4. Поняття про орфоепію. Основні риси української літературної вимови

Теоретичні питання

• На яких фонологічних особливостях ґрунтуються орфоепічні норми української мови?

• З’ясувати, який існує зв’язок між орфоепією, фонетикою, фонологією та орфографією.

• Назвати основні риси української літературної вимови.

• Прокоментувати випадки порушення орфоепічних норм.

Практичні завдання

• Прокоментуйте різницю у вимові російських та українських слів: ходить – ходити, веселиться – веселитися, сын – син, сад – сад, лев – лев, вчера – вчора.

• Прокоментувати різницю у вимові сполук дж, дз у словах джиґун – підживлення, дзеркало – підземний.

• Назвіть особливості вимови цих сполук у словах Джібуті, джміль, дзюркоче, дзвякнути, дзьоб.

• Записати фонетичною транскрипцією і прокоментувати текст: Ходила яблуня і стукала у вікна. Бульдозер до кінця не викорчував сад. І яблуня одна, нікому не підзвітна, Хазяїна свого шукала навздогад (Л.Костенко). Я не звикаю до прощань, я так ненавиджу розлуку. Крізь голубу тривржну рань мій потяг рейками простукав (Г.Чубач).

Література: 9, 12, 14, 18, 26, 29, 30, 35, 36, 40.

5. Найважливіші правописні норми сучасної української літературної мови

Теоретичні питання

• Визначте, за якими принципами здійснюється правопис ненаголошених е, и, о в сучасній українській літературній мові; звука [а] з давнього звука [о]; префіксів пре, при-, прі-, з-, роз-, без-, через-, від-, між-, над-, об-, перед-, під-, понад-.

• На яких фонологічних закономірностях ґрунтуються правопис м’якого знака, вживання апострофа, сполучень літер йо – ьо?

• В чому полягає специфіка правопису слів іншомовного походження в сучасній українській літературній мові?

• Сформулювати правила вживання великої літери у власних назвах у сучасній українській літературній мові.

Практичні завдання

• Прокоментувати орфограми в тексті: Смутний і невеселий сидів у світлиці на лавці конотоп­ський пан сотник Микита Уласович Забрьоха, а об чім він сумував, ми вже знаємо... Еге! та не зовсім: хіба чи не дасть нам товку отсей, що лізе у світлицю до пана сотни­ка? А хто ж то лізе? Що ж се він так там мордується? То діткнеться у двері, та й назад наші. Ота хворостина, що несе у руках, та його спиня: коли держить її поперед себе, то тільки ще ніс у двері ткне, а вже хворостина і обіпер­лась об угол; коли ж її волоче за собою, то зовсім увійде в світлицю, а вона за ним волочиться і чіпля його, як та сварлива жінка за п’яницею-мужиком; упоперек же і не кажи її всунути у світлицю, бо кріпко довга була. Лізе то не хто, як Прокіп Ригорович Пістряк, сотенний конотопсь­кий писар і щирий приятель пана сотника конотопського, Микити Уласовича Забрьохи, бо він без нього ні чарки го­рілки, ні ложки борщу до рота не піднесе; а вже на пора­ді, як Пістряк Ригорович сказав, так воно так і є, так і буде, і вже і до ста баб не ходи, так ніхто не переможе (Г.Квітка-Основ’яненко).

Література: 25, 37.

Лексика і фразеологія

6. Лексика української мови з погляду походження. Функціональна диференціація лексики

Теоретичні питання

• Схарактеризувати поділ лексики за походженням на питому (спільнослов’янську та власнеукраїнську) і запозичену.

• Найважливіші джерела запозиченої лексики в українській мові.

• Лексика загальновживана і периферійна (діалектна, жаргонна, арготизми).

• Особливості використання термінології в сучасній українській літературній мові.

• Лексичні історизми та архаїзми. Неологізми.

Практичні завдання

• Прокоментувати використання ненормативної лексики в тексті: Урочище Романовського Кут і мала дитина показала б у тій околиці, а найбільш тепер, як усяке говорило про Йвана Мартиновича (а він стояв кошем у Романовського Куті). Зробила той Кут якась річка самотека, павши у річку Остер ¹⁰³, у лузі. Росли там над водою старі дуби з березами; вони й місце скрашали, і холодок запорозьким братчикам давали.

Іще оддалеки зачув Петро глухий галас, мов на ярмарку. Підійшов ближче — аж справді тут неначе ярмарок. Назбиралось люду незчисленна сила, і все то була сільська чернь, мужики, що позіходились грабовати Ніжень, як приобіщав їм Брюховецький. Обідрані кругом, у чорних сорочках: мабуть, самі бурлаки да гольтяпаки, що, не маючи жодного притулку, служили тілько по броварнях, по винницях да ще по лазнях грубниками. У іншого сокира за поясом, у того коса на плечі, а другий притяг із колякою. Аж сумно стало Петрові, як розібрав, що-то воно єсть отся купа голоти.

Література: 31, 34, 37, 63.