15.Раціональні рішення

Згідно раціонального підходу ті, які приймають рішення, свідомо діють раціонально - вони організовують свою поведінку так, що вона «спрямована на досягнення цілей». Якщо дивитися на все з точки зору реальної поведінки, раціональна людина:

(1) завжди може прийняти рішення, якщо їй надано декілька аль­тернатив,

(2) знає можливі наслідки вибору тієї чи іншої альтернативи,

(3) класифікує всі альтернативи у порядку переваги,

(4) завжди вибирає альтернативу, яка розміщена на найвищому рівні в класифікації,

(5) завжди приймає те ж саме рішення кожен раз, коли представле­ні ті ж самі альтернативи.

Така особа, як правило, намагатиметься відокремити завдання (цілі) від засобів (методів). Також раціональна особа намагатиметься зібрати всі можливі дані, які відносяться до даного набору альтернатив. Аналіз на кожному етапі повинен бути всеохоплюючим, таким, який приймає всі важливі фактори до уваги. Методологія, яка застосовуватиметься при цьому включатиме «чіткість оцінки, кількісне визначення цінностей і матем. аналіз».

16.Етапи раціонального рішення включають:

1. Діагностика проблеми. Діагностика складається із послідовних кроків:

1) установлення й усвідомлення симптомів труднощів та існуючих можливостей,

2) збір та аналіз необхідної внутрішньої та зовнішньої інформ.

2. Формулювання обмежень і критеріїв для прийняття рішень. Критерії прийняття рішень - це стандарти, за якими потрібно оцінювати альтернативні варіанти вибору.

3. Виявлення альтернатив. В ідеалі важливо виявити усі можливі дії для усунення проблеми, але на практиці на це не вистачає часу. Тут слід потурбуватись, щоб був врахований достатньо широкий спектр дійсно відмінних альтернатив, включаючи можливість бездіяльності.

4. Оцінка та вибір альтернатив. Якість і кількість альтернативних ідей зростає, якщо початкова генерація ідей відділена від оцінки кінцевої ідеї. Це означає, що тільки після складення списку всіх ідей слід переходити до оцінки кожної альтернативи. Усі рішення бажано виражати у тій самій формі, у якій представлена ціль.

5. Реалізація рішення. Шанси на реальну реалізацію значно зростають, якщо причетні до неї люди внесли у рішення свою лепту і щиро вірять у те, що роблять. Але далеко не завжди участь працівників у прийнятті рішення буде ефективною подібно до будь-якого іншого методу управління.

6. Моніторинг та зворотний зв'язок. Інформація про реакцію на рішення дозволить керівнику скоректу­вати рішення до того, поки організації не нанесено значних втрат.

17.Адміністративні (нарощувальні, поступові) рішення

Основна критика раціональної моделі базується на кількох основних припущ. - бажання максимально збільшити корисність. Велика кількість вчених та теоретиків (Ліндблом, Саймон,) вийшли за межі цієї критики і відстоювали думку, що індивідуальні рішення приходять через процес «приросту». «Приріст» наголошує на прийнятті рішень за допомогою серії обмежених послідовних порівнянь з відносно вузьким набором альтернатив. Відмінності між раціон. і адміністраторами: 1)метою нарощувального підходу є не максимізація, а досягнення певного задовільного результату. Там, де раціоналіст прагне максимізувати вигоду на всіх фазах процесу прийняття рішень, інкременталіст намагається задовольнити. 2)інкременталісти приймають не довгострокові, а короткострокові рішення, тобто застосовують принцип обмеженої раціональності. Хоч інкременталізм і не відкидає ідею про важливість довгос. наслідків, він наголошує на виконанні і вирішенні короткострокових проблем. 3)прихильники нарощувального підходу не намагаються охопити всі фактори, а виділити найважливіші, використовуючи неповну та незавершену інформації. Неможливо наперед продумати всі можливі варіанти щодо того, як певний курс дій вплине на інші процеси прийняття рішення і на їх наслідки.