Тема 1.2. Податок як фінансово-правова категорія Семінар – 2 години

1. Поняття податку у широкому і вузькому розумінні та його ознаки.

2. Співвідношення та відмінність понять: “податок”, “збір”, “мито”.

3. Класифікація податків та їх характеристика.

4. Характеристика елементів податку основних та додаткових, їх юридичне значення.

5. Податкові пільги та їх класифікація.

6. Податкові періоди та строки сплати податку.

1.

Донедавна одностайності при визначенні поняття «податку» не існувало, не дивлячись на те, що податки зародились фактично одночасно з виникненням держави. Ця ситуація пояснюється тим, що до поняття «податок» іноді помилково відносять певні обов’язкові платежі і збори. Для прикладу, в Законодавстві України донедавна, а саме у Законі України «Про систему оподаткування», який втратив чинність з прийняття ПКУ, податок ототожнювався з усіма обов’язковими зборами і платежами. Так, у ст. 2 цього Закону було зазначено» «під податком, збором (обов’язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів розуміють….», що є неприпустимо.

Необхідність однозначного трактування податку викликана, ще й такими причинами: 1) точне визначення і закріплення змісту «податку» сприяє чіткому і однаковому застосуванню норм податкового законодавства; 2) визначення поняття «податку» має бути однією з відправних точок при підготовці податкових законів; 3) чітке визначення податку дозволяє об’єктивно сформувати й закріпити обсяг повноважень податкових органів; 4) без точного визначення поняття «податку» неможлива об’єктивна реалізація фінансової та іншого виду відповідальності¹.

В навчальній та науковій літературі, вчені пояснюють таке ототожнення тим, що податок можна розглядати як у вузькому, так і широкому значенні.

У широкому значенні до податку прирівнюють всі платежі, які спрямовуються на фінансування публічних витрат, а саме (збори, мита, обов’язкові внески, платежі та плати). Тобто можна казати про те, що раніше податкове законодавство України давало розуміння податку саме в широкому сенсі.

У вузькому розумінні – податок розглядається як один із видів обов’язкових платежів, який наділений специфічними тільки для нього ознаками. Наприклад, у ст. 22 Конституції Ірландії місцеві збори не є податками.

Крім того, це поняття може розглядатися як правова, прикладна і як економічна категорія.

Як правова, що це перехід права власності від платника до держави, тобто зміна форми власності при внесенні платником податку до бюджету. Встановлюється виключно законами України, тобто вищим законодавчим органом.

Як прикладна категорія, податок становить нецільовий, безвідплатний, безповоротний, безумовний і обов’язковий платіж, що надходить від юридичних і фізичних осіб до бюджету відповідного рівня на підставі акта ВРУ або ради місцевого самоврядування.

Як економічна категорія податок є формою фінансових відносин між державою, органами місцевого самоврядування і юридичними та фізичними особами з метою створення централізованих фондів коштів, необхідних для здійснення державою, органами місцевого самоврядування своїх завдань і функцій.

На сьогодні, питання однозначного правового розуміння податку вирішено з прийняттям Податкового кодексу України (далі ПКУ). Так п.6.1. ст. 6 ПКУ дає визначення «податку» – як обов’язкового, безумовного платежу до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу. Пункт 6.2. ПКУ визначає поняття «збір» (плата, внесок) – це обов’язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, в тому числі в наслідок вчинення на користь таких осіб держаними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими особами юридично значущих дій.

Отже, як видно з визначень, податок і збір (плата, внесок) різняться між собою певними ознаками, які і визначають конкретне поняття. Саме тому, для запобігання плутаними і однозначного віднесення певного платежу або до категорії або «податку», або «збору», треба розглянути ознаки, які відмежовують данні поняття між собою. Виходячи з норми податкового кодексу такими ознаками є: обов’язковий, безумовний, платіж до відповідного бюджету. Розглянемо кожну з цих однак.

Обов’язковий характер. Ця риса властива фактично всім платежам податкового характеру й базується на конституційному обов’язку (ст. 62 КУ). «Кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах встановлених законом. Усі громадяни подають податкові декларації у податкові інспекції за місцем проживання про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку встановленому в законі». Необхідність конституційного закріплення обов’язку викликаний часткою надходжень від податків до Державного бюджету, як основного публічного фонду коштів, яка становить біля 80% від усіх видів державних доходів. Обов’язковий характер передбачає неможливість ухилення від сплати податку (не враховуючи певні пільги). Система способів примусу й санкцій впливає на платника податків, що підкреслює визначений характер.

Безумовний характер. Означає, що до платника податку, якщо буде в цьому потреба буде застосовано заходи примусового характеру. Виходячи з назви ознаки, на перший погляд може здатися, що ця ознака випливає із наявності певних умов (наприклад сплата податку на прибуток – вимагає наявності певного прибутку), але умовність платежу означає, що об’єкт оподаткування існує, але обов’язок сплати виникає при певній події. Наприклад, мито не сплачується при наявності товару, вартість якого є об’єктом оподаткування, в разі якщо цей товар знаходиться на складі, але за умови перетину кордону з цим товаром, виникає обов’язок по сплаті мита.

Платіж до відповідного бюджету. Відповідно до Податкового кодексу України та Бюджетного кодексу України, податки зараховуються виключно до відповідного рівня бюджету і не можуть бути позабюджетними платежами. Оскільки вони являються одним із основних доходних джерел держави і зараховуються до бюджету відповідного рівня виходячи із бюджетної класифікації яка закріплена БКУ. До того ж, статтями БКУ закріплені податки за кожним рівнем бюджету (ст. 29 БКУ доходи Державного бюджету; ст. 64-69 БКУ доходи місцевих бюджетів). До того ж, законодавством визначено, що податки і збори зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватись на рахунках органів, що контролюють їх надходження. Відповідно до бюджетного законодавства, податки і збори вважаються доходами держави тільки тоді, коли відбулося їх зарахування на єдиний казначейський рахунок. Отже, з моменту сплати податків і зборів до моменту зарахування податку на єдиний казначейський рахунок правовідносини між суб’єктами регулюються податковим законодавством, після зарахування податку чи збору на єдиний казначейський рахунок, правовідносини підпадають під регулювання бюджетного законодавства,

На наш погляд, визначення законодавцем цих трьох ознак відмежовують податки від обов’язкових платежів, (якими є і адміністративні штрафи, фінансові санкції та інші), але не в повній мірі відмежовують податки від зборів. Але якщо виходити з п.6.2. ПКУ де законодавцем визначено поняття «збір (плата, внесок)», можна виділити ще одну важливу ознаку безвідплатність.

Безвідплатність означає, що при сплаті конкретним платником податку, у держави не виникає автоматично обов’язку в тому ж еквіваленті надати платнику послугу чи будь-яке інше благо, як відбувається при сплаті збору. Але платник податку, сплативши його, отримує право вимагати від держави виконання нею зобов’язань передбачених в Конституції України, як отримати в разі звернення до правоохоронних органів, захисту від протиправних посягань інших осіб на своє життя, здоров’я; від закладів охорони здоров’я отримання безкоштовної медичної допомоги; отримання безкоштовної освіти від закладів освіти і т.д.

Ще одну ознаку податку ми можемо назвати виходячи з норм Конституції України, це законодавча форма встановлення податку.

Законодавча форма встановлення податку означає, що тільки в законом України може бути введений чи скасований податок на території України.

До того ж, останнім часом, податку надають ознаки публічності, яка вказує на те, що кошти, які надішли від сплати податку використовуються державою на задоволення суспільних інтересів всіх громадян, які проживають на території відповідної держави, а не приватних інтересів певних класів, груп або осіб.

Науковці вказують ще на одну ознаку, нецільовий платіж. Вчені виходять з того, що податки коли зараховуються на єдиний казначейський рахунок, тобто потрапляють до загального фонду коштів бюджету відповідного рівня (державний, місцевий) не мають свого конкретного цільового призначення, та використовуються на загальні публічні потреби держави, і прослідкувати на що саме була використана сума коштів (податок) сплачена конкретним платником податку, на обороноздатність країни чи на охорону здоров’я не можливо.

Ще можна виділити таку ознаку як постійність, або системність, що передбачає постійну систематичну сплату податку у визначений законом період (щомісяця, щокварталу) поки у платника податку виникає податковий обов’язок і він є суб’єктом податкових правовідносин.

Отже, враховуючи виділенні нами ознаки, можна дати визначення поняттю «податок» - це обов’язковий, безумовний, безвідплатний, публічний, нецільовий платіж, що систематично сплачується до бюджету відповідного рівня, введення, справляння та скасування якого встановлюється виключно законом.

2.

На практиці часто як синоніми вживають поняття податку, збору, обов’язкового платежу. Дійсно, це дуже схожі категорії, але перебувають вони у певному співвідношенні. Поняття обов’язкового платежу є родовим, що охоплює всю сукупність податків і зборів (при цьому слід враховувати, що йдеться про обов’язкові платежі податкового характеру, оскільки штрафи, стягнення також мають обов’язковий, але не податковий характер), і в широкому розумінні обов’язкові платежі податкового характеру і складають податкову систему. У свою чергу, податки та збори є видовими категоріями, являють собою форми обов’язкових платежів податкового характеру. У цілому ж обов’язкові платежі в нашому контексті включають:

1) податки;

2) збори;

3) податкові плати (мито, плату за торговий патент і т. ін.).

Розмежування податків, зборів, інших платежів є не тільки теоретичною проблемою, а й значною мірою проблемою практики.

По-перше, коли йдеться про податки, то це насамперед безумовні й нецільові платежі, і після їхнього надходження до бюджетів неможливо простежити використання цих коштів, та це й не потрібно. У ситуації зі зборами картина інша. Це цільові надходження, вони необхідні для фінансування певних заходів і мають таким чином чітку цільову прив’язку. Тому можна порушувати питання про нецільове використання коштів (може навіть йтися про самостійний склад правопорушення).

По-друге, податки в основному надходять до бюджетів, тоді як збори можуть формувати цільові (у тому числі й позабюджетні) фонди. Тому, якщо необхідно закріпити стабільні надходження до бюджетів нецільового характеру, — це, без сумніву, податки. Якщо ми хочемо закріпити стійкий зв’язок між податковими надходженнями і джерелами, з яких вони надходять, — це збори.

І, по-третє, якщо встановлення, зміна і скасування податків і всіх елементів правового механізму податків є винятковою компетенцією органів державної влади, то деталізацію елементів зборів у перспективі можна розглядати і як компетенцію виконавчих органів.

У законодавстві багатьох держав немає розмежування між цими категоріями, і податкову систему там характеризують як сукупність податків і зборів. Податкове законодавство Російської Федерації закріплює поняття податку, яким визнається обов’язковий внесок, що має безеквівалентний характер, не пов’язаний зі здійсненням уповноваженим органом (установою чи посадовою особою) певних конкретних дій у відношенні платника податків, який сплатив цей внесок.

Природно, що податок, мито, збір мають певні загальні риси, зокрема, такі:

- обов’язковість сплати податків і зборів до відповідних бюджетів і фондів;

- чітке надходження їх до бюджетів і фондів, за якими вони закріплені;

- стягнення їх на основі законодавчо закріпленої форми й порядку надходження;

- примусовий характер стягнення;

- здійснення контролю єдиними органами Державної податкової служби;

- безеквівалентний характер платежів.

Попри схожість цих механізмів, вони, однак, мають чіткі розбіжності.

Мито і збір відрізняються від податків:

1. За значенням. Податкові платежі забезпечують до 80 відсотків надходжень у доходну частину бюджету, інші види відрахувань, відповідно, менше.

2. За метою. Мета податків — задоволення потреб держави, мета мит, зборів — задоволення певних потреб чи витрат установ.

3. За обставинами. Податки являють собою безумовні платежі; мито і збір сплачуються у зв’язку з послугою, наданою платнику державною установою, що реалізує державно-владні повноваження.

4. За характером обов’язку. Сплата податку пов’язана з чітко вираженим обов’язком платника; мито і збір характеризуються певною добровільністю дій його і не регулюються іноді відносинами імперативного характеру.

5. За періодичністю. Збори, платежі, мито часто мають разовий характер і сплата їх здійснюється без певної системи; податки ж характеризуються певною періодичністю.

Відмінності за періодичністю включають два підходи:

- періодичність сплати (збори, мито — одноразова сплата, податки — певна періодична сплата);

- періодичність дій (збори, мито прямо залежать від кількості дій, що породжують зобов’язання зі сплати, податки — чітко не погоджуються з періодичністю дій, наприклад, періодичність сплати податку з власників транспортних засобів не пов’язується з характером використання транспортного засобу).

6. Відносини відплатності характерні для мит, зборів (на відміну від податків).

Отже, на відміну від загальних податкових платежів збори й мита мають індивідуальний характер і їм завжди властиві спеціальна мета і спеціальні інтереси.

Законодавчого розмежування мита і збору в Україні немає. Раніше основним критерієм було надходження коштів: якщо в бюджет — мито, якщо на користь організації — збір. У сучасних умовах акценти трохи змістилися:

- збір — платіж за володіння особливим правом;

- мито — плата за здійснення на користь платників юридично значущих дій.

Отже, виходячи з вище наведеного можна скласти порівняльну таблицю:

Відмінність між податками і зборами зумовлена такими чинниками

Критерій відмінності	Загальнодержавні податки	Загальнодержавні збори
Мета	Задоволення загального публічного інтересу	Задоволення потреб чи витрат юридичних і фізичних осіб
Безумовний платіж	+	Сплачують у зв’язку з отриманням певних прав
безвідплатний характер	+	Отримують послуг, або дозволи від державних органів
Обов’язковість сплати	+	Умовна обов’язковість
Цільова спрямованість	-	Формують цільові фонди і витрачаються на визначені цілі
Систематичність сплати	Систематичність, постійність	Одноразова сплата
Платіж до бюджету	Загальний фонд	Цільовий фонд

3.