди з регулювання міграції робочої сили;

2. економічні методи:

а) вербування іноземних робітників, що включає такі стимули для імміграції робітників:

• надання роботи;

• порівняно високий рівень заробітної плати;

• житлові умови;

• отримання кваліфікації й освіти;

• медичне обслуговування тощо;

б) залучення приватних посередників до вербування іммігрантів;

в) видача ліцензій, які дозволяють вербувати робітників за кордоном.

До рівнів регулювання ММРС належить:

1. національний – сукупність заходів окремої держави щодо здійснення міграційної політики у своїй країні;

2. міжнародний – система заходів міжнародних організацій щодо здійснення регулювання ММРС;

3. інтеграційний – методи, які застосовуються країнами-учасницями інтеграції щодо регулювання ММРС в рамках інтеграційного об’єднання

Формою регулювання міграції з боку держави є встановлення кількісних квот на в’їзд іммігрантів до країни. Це забезпечується поступовість напливу іммігрантів до країни, виключається їх безконтрольний в’їзд, а отже, зводяться до мінімуму можливі негативні зовнішні ефекти.

У межах встановленої квоти країни, які приймають робочу силу, діють вибірково, відбираючи іммігрантів для допуску у країну. Перевага надається мігрантам, які володіють значним людським і фінансовим капіталом. Для іммігрантів існують також певні обмеження за станом здоров’я.

Ускладнено або заборонено імміграцію для людей. Які мають кримінальне минуле, членів екстремістських політичних чи релігійних організацій тощо.

Квотування імміграції, як правило, поєднується з суворим контролем за строками перебування мігрантів у країні, яка їх приймає. З цією метою у всіх промислово розвинених країнах створені державні органи, яким доручено вирішення питань, пов’язаних з переміщенням іноземної робочої сили через національні кордони.

Одним із важливих методів регулювання імміграції працівників є укладання міжнародних угод, які можуть бути дво- і багатосторонніми. Їх мета – ввести кількісні обмеження в процес трудової міграції.

І. На національному рівні регулювання ММРС здійснюють:

• міністерство праці;

• міністерство юстиції;

• міністерство внутрішніх справ;

• національні міграційні служби;

• посередники міграційної фірми.

ІІ. На міжнародному рівні діють міжнародні організації:

• Міжнародна організація праці (МОП);

• Міжнародна організація з міграцій (МОМ).

Членами МОП є:

• Уряди країн-учасниць

• профспілки;

• організації підприємців.

Основні завдання МОП:

• регламентація робочого часу;

• регламентація набору робочої сили;

• боротьба з безробіттям;

• гарантії заробітної плати, які забезпечують нормальну умови життя;

• захист робітників від професійних захворювань і нещасних випадків на підприємстві;

• захист дітей, підлітків і жінок;

• регламентація питань соціального страхування і соціального забезпечення;

• організація професійно-технічного навчання.

Завдяки діяльності МОП ослабла дискримінація трудящих-мігрантів.

Основні функції МОП:

1. розробка довгострокових програм у сфері регулювання міграційних процесів;

2. надання допомоги у питаннях організації міграції;

3. розвиток технічного співробітництва в області міграції;

4. запобігання імміграції та рееміграції;

5. надання експертних послуг.

Регулювання ММРС на інтеграційному рівні здійснюється за допомогою угод, договорів, правил, які приймаються країнами-учасницями з питань:

а) безвізового пересування їх населення в рамках інтеграційного угруповання;

б) створення загальних інформаційних систем з міграції робочої сили;

в) укладання спільних угод щодо боротьби з нелегальною міграцією;

г) прийняття спільних технічних проектів для провадження контролю над іммігрантами.

11