Свідомість 1. Свідомість, як особлива здатність людини. 2.Проблема виникнення свідомості. 3. Нейрофізіологічні основи свідомості. 4. Структура свідомості. 5. Форми суспільної свідомості. 6. Творчий характер свідомості. Свідомість і духовне життя суспільства.
Сутність, особливості, структура свідомості
Свідомість — це найвища, властива тільки людині як соціальній (тобто суспільній) істоті форма відображення дійсності, функція людського мозку. Вона є активним, цілеспрямованим, узагальненим, оцінним відображенням, пов'язаним з діяльністю, в процесі якої люди освоюють і перетворюють світ. Свідомість людини формується, розвивається, функціонує на основі взаємопов'язаних факторів: знаряддево-предметної діяльності, яка включає виготов лення та застосування знарядь праці, з часом веде до створення і розширення світу "олюдненої природи", сфери матері альної та духовної культури; діяльного спілкування між людьми, яке має свої "матеріально-технічні", інформаційно-інтелектуальні і моральні аспекти. Походженням і функціями свідомості пояснюється те, що вона за своєю природою має діяльнісний і суспільний характер; до "компетенції" свідомості відноситься осмислене відображення дійсності, розуміння її, певне ставлення як до предметної дійсності, такідо іншихлюдей, суспільства, оцінка речей, явищ, подій, людських вчинків — відповідно до певних понять і критеріїв. Свідомість існує насамперед як властивість окремої людини, як внутрішній світи "Я", але свідомість кожної людини в кожний момент життя є діалектичною єдністю, переплетенням, взаємодією індивідуально-особистісного і суспільного. Подібно до того, як у своєму історичному походженні свідомість має біологічні передумови (розвиток вищої нервової діяльності і психіка тварин), так їх має і свідомість кожної окремої людини. Але і в історичному, і в індивідуально-осо-бистісному плані свідомість не біологічна, а соціальна. Свідомість людства розвивалася і розвивається за законами не біологічної еволюції, а суспільно-історичного процесу. Якщо ж говорити про окрему людину, то вона народжується, маючи не свідомість, а лише можливість, здатність стати свідомою істотою. Ця можливість міститься в будові її тіла, органів чуття і особливо мозку, в його надзвичайній досконалості і пластичності. Виникає й формується індивідуальна свідомість остільки, оскільки дитина вступає в спілкування з іншими людьми, оволодіває формами і способами практичної, предметної діяльності, навчається користуватися, оперувати предметами, створеними "людиною для людини", включається у світ людської матеріальної і духовної культури, освоює її цінності. Тому як суспільна, так і особиста свідомість мають не абстрактний і позачасовий, а конкретно-історичний характер. Людина усвідомлює, мислить, почуває, бажає, воліє, діє завжди як представник певної історичної епохи, певної соціально-культурної цивілізації, певної спільноти. Аналізуючи свідомість, ми можемо, крім вже названої найсуттєвішої риси — єдності особистісного і суспільного, виділити ще ряд її характерних особливостей, сторін , структурних елементів.Усі вони зрештою зумовлені тими факторами, які виокремили людину з тваринного світу і піднесли її над останнім. Свідомість предметна: в процесі своєї діяльності людина виділяє предмети цієї діяльності як об'єктивну реальність, яка їй (людині) відносно протистоїть, спрямовує на них свою увагу, відносить до них (проектує на них) свої відчуття, сприйняття, уявлення, поняття (скажімо, моє відчуття червоного кольору я безпосередньо відношу до предмета, який діє на мій зір, - як його властивість). У той же час людина відрізняє себе, своє "Я" від своєї власної діяльності, тобто дає собі звіт: "Я роблю те-то з такими-то предметами". Отже, усвідомлення предметної дійсності має своїм другим полюсом усвідомлення самого себе, самосвідомість. Зверненість свідомості на себе називається ще рефлексивністю (лат. retlexus — обернення назад, відображення). Таким чином, свідомість водночас предметна і рефлексивна. Людина усвідомлює зовнішню дійсність як об'єкт своєї діяльності, інтересу, уваги, пізнання, а саму себе — як суб'єкта, тобто того, хто діє, має інтерес, спрямовує увагу, пізнає. Вона робить своїм об'єктом і себе, своє власне буття, сутність і існування, ніби роздвоюючись сама в собі. Треба зазначити, що не тільки фізичний організм, алей психіка людини містить у собі значно більше, ніж це охоплюється її пізнанням, ясною свідомістю, і тому давній вислів "Пізнай самого себе" має глибокий зміст. Відношення "суб'єкт — об'єкт" властиве тільки світу людини. Для тварини її відношення до інших предметів і істотне існує як її відношення і як ставлення, вона не відрізняє себе від зовнішньої природи і від своєї власної життєдіяльності. До сказаного потрібне таке історичне доповнення: предмети, які втягуються в процес людської діяльності (насамперед знаряддя праці, а також предмети, на які спрямована праця), як правило, вже зазнали впливу праці чи навіть створені іншими людьми, в них уже опредмечена людська праця, втілені знання людей, їх сутнісні властивості. Способи діяльності, оперування, маніпулювання предметами теж вироблені суспільством, є елементом культури, об'єктом соціального успадкування. Тому через предметну діяльність людина, особа прилучається до неї через спілкування, оволодіваючи і користуючись мовою починаючи з безпосередніх контактів у своєму найближчому оточенні. Самосвідомість, як і свідомість в цілому, формується в процесі предметної діяльності і спілкування: кожна людина усвідомлює себе, своє "Я", ніби дивлячись в інших людей як у "дзеркало". Вона починає дивитися на себе, оцінювати себе "очима інших", але згодом також і інших оцінювати "через себе", тобто з точки зору своєї власної, виробленої і усвідомленої нею позиції1. Отже, здатність роздвоюватися в собі (в нормі зберігаючи єдність особистості), вести внутрішній діалог із собою, ставитись певним чином до самого себе зумовлена суспільною сутністю людини. Самосвідомість включає самовизначення, саморегулювання, самоконтроль, що необхідне і в предметній діяльності і в спілкуванні з іншими людьми, самооцінку, зокрема моральну, яка проявляється в суто людському феномені совісті. Як істота, що має свідомість і самосвідомість, людина не просто діє, а чинить — так або інакше, роблячи вибір, вона здатна усвідомлювати мотиви й цілі своєї діяльності і своїх вчинків, визначати свої орієнтації, свою життєву позицію. Неодмінним компонентом людської свідомості є моральна свідомість, яка починається з уміння ототожнити себе з іншою людиною, поставити себе на її місце, що виражається у відомому "золотому правилі моралі": "Не чини іншому того, чого не бажаєш собі"; "Усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви". Внаслідок предметної і рефлексивної свідомості, універсальності практичної діяльності і спілкування в людини виникає відчуття і розуміння себе членом і представником людського роду (родова свідомість), формуються уявлення про світ у цілому (універсум), про простір і час як загальні форми будь якого буття; при цьому в часі виділяється теперішнє, минуле й майбутнє. Теперішнє переживається зараз, минуле зберігається в пам'яті, в майбутнє спрямовуються мрії, задуми, плани. Отже, для людини починають існувати ті ідеальні форми, в яких відображається, «рухається», «змінюється», «розвивається» об'єктивний предметний світ. Людина приходить до усвідомлення нескінченності і вічності світу, в певному місці якого вона знаходиться, живе, діє і в часовому бутті якого деякий інтервал займає час її власного життя. Перед нею відкривається єдина, але й нескінченно різноманітна дійсність — предмет її пізнання і перетворюючої діяльності. Людина — і тільки вона з усіх живих істот — знає, що час її буття обмежений, і тільки вона може свідомо робити те, значення чого виходить далеко за межі її особистого буття. Такий один з найперших висновків, що його можна зробити при спробі розв'язати проблему безсмертя. Із сказаного випливає й те, що людській свідомості (у цьому контексті можна сказати — людському духові) притаманні здатність прагнення всеосяжного, універсального розуміння світу і власного буття. Свідомість завжди є певне знання. Знання — це відображення дійсності, сукупність відомостей про неї, форма духовного оволодіння дійсністю, інформація. Людина дає собі звіт у тому, що вона має ці відомості, цю інформацію, володіє знаннями. Вона ставиться до своїх знань як до свого художнього надбання, багатства. Вона оперує цими знаннями, розпоряджається ними, цілеспрямовано використовує їх у своїй діяльності. При цьому людина відрізняє себе, своє "Я" не тільки від своїх предметів і від своєї діяльності, але й від своїх знань. Про це свідчать самі вирази "я знаю", "мої знання" і т.п. Оперування знаннями, вираженими і закріпленими в поняттях, —це і є мислення. Воно виникло в процесі практичної діяльності якрозумовоїдіїцілепокладання —постановки цілей і планування — визначення шляхів і засобів їх досягнення, співвіднесення цілей і засобів. У цих розумових діях з самого початку проявилася активна, творча суть свідомості, її діяль-нісний характер. Здатність ідеального передбачення бажаного результату своїх дій у вигляді цілей і побудова мисленого плану цих дій — специфічна особливість людини як свідомої, а не інстинктивно діючої істоти. Мислення як узагальнене, опосередковане, цілеспрямоване пізнання, здійснюване за допомогою слів, мови; є свого роду стрижнем свідомості: без мислення немає людської свідомості. Мислячи, людина пізнає дійсність, об'єктивний світ у його сутнісних властивостях, зв'язках, відношеннях, і завдяки мисленню вона творить нове — те, чого раніше не існувало. На стадії формування людини її мислення безпосередньо впліталося в предметну діяльність: первісна людина мислила, оскільки вона діяла; пізніше мислення відокремилося від матеріально-предметної діяльності і стало переважно діяльністю ідеальною - оперування знаннями, закріпленими в поняттях. Але мислення зберігає відбиток свого походження з практичної діяльності: воно за своєю природою діяльнісне і проблемне, бо сутність і призначення мислення — це розв'язання різного роду і порядку проблем, які постають перед людиною. Якби не було ніяких проблем, то не треба було б і мислити. Саме в проблемному характері мислення — "таємниця" поєднання в ньому таких відносно протилежних моментів, як пізнання (а пізнання за своєю гносеологічною суттю є відображення дійсності) і творчість. Ці два моменти по-різному представлені на таких рівнях мислення, які традиційно називаються у філософії розсудок і розум. Розсудок — це оперування "готовими", даними поняттями згідно з вимогами й правилами формальної логіки, дотримання яких повинне забезпечувати визначеність, несуперечливість, точність, послідовність, доказовість мислення. Мислення нарівні розсудку має переважно стереотипний і відтворюючий характер, тобто спирається на певні задані зразки. Воно піддається програмуванню, алгоритмізації - може бути виражене певною послідовністю точно визначених операцій і, отже, змодельо-ване за допомогою комп'ютерної техніки. Цей рівень мислення є, безумовно, необхідним і в житті, і в науці, але він недостатній для творчості, бо саме стереотипність, тенденція до формалізації накладає на нього риси обмеженості. Вищим рівнем мислення є розум — у спеціальному значенні цього поняття, коли ми відрізняємо розум від розсудку. Розумне мислення —це не просто оперування готовими поняттями, але й зміна, розвиток самих понять, це вміння враховувати єдність протилежностей та їх взаємопереходи (а саме таке мислення називається діалектичним). Розумне мислення здатне відходити від стереотипів, порушувати звичні стандарти, воно адогматичне (не визнає застиглих положень —догм), критичне — все піддає сумніву, перш ніж прийняти за істину; воно має пошуковий, евристичний (від грец. eurisko — відшукую, відкриваю), тобто орієнтований на відкриття або створення нового,характер. Хоч мислення є "стрижнем" свідомості, але в структуру останньої включаються всі форми психічної діяльності, які традиційно виділяються психологією, - почуття (оскільки вони усвідомлені), воля. Почуття, емоції — це безпосереднє відображення дійсності в її відношенні до потреб і інтересів людини. Відповідно до характеру цього відношення вони мають позитивне або негативне забарвлення ("приємні" і "неприємні" почуття), підвищують або знижують життєву енергію ("стенічні'Ч "астенічні" почуття). Вплив почуттів, емоцій, пристрастей на мислення, пізнання, діяльність безсумнівний. Людина повинна володіти своїми емоціями, прояснювати їх світлом свого розуму, але погано, якщо вона стає безпристрасним, сухим і холодним "раціоналістом-прагматиком". Важко сумістити вузьку "розсудливість" з багатством і глибиною емоційного життя, з тим, що звичайно називають "душевністю", але справжня розумність гармонійно поєднується з кращими душевними якостями, з інтенсивними переживаннями. Це особливо стосується морально-етичних і естетичних почуттів. Поряд і в зв'язку з мисленням, розумом особливе місце в структурі свідомості належить волі. Воля так само специфічна для людини, відрізняє її від тварин, як і мислення, і вона теж сформувалася в процесі предметно-практичної діяльності і спілкування між людьми. Воля проявляється як здатність підпорядковувати свої дії і вчинки свідомо поставленій меті і інтересам колективу, людської спільноти, долати як зовнішні, так і внутрішні перешкоди — небажання, лінощі, протиборствуючі мотиви й спонуки, страх і т.п. У волі на перший план виступає діяльнісна, "енергійна" сторона свідомості, її активність, цілеспрямованість, які вимагають певних зусиль, зосередженості, напруги. Вольова людина робить не те, що забажається (хоч і це можна інколи собі дозволити — якщо це нічому й нікому не шкодить), а те, що треба робити, — з точки зору розумних міркувань і моральних вимог. Виховна воля — це воля розумна, моральна (отже, добра, а не зла) і в своїх проявах — творча. В контекс/гі дослідження свідомості особливої уваги заслуговує питання про свободу думки, волі, діяльності. Проблема свободи f- одна з головних і притому найскладніших в історії філософського, а також релігійного мислення. Крім загаль-носвітоглядних, вона має свої психологічні, соціальні, політологічні аспекти, які розглядаються відповідними науками. Свобода — це сутнісна властивість людини. З появою людини як свідомої, розумної, творчої істоти в одній точці Всесвіту були розірвані ланцюги стихійної, "сліпої" необхідності і такої ж сліпої випадковості, з'явився зовсім новий феномен — свобода. У своїх найглибших витоках свобода не є чимось надприродним. її загальною онтологічною рисою (тобто такою, що випливає з самої природи буття) є притаманна матерії здатність до саморуху. Ще славетний давньогрецький філософ Епікур приписав атомам властивість спонтанно (самодовільно) відхилятись від напрямку свого руху в просторі і тим самим вніс корективи до уявлення про панування в світі лише непорушної необхідності, однозначного причинного зв'язку. Проте в неживій, нерозумній природі свобода ще відсутня. її найближчими, безпосередніми передумовами є свідомість, мислення, воля, які підносять людину над природою, роблять її не твариною, а творцем. Активне, творче, свідоме ставлення людини до дійсності робить для неї можливою свободу вибору — тієї або іншої мети, того або іншого шляху, способу її досягнення, певного варі-антадійсності й поведінки. Така свобода завжди має свої межі, які визначаються як об'єктивними обставинами, так і суб'єктивними можливостями, — але тією або іншою мірою вона існує. Свобода грунтується на пізнанні і цілеспрямованому використанні об'єктивних зв'язків, закономірностей, можливостей, тенденцій. Дії і вчинки людини не є абсолютно довільними, вони визначені, детерміновані, але не передвизначені, оскільки в їх детермінацію включається свідоме самовизначення. Свобода — явище конкретно-історичне. Вона не "дарована" від початку, а розвивається, "завойовується" власними зусиллями людства і кожної окремої людини, розширюється і збагачується. Людина стає вільною, оскільки пізнає об'єктивну — природну й соціальну — необхідність, оволодіває нею і діє відповідно до неї, тобто перетворює світ на основі його власних законів, а вільна діяльність людей виступає як форма, спосіб реалізації об'єктивної необхідності. Але було б обмеженим трактування свободи лише як "пізнаної необхідності". Людина дедалі більшою мірою виявляє в матеріальній дійсності "сховані" можливості, реалізуючи їх, створює те, що "саме по собі" не могло б виникнути. Отже, людина, завдяки своїй свідомій, планомірній, розумно-вільній діяльності, сама стає особливим фактором еволюції природи — спочатку земної, а з часом і позаземної, — фактором космічної еволюції, який здатний підвищувати рівень організації природи.
Проблема виникнення свідомості
Страница 1 из 4 | Следующая страница
>СОДЕРЖАНИЕ
Запровадження
1. Етапи розвитку та структура свідомості
1.1 Праця як етап розвитку свідомості
1.2 Мова як етап розвитку свідомості
2. Крапки зору усвідомлення
3. Функції й властивості свідомості
4. Стадії психологічного розвитку людської свідомості
Укладання
Список використовуваної літератури
Запровадження
Принаймні ускладнення організації матерію та появи життя Землі в найпростіших організмів, і навіть рослин сформувалася здатність "відповідати" на вплив зовнішнього середовища проживання і навіть засвоювати (переробляти) продукти цього середовища (приклад - комахоїдні рослини). Ця форма відображення називається подразливістю.Раздражимость характеризується певної вибірковістю - найпростіший організм, рослина, тварина пристосовується навколишньому середовищі. Минули не один мільйон років, як з'явилася здатність відчуття, з допомогою якого вже зібрано понад високоорганізоване жива істота з урахуванням сформованих органів почуттів (слуху, зору, дотику та інших.) набуло здатність відбивати окремі властивості об'єктів - колір, форму, температуру, м'якість, вологість тощо. Це уможливилося тому що в тварин з'явився спеціальний апарат - нервова система, що дозволяє активізувати стосунки із навколишнім середовищем. Вищої формою відображення лише на рівні тваринного світу є сприйняття, що дозволяє охопити об'єкт у його цілісності і повноті. Психіка, як наслідок взаємодії мозку з зовнішнім світом, і психічна діяльність дозволили тваринам як пристосовуватися до навколишньому середовищі, а й у певною мірою виявляти внутрішню активність стосовно з нею й навіть змінювати середу. Виникнення психіки у тварин означає автоматичну появу нематеріальних процесів. Згідно з дослідженнями, основу психічної діяльності лежать безумовні і умовні рефлекси мозку. Ланцюг безумовних рефлексів є біологічної передумовою формування інстинктів. Наявність у тварин відчуттів, сприйняттів, "вражень", "переживань", наявність елементарного (конкретного, "предметного") мислення наявні основа виникнення людської свідомості.
1. Етапи розвитку та структура свідомості
Виникнення та розвитку людської свідомості є одним із найскладніших проблем,встававших перед дослідниками, що прагнули осмислити закони природи.
Свідомість - вища форма відображення дійсного світу, властива лише люди пов'язана з промовою функція мозку, яка полягає в узагальненому і цілеспрямоване відображенні дійсності, в попередньому уявному побудові діянь П.Лазаренка та передбаченні їх результатів, в розумному регулюванні ісамоконтролировании поведінки людини. "Ядром" свідомості, способом його існування є знання. Свідомість належить суб'єкту, людині, а чи не навколишнього світу. Але змістом свідомості, змістом думок людини той інший світ, ті чи інші її боку, зв'язку, закони. Тому свідомість можна охарактеризувати як суб'єктивний образ об'єктивного світу.
Свідомість - це, передусім усвідомлення найближчій почуттєво сприймають середовища проживання і усвідомлення обмеженою зв'язки з іншими особами та речами, які перебувають поза початківця усвідомлювати себе індивіда; до того ж час він - усвідомлення природи.
Людина відрізняється від тварини тим, що переходити дообщественно-историческому існуванню, до праці і до що з ними формам життя радикально змінюються весь основні категорії людини.
Виділення у людини відбиваної реальності, як об'єктивної, з іншого боку виділяє внутрішній світ людини, його переживання і можливість розвиватися цьому грунті самоспостереження.
1.1 Праця як етап розвитку свідомості
Причиною, що у основі олюдненняживотноподобних предків людини, є виникнення праці та освіту його основі людського суспільства. "Праця створила самої людини, - каже Енгельс, - та її свідомість".
Виникнення та розвитку праці призвело до зміни і олюднювання мозку, органів його зовнішньої роботи і органів почуттів. "Спочатку працю, та був разом із і членороздільна мова з'явилися двома найголовнішими стимулами, під впливом яких мозок мавпи поступово перетворився на людський мозок, який за всьому своєму схожість із мавпячим, далеко перевершує за величиною і досконалості", - пише Енгельс (МарксК.и Енгельс Ф.Соч., т. 20, з. 486). Людська рука як і змогла досягти свого досконалості праці.
Під упливом праці та у зв'язку з розвитком мозку вдосконалювалися органи чуття людини. Якщо ж порівнювати між собою максимальні обсяги черепа людиноподібних мавп й черепи первісної людини, виявляється, що мозок останнього перевищує мозок найбільш високорозвинених сучасних видів мавп більш ніж двічі (600 див3 і 1400 див3).
Ще різкіше виступає розбіжність у величині мозку мавп і розсудливу людину, якщо ми співставимо його вага; різниця тут майже 4 разу: вагу мозку орангутанга - 350 р, мозок людини важить1400г.
Мозок людини проти мозком вищих мавп має й більш складним, значно більше розвиненим будовою.
Вже в неандертальського людини, як свідчать зліпки, вироблені поверхні черепа, ясно виділяються в корі нові, недостатньо диференційовані у людиноподібних мавп поля, які потім сучасної людини досягають свого повного розвитку. Такі, наприклад, поля,обозначаемие (поБродману) цифрами 44, 45, 46, - в лобової частці кори, поля 39 і 40 - в тім'яної її частці, 41 і 42-- в скроневої частці.
>Уточнилось дотик, очей людини став помічати більше, ніж очей самої далекозорої птахи. Розвивався слух, який став здатний сприймати і розрізняти звуки членороздільної людської промови.
Розвиток мозку й органів чуттів справляло зворотне впливом геть працю й мову, даючи поштовхи до подальшого їхньому розвитку.
Усе це призвело до зміни анатомо-фізіологічних характеристик людини: з'явилася вертикальна хода, формування рухливих і пристосованих до захоплення верхніх кінцівок. Це сприяло можливості виробляти складні трудові операції.
Виникнення праці було підготовлено всім попереднім ходом розвитку.Постепенний перехід до вертикальної ході, зачатки якої чітко спостерігаються у нині чинних людиноподібних мавп, процес формування у зв'язку з цим особливо рухливих, пристосованих для схоплювання предметів передніх кінцівок, дедалі більше вивільнюваних від функції ходьби, що тим способом життя, який вели тварини предки людини, - усе це створювало фізичні передумови щодо можливості виробляти складні трудові операції.
Праця - це процес, який в'яже людину з дикою природою, процес впливу особи на одне природу. Йому притаманна дві взаємозалежні риси: вживання та вироблення знарядь праці і, і навіть це спільна трудова діяльність. Тому, людина входить у взаємодія лише з природою, а й у певні відносини коїться з іншими людьми - членами цього товариства. Через ставлення до іншим людина стосується й самій природі.
Зачатки гарматної діяльність у формі вживання зовнішніх коштів є і в декого тварин, наприклад, вживання палиці у людиноподібних мавп. Їх відмінність з людськими неспроможна зводити лише у їх зовнішньої формі або з того що тварини використовують свої "знаряддя праці" рідше, ніж первісних людей. Ці зовнішні кошти праці від істинних знарядь праці і людини якісно. Розкрити ці відмінності можна, лише, розглянувши діяльність, у якому їх включено.
">Орудийная" діяльність тварин не відбувається колективно і визначає ставлення спілкування здійснюють її індивідів. Спілкування будь-коли будується з урахуванням їхнього виробничого діяльності, залежить від нього і не опосередковано нею.
Людський працю спочатку є громадську діяльність, заснованої на співробітництві індивідів, які передбачають поділ трудових функцій. Праця пов'язує учасників праці між собою, опосередковує їх спілкування. Це має значення у розвиток людської психіки.
Уже ранніх стадіях розвитку людського суспільства виникає поділ процесу діяльності між окремими її учасниками. Наприклад, частку одних випадає підтримку вогню й обробка у ньому їжі, але в інших - добування цієї їжі.
Учасники колективної полювання діляться на переслідувачів дичини і котрі чекають їх у облозі та нападі. Відбувається рішуче зміна будівлі діяльності індивідів, її учасників.
Кожен із членів колективу відпо-відає певний ділянку діяльності. Наприклад, діяльність загонича, що у колективної первісної полюванні,побуждается потреби у їжі чи одязі, якій служить йому шкура тваринного. Результат діяльності загонича: цевспугивание і напрям череди собі на бік інших мисливців, котрі переховувалися в засідці. У цьому діяльність даного мисливця припиняється. Решта довершують інших учасників полювання. Саме собоювспугивание дичини не призводить і не призведе до задоволенню потреб загонича, оскільки його спрямовано інший результат. Виходить, що предмет дії і мотив не збігаються.
Процеси, предмет і мотив яких немає збігаються, називаються діяльністю. Діяльністю загонича є полювання, аспугивание дичини - це її дію.
Поділ діяльності до дій можна тільки за умов спільного колективного процесу на природу. Продукт цього спільного колективного на природу призводить до задоволенню потреб як окремого індивіда, і всього первісного племені. Поділ предмети й мотиву діяльності є наслідком вичленування зі складноїмногофазной діяльності окремих операцій.
Поділ предмета діяльності та її мотивів можна тільки за умов спільного колективного процесу на природу. Це результат того що відбувається вичленування зі складної імногофазовой, але єдиної діяльності окремих операцій. Ці окремі операції перетворюються на самостійне для індивіда дію, хоча слідство з відношення до колективному процесу вони однією з його приватних дій.
Завдяки з того що полювання є процес, що з кількох дій, людина, якийвспугивает дичину у тому, щоб їх змогли впіймати інші члени цього, отримує земельну частку розробки їх рук - частина продукту спільної праці. Тому діяльність іншим людям лежить в основі специфічного будівлі діяльності людського індивіда. Із цього можна дійти невтішного висновку, що у способу своєї появи, зв'язок мотиву з предметом дії відбиває не природні, алеобъективно-общественние зв'язку. Дії загонича можливі лише за умов відображення зв'язок між очікуваним результатом скоїв дії і кінцевим результатом всього процесу полювання - нападом із засідки наубегающее тварина, його умертвінням і споживанням. Ця зв'язок виступає перед людиною у вигляді реальних дій інших учасників праці. Їх дії і повідомляють сенс предмета дії загонича. Також, дії загонича виправдовують дії мисливців, котрі чекають дичину в засідці.
Разом з народженням дії виникає розумний сенс в людини того спрямована його активність.
Діяльність людей відокремлюється тепер їхнього свідомості від предметів. Відповідно й саму природу виділяється них і виступає у своєму ставленні для потреб колективу, до діяльності. Їжа сприймається як певної діяльності: пошуку, полювання, приготування. Отже, вони можуть виділятися тільки завдяки певним потребам, а й "теоретично", то, можливо утримана у свідомості та стає ідеєю.
1.2 Мова як етап розвитку свідомості
Другим вирішальний чинник, визначальним розвиток свідомості людини та діяльності, євозникнов7ение мови.
"Мова такождревен, як і знепритомніла, мову є практичне, існуюче та інших і тільки цим існуюче також і мене самого, дійсне свідомість…", (Маркс До. і Енгельс Ф.Соч.,т.3, з. 29).
У процесі суспільно розділеного праці в людей виникла потреба тісного спілкування, позначення тієї трудовий ситуації, у якій беруть участь, що й спричинило до виникнення мови. "Люди, - каже Маркс, - фактично почали із те, що присвоювали собі предмети зовнішнього світу - як кошти на задоволення якихось своїх потреб тощо. буд. тощо. п.; пізніше вони дійдуть з того що і словесно позначають їх як засобу задоволення якихось своїх потреб, - що ними вже служать їм у практичному досвіді, - як предмети, що їх "задовольняють"
Люди виникла потреба щось сказати одна одній. Потреба створила орган - відповідне будова мозку і периферичного мовного апарату.Физиологический механізм освіти промови -условно-рефлекторний: сказані на тій чи іншій ситуації звуки, супроводжувані жестами, поєднувалися у мозку з відповідними предметами і "діями, та був з ідеальними явищами свідомості.
Народження мови призвела до того, що поступово виникла цілу систему кодів, які позначали предмети і дії; пізніше цю систему кодів стала виділяти ознаки предметів і безкомпромісність дій та його взаємини спікера та, нарешті, утворилися складні синтаксичні коди цілих пропозицій, які можуть формулювати складні форми висловлювань.
Основним елементом мови є слово. Воно об'єднує об'єкти у відомі системи, чи кодує людський досвід.
Існує безліч теорій, які намагаються пояснити походження слова. Можливо, що слово, як знак, що означає предмет, з'явилося процесі спільного праці. На перших етапах своєї появи він був уплетено в практику. Наприклад, коли людина робив якийсь елементарний трудовий акт з іншими людьми, слово впліталось у цей акт. Значення цього терміну змінювалося залежно від цієї ситуації і теплішало зрозумілим тільки з жесту, з інтонації і всієї ситуації. Поступово сталося формування мови у вигляді, коли він став укладати у собі всіх необхідних заходів для позначення предметів та вислови думки. Стався відрив слова від практичної операції, можна було викликати образ предмета за його відсутності, що мало велике значення у створенні сприйняття, уваги і пам'яті людини.
Потім слово стало як заміщати явище чи ознака, а й виділяти у яких суттєвий ознака, дає можливість його аналізувати, класифікувати.
Другий одиницею мови є вислів чи речення. Інформація, передана з допомогою пропозиції, розширює,специализирует і уточнює досвід. Фрази передають у готовому вигляді повідомлення про події чи відносинах. Передача, передана з допомогою пропозицій, розширює,специализирует і уточнює досвід. Фрази передають у готовому вигляді такі повідомлення про події, які людина не міг би передати з допомогою окремих слів.
Сутність мови виявляється у його двоєдиної функції: служити засобом спілкування, і знаряддям мислення. Мова - це система умовних символів, з допомогою яких передаються поєднання звуків, мають для таких людей певне значеннєве значення.
Свідомість і естонську мови утворюють єдність: у своїй існуванні вони вважають одна одну як внутрішньо, логічно оформлене ідеальне зміст передбачає свою зовнішню матеріальну форму. Мова – це безпосередня дійсність думки, свідомості. Він бере участь у процесі мисленнєвої діяльності як його почуттєва основа чи знаряддя. Свідомість як виявляється, а й формується з допомогою мови. Зв'язок між свідомістю і мовою не механічна, а органічна. Їх відокремити друг
від друга не руйнуючи те й інше.
З допомогою мови відбувається перехід від сприйняттів і уявлень до поняттям, протікає процес оперування поняттями. У промові людина фіксує своїх поглядів, відчуття провини і таким чином має можливість піддавати їх аналізу як окремо від цього що лежить ідеальний об'єкт. Висловлюючи свої і почуття, людина краще усвідомлює їх собі сама. Він розуміє себе, лише відчувши інших зрозумілість своїх слів. Мова і знепритомніла єдині. У цьому вся єдності визначальною стороною є свідомість, мислення: будучи відбитком дійсності, воно "ліпить" форми і диктує закони свого мовного буття. Через свідомість і практику структура мови, зрештою, висловлює, хоча у модифікованій формі, структуру буття. Але єдність - це тотожність. Обидві аспекти цієї єдності відрізняються одна від друга: свідомість відбиває дійсність, а мову позначає її й висловлює на думці.
Мова і знепритомніла утворюють також суперечливе єдність. Мова впливає свідомість: його історично сформовані норми, специфічні в кожного народу, щодо одного й тому самому об'єкті відтіняють різні ознаки. Проте залежність свідомості від мови перестав бути абсолютної. Свідомість детермінується переважно своїми зв'язками з дійсністю, мову ж можна лише частково модифікувати форму і стиль мислення.
Через війну перелому людської історії мову стала вирішальною знаряддям людського пізнання, завдяки якому вона людина змогла вийти межі почуттєвого досвіду, виділити ознаки, сформулювати відомі узагальнення і категорії. Якби людини був праці та мови, в нього було б і відстороненого "категоріального" мислення.
Процес спілкування людей у вигляді мови називається промовою, яка ідентична мови оригіналу й є його вторинним освітою. Йдеться – це спосіб використання мови.
2. Крапки зору усвідомлення
За уявленнями, що виникли ще давнину і збережені по наш час в релігійних віруваннях, в людини діє якась особлива надприродна сила - душа, що є причиною її думок, почуттів, бажань. У первісному суспільстві, коли предмети і явища природи за аналогією з людиною і тваринами сприймалися як живі й одухотворені сили, не було чіткої диференціації "душі" й тіла. З виникненням анімізму кожна річ починає осмислюватися людиною як що має окремим від речі душею. Це стосувалося і частин тіла людини. Наприклад, угомеровского людини розумові й емоційні властивості локалізуються в окремому органі: в діафрагмі - розумова діяльність, у серце - емоції, у крові - душа, у печінці - життя.
Геракліт трактував душу (>психею) чимось вогненне. Вогонь - одухотворююче, мудре і шляхетне початок, а вода - нице. Душу, де понад вогню, він називає "сухий". "Сухе сяйво -психеямудрейшая і найкраща" Повертаючись у вологе стан,психея гине, аувлажняясь - слабшає. Дух видававсяГераклиту як полум'я, палаючого то яскравіші і дітей сильнішими, ніж інтенсивніше духовна, розумова життя людини. Геракліт зазначав керівну роль розуму, теоретичного мислення для почуттєвого рівня пізнання.
Відповідно до атомістичної теорії душа складається з малих акціонерів та великих атомів. Душа є те, що приносить живих істот рух. Демокріт пояснює зір людини в допомоги витікань, походять із видимих предметів і які зберігали їх образи, які через очі пробираються у тіло людини. Убодрствующем стані люди сприймають найенергійніші образи, тоді як у сні, коли пори людини закриті, коли психічне початок слабше, ними опановують слабкі образи віддалених речей.
Типовим при цьому часу було безособове розуміння душі. Душа позбавили природній неповторності та індивідуальності людської особистості. З розвитком соціальних взаємин держави і культури, супроводжуваного усвідомленням цінності особистості, формується потреба у суб'єктивному самозаглиблення. Ця нова тенденція проявилася у Сократа. За Сократом і Платон виділяє поняття душі як протилежність матеріального. Душа йому - вічна "ідея", безсмертна сутність, відокремлена тіла. Їм здійснюється поділ душі сталася на кілька частин: розумної, зверненої до ідей,аффективно-волевой і чуттєвої, зверненої до прагненню. Психічні явища діляться на інтелект, і поширювати на світ почуттів. Натомість почуттєвий світ ділиться на відчуття й сприйняття, а інтелект на "розум" і "розум".
Для Аристотеля душу та тіло невіддільні одне від одну немов форма і матерія. Тіло - це організм, оскільки він є сукупністю органів чи знарядь душі; душа - сутність тіла. Тому вчення про душу Аристотеля - загальна вчення про життя і його функціях, у тому числі органічні її відправлення як і, як і свідоме життя. Він розрізняє три виду душі - рослинну, тваринну і розумну. Перша специфічна для рослин, друга тваринам, третя в людини, який володіє який пізнає і діяльним розумом. Однак ці три душі з'єднуються у людині і пов'язані з різними функціями його душі - живильним, чуттєвої і розумової. Трактат Аристотеля "Про душі" вважатимуться результатом те, що дала у сфері філософських проблем психології античність.
Особливість античної трактування психіки залежить від розгляді її за матеріалу і за способом організації, як відбиток життя космосу. Що б осіб), ні думав і відчував, її розумом і серцем панують боги, дії що у своє чергу підпорядковані долі. Уатомистов свідомість тлумачилося, як підлегле загальним законам фізичного руху. Можливість вибору вольовому дії, переваги одного дії іншому чи одній думці інший розумілася як реалізація загальних законів космосу.
У середньовіччі розум сприймається якнадмировое початок, що існує до природи й творить їх із нічого власним розсудом. Зміст міркувань усвідомлення й особистості зводилося до "виведенню" те й інше з цього вищої реальності. Душа перетворюватися на носія самосвідомості, а це призводило протиставлення психіки людини всім інших форм життєдіяльності, уявленню його вигляді самостійної сутності.
У період зародження буржуазного суспільства на європейської філософії відбувається перехід від розуміння душі до категорії свідомості.
Існує дві позиції стосовно пояснення переходу свідомості від наочного досвіду до відверненому, від почуттєвого до раціональному.
>Психологи-идеалисти (>Дильтей,Шпрангер та інших.) визнавали фундаментальний факт переходу від почуттєвого до раціональному і вважали, що справжній рівень відстороненого свідомості - то є вияв особливих духовних здібностей, закладених у психіці людини. Можливість вийти межі почуттєвого досвіду і оперувати відверненими категоріями - це властивість духовного світу і воно також є лише в людини, і немає у тварин. Це основне становище різних дуалістичних концепцій, однією з яскравих представників яких було Декарт.
Декарт вважав, що діють за закону механіки та його поведінка можна пояснити сувородетерминистически. Людина, на відміну тваринного, має духовним світом, завдяки якому вона виникає можливість відстороненого мислення, свідомого поведінки; однак може бути виведено з матеріальних явищ, коріння поведінки йдуть у властивості духу, які можна пояснити матеріалістично.
Цими позиціях стояв й Кант. За словами, суть людської свідомості у тому, що може виходити межі наочного досвіду. Процес переходу від наочного до внутрішнім сутностям залежить від суть людського духу.
Німецький філософКассирер писав, що людина тим і відрізняється від тварини, що вона виявляється може й організовувати свою поведінку не більше символічних форм (виявляється у знаках, у мові, абстрактних поняттях), Не тільки не більше наочного досвіду.
На думку філософів-ідеалістів, цих принципів можна тільки описувати, але не можна пояснити. І на цій ж позиції перебувають іпсихологи-идеалисти.
Вільгельм Вундт, найбільший психолог ХІХ століття, поділяв ця була. На його думку, існують елементарні процеси відчуття, сприйняття, уваги і пам'яті - вони підпорядковуються елементарним природним законам і доступні для для наукового (фізіологічного) пояснення. У психічних ж процесах виявляються закони "апперцепції", які проявляються в активному пізнанні людиною навколишнього завдяки активним настановам чи волі. Ці процеси активного відстороненого пізнання за межі почуттєвого досвіду, і можна описати, але не можна пояснити, позаяк у них виявляються основні категорії людського духу. Цим напрямом у психології займаласяВюрцбургская школа. Послідовники цього напряму присвятили свої інтереси аналізу законів, що у основі складних форм мислення та свідомості. У результаті вони дійшли висновку, що свідомість і мислення не можна розглядати, як форми почуттєвого досвіду, мислення протікає й без участі наочних образів чи слів і становить спеціальну категорію психічних процесів. Мислення проходить без образу,внечувственно, має закономірності, які можна пов'язувати з безпосереднім досвідом.
>Психологи-механицисти стверджували, що людське психіка - це tabula rasa, який досвід записує свої нотатки. Стверджуючи, що досвіду в психіці щось може виникнути, вони вважали, що з розуміння законів мислення достатньо лиш мати два елементарних процесу - передчуття, чи почуттєвий образ і асоціацію, і мислення - це що інше, як асоціація чуттєвих уявлень. Цей новий напрям психології повністю відкидало специфічність і найскладніших форм відстороненого мислення.Механистический підхідпсихологов-ассоционистов, намагалися звести своє завдання до надзвичайно складним явищам і що становить їх елементам, було продовженопсихологами-бихевиористами.
Длябихевиористов предметом вивчення психології була поведінка, яке розумілося чимось що складається з реакцій на стимули, тобто процес, мурований по елементарної схемою умовного рефлексу. Вони обмежувалися аналізом зовнішньої феноменології поведінки, трактованої спрощено, й намагалися підійти щодо поведінки людину, як щодо поведінки тваринного, трактуючи його освіта навичок.Бихевиоризм, розсідаючись на всьому світу, приймає різноманітні формифилософско-психологического позитивізму (>операционализм - у Ж. Піаже, теорія діяльності - у О.Л. Леонтьєва та інших.). Теорія діяльності, по сьогодні що становить чільне місце на психологічній науці, є формою розвитку біхевіоризму.
>Деятельний підхід до психіці та розвитку і об'єктивний метод психологічного дослідження, протиставлений суб'єктивним методам, передусім - критика методу інтроспекції, самоспостереження, витісняють вивчення свідомості на психологічній науці. Свідомість підміняється поняттям "розумові дії", які ототожнюються з зовнішніми предметними діями,характеризующимися відсутністю них ознак "зовнішнє", "розгорнутий", "предметне".
Виходячи із передумови, що свідомість неможливо розкрити науковими засобами,К.Г. Юнг думав, що свідомість кращим визначати, а описувати з допомогою стрічок і метафор. Юнг уявляв свідомість примітно так: прожектор уваги висвітлює свідомий сектор зовнішнього й внутрішньої злагоди і вже цим підбирає певне психічне зміст; актуальні психічні переживання у такий спосіб затримуються, обмежуються і відриваються від несвідомою темряви фізіологічних та кроки потенційних психічних процесів.
Позитивним у психологів цього напряму було те, що вони намагалися як описати, а й пояснити явища психічної життя. Головна вада цього напряму був уредукционизме, тобто у зведенні вищих форм психічних процесів з усією їхньою складністю до елементарним процесам, відмови від визнання складності свідомого категоріального поведінки.
Зіткнувшись цих двох напрямів в психології виник криза психологічної науки. Психологія як наука розпалася на "описову психологію" і "пояснювальну". ">Описательная психологія" - визнання вищих, складних форм психічної життя і заперечення можливості їх пояснення, лише опис. Представники цієї школи розглядали свідомість як і теоретичний предмет з психології та як простір психологічного дослідження.Эмпирическим методом дослідження свідомості була інтроспекція, самоспостереження за протіканням свого процесу свідомості. Особливу увагу у своїй зверталося на взаємозв'язок явищ свідомості. З одного боку вказувалося, що природа цієї взаємозв'язку невідома, з іншого боку, стверджувалося, що вона не має духовні основи. ">Объяснительная психологія" чи природничонаукова - побудова науково найобгрунтованішою психології, яка обмежувалася поясненням елементарних психічних процесів, опиняючись від пояснення найскладніших форм психічної життя.
Для виходу з кризи потрібно було залишити недоторканним предмет психології людину, як вчення про складних формах свідомої діяльності, і описуючи ці складні форми, спробувати їх пояснити.
Вирішення цього складного питання далиЛ.С. Виготським, який визначив розвиток психології на наступні десятиліття.
Воно ось у чому: у тому, щоб пояснити найскладніші форми свідомої діяльності, необхідно вийти межі організму, шукати джерела цієї свідомої роботи і "категоріального" поведінки над глибинах мозку вперше і не глибинах духу, тоді як у зовнішніх умов життя, й у першу чергу в зовнішніх умовах суспільної життя, в соціально-історичних формах існування.
>Л.С. Виготський показав, що людина має особливим різновидом психічних функцій, що цілком відсутні у тварин. Ці функції, названі вищими психічними функціями, становлять вищий рівень психіки людини, узагальнено під назвою свідомістю. Вони формуються під час соціального спілкування. Виготський писав, що з переході від тварин до людини сталося кардинальна зміна відносин суб'єкта з середовищем. Упродовж своєї життя тварини, видозмінюючись, пристосовувалися до місцевих умов середовища. Людина, навпаки, діє природу і видозмінює її через створення знарядь праці і, розвитком матеріального виробництва.
Опанування природою не минуло безслідно в людини. Він навчився опановувати власної психікою, з'явилися вищі психічні функції, що виражаються в інших формах довільній діяльності. Це можливість змусити себе запам'ятати певний матеріал, звернути увагу до який-небудь об'єкт, організувати свою розумову діяльність. З'явилися знаки-символи, з яких людина змогла згадувати те, що потрібно зробити. Ці знаки-символи (спогади дереві, вузлики) виступають психологічних знарядь. Вона має культурне походження, а універсальної і найбільш типовою системою знаків є мова. Людина навчився управляти своєю поведінкою.
На думкуЛ.С. Виготського, в онтогенезі спостерігається той самий. Спочатку дорослий діє дитини словом, спонукаючи його щось робити. Потім, починаючи розмовляти, дитина переймає спосіб спілкування, і починає словом впливати дорослого. Потім, дитина починає словом впливати на себе.
Нині єдиної теорії свідомості немає. Є різноманітні підходи до її розгляду. Біологічно орієнтовані вчені намагаються пояснити поняття і закони психології мовою їх біологічних понять. Така спроба зводиться до відома психологічних понять до біологічним й отримала назву редукціонізм. Проте, психічні явища, особливо свідомість людини, неможливо пояснити лише
іологічними механізмами.
3. Функції й поліпшуючи властивості свідомості
Поняття "свідомість" неоднозначно. У широкому значенні слова під нею мають на увазі психічне відбиток дійсності, незалежно від цього, якому рівні воно здійснюється - біологічному чи соціальному, чуттєвому чи раціональному. Коли мають на увазі свідомість у тому широкому значенні, тим самим підкреслюють його ставлення до матерії без виявлення специфіки його структурної організації.
У більш вузькому та спеціального значенні під свідомістю мають на увазі непросто психічний стан, а вищу, власне людську форму відображення дійсності. Свідомість тут структурно організовано, є цілісну систему, що складається із різних елементів, що є між собою у закономірних відносинах. У структурі свідомості найчіткіше вирізняються, передусім, такі моменти, як усвідомлення речей, і навіть переживання, тобто певне ставлення до змісту те, що відбивається. Спосіб, яким існує свідомість, та яким щось існує йому, це - знання. Розвиток свідомості передбачає насамперед збагачення його новими знаннями про світ і про самого людині. Пізнання, усвідомлення речей має різні рівні, глибину проникнення об'єкт і рівень ясності розуміння. Звідси повсякденне, наукове, філософське, естетичне і релігійне усвідомлення світу, і навіть почуттєвий і раціональний рівні свідомості. Відчуття, сприйняття, уявлення, поняття, мислення утворюють ядро свідомості. Але вони не вичерпують усієї своєї структурної повноти: вона охоплює у себе та акт уваги як і необхідна компонента. Саме завдяки зосередженості уваги певний коло об'єктів знаходиться в фокусі свідомості.
>Воздействующие на нас предмети, події викликають у нас потребу не лише пізнавальні образи, думки, ідеї, а й емоційні "бурі", змушують нас трепетати, хвилюватися, боятися, плакати, захоплюватися, любить вухами й ненавидіти. Пізнання і творчість - цехолодно-рассудочное, а жагуче шукання істини.
Без людських емоцій будь-коли бувало, немає і "бути неспроможна людського пошуки істини. Багатюща сфера емоційної життя людського особистості включає у собі власне почуття, які становлять ставлення до зовнішніх впливів (задоволення, радість, горі Ай-Петрі і ін.), настрій чи емоційне самопочуття (веселе, придушене тощо.) і афекти (лють, жах, розпач тощо. п.).
З огляду на певного ставлення до об'єкту пізнання знання отримують різну значущість особистості, що віднаходить своє найяскравіше вираження у переконаннях: вони просякнуті глибокими і стійкими почуттями. І це є показник особливої цінності в людини знань, стали його життєвим орієнтиром.
Почуття, емоції - це компоненти людської свідомості. Процес пізнавання зачіпає усі сторони внутрішньої злагоди людини - потреби, інтереси, почуття, волю. Істинне пізнання людиною світу містить у собі як образне вираз, і почуття.
>Сознанию людини притаманні такі боку, як самосвідомість, самоаналіз, самоконтроль. А формуються буде лише тоді, коли людина виділяє себе із довкілля. Самосвідомість - найважливіше відмінність психіки людини від психіки найрозвиненіших представників тваринного світу. Самосвідомість спрямоване на пізнання людиною себе - самопізнання.
Зворотний бік свідомості є несвідоме. Фрейд відкрив, що з покровом свідомості криється глибинний "киплячий" пласт не усвідомлюваних особистістю могутніх прагнень, потягу, бажань. Будучи лікарем, він зіштовхнувся про те, що це неусвідомлювані переживання можуть серйозно обтяжувати життя й навіть ставати причиною нервово-психічних захворювань. Це надіслало його за пошуки коштів порятунку своїх пацієнтів від конфліктів тим часом, що говорить їхню свідомість, і потаєними, сліпими, несвідомими спонуканнями. Отак виниклофрейдовский метод зцілення душі, під назвою психоаналізом.
Слід зазначити, що свій відбиток у неживої природі відповідає перших трьох формам руху матерії (механічної, фізичної, хімічної), свій відбиток у живої природи - біологічної формі, а свідомість - соціальної формі руху матерії.
Пізнання не обмежується пізнавальними процесами, спрямованими на об'єкт (увагу), емоційної сферою. Наші наміри перетворюються до справи завдяки зусиллям волі. Проте свідомість - це сума безлічі складових його елементів, які гармонійне об'єднання, їх інтегральнесложноструктурированное ціле.
Є кілька психологічних характеристик свідомості. Це відчуття себе який пізнає суб'єктом, тобто відділення людиною себе від решти світу і готовність для її вивченню і пізнання.
>Мисленное уяву реальності - характеристика, тісно що з волею. Свідоме управління уявою дало світу твори літератури та живопису, науково-технічні винаходи.Осмисленность усвідомлюваного,наделенность певним змістом, що випливають із особливостей людської культури та цивілізації.
Здатність до комунікації, що у можливості передавати індивідуальний досвід і надбання цивілізації з допомогою мови та інших знакових систем.
Здатність побачити й сприймати у вигляді образів навколишню дійсність. Це переробка та збереження інформацію про навколишній світ і собі. Це логічні операції, поняття, правила використовувані людьми для відбору класифікації і категоризації наявною в них інформації.
Можна виокремити такі властивості свідомості:
1. Ясність свідомості - здатність чітко виділяти об'єкти зовнішнього світу їх взаємозв'язок, здатність запам'ятовувати нове і відтворювати наявний запас знань, здатність здійснювати цілеспрямовану діяльність.
2. Обсяг знань - на цю кількість зв'язків, що виникають у свідомості у цій конкретної історичної ситуації, тобто обсяг пережитих в момент переживань, і навколишнього середовища.
3. Зміст свідомості, яке виявляється у характері асоціацій, є результатом відображення об'єктивну реальність і взаємозв'язку з минулим досвідом.
4.Непреривность свідомості - здатність усвідомлювати зв'язок між минулим, сьогоденням і майбутнім.
Джерела абстрактного мислення та "категоріального" поведінки, викликають стрибок від почуттєвого до раціональному, треба всередині людської свідомості, а громадських формах історичного існування. Тільки у такий спосіб можна пояснити виникненні складних специфічних форм свідомого поведінки.
Людина відбиває світ над пасивному спогляданні, а процесі практичної, перетворюючої діяльності. Свідомість характеризується як відбитка світу, а й як така духовна діяльність, спрямованої на активне, творче перетворення дійсності. Зміст свідомості обов'язково, однак, практично реалізується. Та цього воно набуває характеру задуму, чи ідеї. Ідея - це знання те, що є, а й планування те, що має бути. Ідея - це поняття, орієнтоване на реалізацію. Творча діяльність свідомості міцно пов'язана з практичною діяльністю людини з потребами, виникаючими під впливом зовнішнього світу. Потреби, відбиваючись у голові людини, набувають синергетичного характеру мети. Мета - це ідеалізована і знайшла свій предмет потребу людини, такий суб'єктивний образ предмета діяльності, в ідеальної формі якого передбачається результат цієї бурхливої діяльності. Цілі формуються з урахуванням всього сукупного досвіду людства і піднімаються до вищих форм свого прояви у вигляді соціальних, етичних і естетичних ідеалів. Здатність доцелеполаганию - специфічно людська здатність, складова кардинальну характеристику свідомості. Свідомість став би непотрібної розкішшю, коли вона бувальщина позбавлене визначення мети, тобто здібності уявної перетворення речей відповідно до громадськими потребами. Отже, взаємовідносини цілеспрямованої діяльності з природою не зводяться до простого збігу. У основіцелеполагающей діяльності лежить незадоволеність світом й прагнення змінити його, надати йому форми, необхідні людині, суспільству. Отже, і цілі людини породжені громадської практикою, об'єктивним світом і планують її. Але людська думку здатна як відбивати безпосередньо існуюче, а й відриватися від цього. Нескінченно різноманітний світ всіма своїми барвами й формами хіба що світиться, відбиваючись у дзеркалі нашого "я" і створюючи щонайменше складний, різноманітний і дивно мінливий світ. У цьому вся вигадливому царстві духу, власному духовному просторі, рухається і творить людська думку. У свідомості нашого народу з'являються і вірні і ілюзорні уявлення. Думка і рухається по готовим шаблонам і торує нові шляхи, ламаючи застарілі норми. Вона має чудесної здатністю новаторства, творчості. Визнання активного, творчого характеру свідомості є необхідною вимогою розуміння людської особистості: люди є продукти творці історії. Зв'язок із дійсністю здійснює саме собою свідомість, а реальні люди, практично змінюють світ. Об'єктивний світ, впливаючи на чоловіки й відбиваючись у його свідомості, перетворюється на ідеальне. Будучи наслідком впливу зовнішнього світу - як причини, свідомість, ідеальне, своєю чергою, виступає у ролі похідною причини: свідомість через практику надає зворотне впливом геть породила його дійсність.
4. Стадії психологічного розвитку людської свідомості
Від народження до зрілості людина проходить важкий шлях психічного розвитку. Існує велика кількість підходів до проблеми розвитку психіки дитини. Розглянемо характеристики психологічного змісту стадій, виділених О.Н.Леонтьевим.
Стадія новонародженості, що триває до2-х місяців дитини. Спосіб життя дитини мало відрізняється від внутрішньоутробного періоду: сон займає 4/5 всієї, зовнішня активність зосереджена на задоволенні власних потреб в їжі, ручні іпереместительние руху відсутні. Але вже в цій стадії починається формування поведінки у вигляді найпростіших актів, і навіть формування сфери відчуттів. Розвиваються відчуття із боку губ, рота, щік; відбувається розвиток орієнтованих реакцій (затихання при шепоті мами). У 3-4 тижня з'являється реакція як пожвавлення, яка проявляється у усмішці дитини до розмови людини. У починають з'являтися перші ознаки предметного сприйняття.
У ранньому дитячому віці (2 - 6 місяців) дитина починає оперувати предметами, починаючи з спроб все схопити, обмацати з одночасної зорової фіксацією - відбувається формуваннязрительно-осязательних зв'язків, що у основі предметного сприйняття. Дитина починає впізнавати покупців, безліч речі. Розвивається зорове зосередження й зорове очікування.
Пізній дитячий вік (6 - 14 місяців) характеризується першим осмислюванням предметів. У результаті встановленого "предметного" контакту починає формуватися мова дитини. Він усе частіше починає відповідати дією слову дорослого. Пізніше з'являються жести, звернені до дорослого, частіше дії дитини супроводжуються звуками, які позначають щось об'єктивне. З'являється наслідування дорослому. У з'являється можливість оволодіння суспільно виробленими способами дій. Великий палець руки під час операції протиставляється іншим, типові лише людини. Наприкінці періоду дитина починає самостійно пересуватися.
>Преддошкольний період характеризується виникненням і початковою розвитком людської, громадської за своєю природою діяльності" дитини та специфічної в людини формою свідомого відображення дійсності. Малюк оволодіває людським ставленням до безпосередньо навколишнього його світу предметів. У процесі ігри в дитини інтенсивно розвиваються сприйняття, спроможність до аналізові досягнень і узагальнення. Триває наслідування дорослою і починається формування основних функцій мислення.
>Дошкольний вік (3 - 7 років) характеризується появою сюжетних ігор, сприяють оволодінню соціальними взаємовідносинами світу людей. Відбувається формування творчої уяви і можливість довільно управляти своєю поведінкою.
Молодший шкільний вік (7 - 12 років) - це нове етап розвитку психіки дитини. Система відносин із довкіллям визначається як взаємовідносинами з дорослими, але з однолітками. З'явилися обов'язки перед суспільством, від яких її майбутнє, його місце у соціумі. Особливо інтенсивно відбувається розвиток мислення, промови. У процесі навчання починається розвиток особистості. Винятково є колектив. Відбувається поділ діяльності на "чоловічу" і "жіночу".
Підлітковий вік і почав юності (13-14 до 17-18 років) - розвиток пізнавальних психічних процесів процес формування особистості. Дитина дедалі більше входить у життя суспільства, починає поступово переорієнтовуватися під "дорослу" життя.
У період життя в людини відбувається цілеспрямоване розвиток певних психічних функцій, що є значущішими для основного виду конкретної людини. Це у зв'язку з, що це функції перебувають у умовах оптимального навантаження, посиленою мотивації, операційних перетворень.
У процесі цього розвитку завдяки різноманітних форм діяльності, зокрема маніпулюванню предметами на ранніх етапах розвитку та дитячим ігор, відбувається формування свідомості майбутнього члена людського суспільства.
Укладання
Упродовж багатьох років формувалося свідомість. За появи живих найпростіших організмів сформувалося лише форма дратівливості, тобто пристосовуватися до навколишньому середовищі. Минуло чимало мільйонів років, як виникло відчуття навколишнього світу з допомогою органів почуттів. З допомогою, якого вже з більш високоорганізоване жива істота з урахуванням сформованих органів почуттів (слуху, зору, дотику та інших.) набуло здатність відбивати окремі властивості об'єктів - колір, форму, температуру, м'якість, вологість тощо. Це уможливилося тому що в тварин з'явився спеціальний апарат - нервова система, що дозволяє активізувати стосунки із довкіллям.
Свідомість - вища форма відображення дійсного світу, властива лише людині. Свідомість пов'язані з членороздільної промовою, логічними узагальненнями, абстрактними поняттями. Це функція найскладнішої матеріальної, фізіологічної системи - людського мозку.
"Ядром" свідомості, способом його існування є знання.
Одне з найважливіших етапів формування свідомості є пристосування людини до праці. Оскільки найголовнішим способом існування свідомості є – знання, а знання добуваються з допомогою праці та прагнення людини до пристосування до навколишньому середовищі. Праця пов'язує учасників праці між собою,опосредуя їх спілкування. Цей має значення у розвиток свідомості.
Необхідність праці процесі спілкування викликала поява мови. Людина відрізняється від тварини наявністю мови як системи кодів, що пропагують предмети та його відносини, з допомогою яких предмети уводять у відомі системи чи категорії. Ця системи кодів веде до формування відстороненого мислення, до формування "категоріального" мислення. Праця і естонську мови надали визначальний влив на становлення людської свідомості.
Мова і йшлося тотожні. Йдеться є вторинним освітою мови. Це – спосіб використання мови.
Ще віддавна вчені намагалися описати, що таке свідомість і що керується людина. З того часу і по сьогодення сформувалося дуже багато думок і теорій. Нині єдиної теорії свідомості немає. Є різноманітні підходи до її розгляду. Біологічно орієнтовані вчені намагаються пояснити поняття і закони психології мовою їх біологічних понять. Така спроба зводиться до відома психологічних понять до біологічним й отримала назву редукціонізм. Проте, психічні явища, особливо свідомість людини, неможливо пояснити лише біологічними механізмами.
Навіть у час, час технологічного прогресу, свідомість не вивчено повністю. І лише сказати, що у свідомості віддавна по наш час сталося багато змін. З'явилися емоції, почуття, як і самосвідомості, самоконтроль, самоаналіз. Також психологи змогли виділити властивості свідомості: обсяг знань, Ясність свідомості, Зміст свідомості людини та безперервність свідомості. І що людина проходить важкий шлях психологічного розвитку:
До2-х місяців - стадія новонародженості;
2-6 місяців – раннємладеннечество;
6 – 14 місяців – пізній дитячий вік;
3 – 7 років – дошкільнийвозрост;
7 – 12 – молодший шкільнийвозрост;
13- 18 – підлітковий вік і почав юності.
ФІЗІОЛОГІЧНІ основи СВІДОМОСТІ
На все те, що людина сприймає з навколишнього середовища, вона негайно або через певний час відповідає різними реакціями. Якщо вони продумані, довільні, свідчать про розуміння людиною того, що відбулося, про її ставлення до цього, це означає, що людина проявляє свідоме ставлення до дійсності, тобто її діями керує свідомість.
Що таке свідомість? Які її фізіологічні основи? Свідомість - відображення дійсності у вигляді знань, закріплених у мові, в усіх її смислах і значеннях, які можуть бути повідомлені, передані іншим людям.
Виникає свідомість тільки в суспільстві. І фізіологи, і психологи неодноразово намагались пояснити цей феномен. Але і на даний час немає достатньо обґрунтованих гіпотез механізмів свідомості. Реєструючи різні показники діяльності мозку і поведінки людини, можна визначити ті межі, в яких свідомість може існувати.
Які критерії визначення свідомості? Людина перебуває при свідомості, якщо вона здатна:
зосередитися на різних явищах відповідно до навколишньої обстановки;
породжувати абстрактні думки, оперувати ними, а також висловлювати їх;
оцінювати майбутній вчинок, тобто здатна до очікування і прогнозу;
усвідомити своє «Я» і визначити інших індивідуумів; оцінити значення естетичних й етичних цінностей. Свідомість - це результат діяльності цілісного мозку, тісної взаємодії кори і підкіркових центрів. Пригадайте! Що таке кора і підкірка? Провідну роль у формуванні свідомості відіграє ліва півкуля великого мозку, зокрема руховий центр мови і його зв'язки із сенсорними зонами кори. Сприйняття людиною мовних сигналів (звукових і письмових), центри яких розташовані переважно в лівій півкулі, здійснюється слуховими і зоровими нервовими центрами. Завдяки внутрішньокірковим зв'язкам ці нервові центри утворюють єдину функціональну систему, яка забезпечує сприйняття і аналіз різних форм мовних сигналів та їхнє звукове відтворення. Саме мова відіграє велику роль у становленні свідомості людини, розвиткові її психіки.
Наша свідомість була б надмірно перевантажена, якби кожна нова діяльність відбувалась під її контролем. Тому значна частина наших дій відбувається підсвідомо і несвідомо.
Що таке підсвідомість? Підсвідомими є лише ті явища психіки, які в даний момент перебувають поза свідомістю, але органічно з нею пов'язані. Вони впливають на перебіг психічних процесів і, якщо умови перебігу змінюються, легко переходять до сфери свідомості. Наприклад, звичайні для всіх явища так званої автоматизованої дії (навички). Навичка виробляється під постійним свідомим контролем. Але коли вона закріплена, то виконується на рівні підсвідомості. Про її виконання ми вже не думаємо. Проте зміна умов (наприклад, удосконалення навички) легко переводить її з підсвідомості у свідомість. Тоді ми думаємо, як поліпшити ту чи іншу дію.
Що таке несвідоме? Несвідоме охоплює всі психічні явища, що не усвідомлюються людиною (інстинкт, інтуїція, автоматизм, гіпноз тощо).
Несвідоме може відігравати як позитивну роль (навички та інші автоматизми, що підвищують професійну майстерність), так і негативну (старі звички можуть перешкоджати підвищенню творчого рівня діяльності людини).
Інтуїція (від лат. інтуітіо - споглядання) - це один з типів мислення, особливістю якого є здатність людини миттєво, не застосовуючи розгорнутого плану логічного судження, знайти шлях розв'язування тієї чи іншої складної задачі. Інтуїція - важливий елемент творчого процесу. Характеризуючи будь-який неусвідомлений процес пошуку і вибору рішення, на запитання, чому ви прийняли саме таке, а не інше рішення, можна почути - це вийшло інтуїтивно.
Отже, поведінка людини регулюється за активної взаємодії свідомості, підсвідомості та неусвідомленої форми діяльності мозку. Свідомість здатна переводити програму поведінки із підсвідомості на рівень усвідомлення. Звільняючи кору великого мозку від перевантажень переведенням сприйняття вражень, засвоєних знань, вироблених навичок, звичок і різноманітних переживань на рівень усвідомлення, свідомість водночас діє як стимулятор підсвідомих програм поведінки людини.
свідомість
підсвідомість несвідоме
1. Що таке свідомість? 2. Які є критерії свідомості? 3. Які ви знаєте фізіологічні основи свідомості? 4. Що таке підсвідомість? Які фізіологічні основи підсвідомості вам відомі? Наведіть приклад підсвідомих дій. 5. Що таке несвідоме? Наведіть приклади неусвідомлених форм вищої нервової діяльності? 6. Яку роль відіграють свідомі та неусвідомлені форми діяльності мозку?
Як пояснити той факт, що Д.І. Менделєєву наснилася таблиця хімічних елементів?