2.Відмінності управління у державному та приватному секторах

Традиційні вчення про організацію та її поведінку заперечують думку про те, що державні організації фундаментально відрізняються від приватних, і вважають, що багато функцій менеджменту є спільними для державного та приватного сектору. Потрібно розуміти і вміти виділяти подібні та відмінні риси управління у державному та приватному секторах.

Подібні риси управління у державних та приватних структурах охо­плюють функції загального менеджменту.

Економісти бачили відмінності у відсутності економічного ринку для продкції державних організацій, і, вважали, що саме це робить дані організації більш бюрократичними, неефективними, які опираються змі­нам і більш чутливі до політичного впливу, не прагнуть до ефективності та інновацій, не мають чітких результуючих показників та управляють організацією за допомогою надмірної кількості правил.

Політологи концентрували свою думку на відмінностях державно­го і приватного секторів, таких як політична роль державної організації, відносини із законодавством, судами, виборами вищого керівництва, інтереси груп.

Результатом низки досліджень є думка, що бюрократичними організаціями стають не тому, що вони державні чи приватні, а тому, цари досягають великих розмірів, а також те, що державні організації більше контролюються зовнішніми структурами, особливо щодо кадрів. Розповсюджена і точка зору, нібито організаційні завдання і функції більше впливають на їх характеристики, ніж належність до держави чи приватного сектору.

Основні аспекти відмінностей можна сформулювати таким чином

1. державне управління охоплює значно більший_масштаб діяльності,

2. орієнтація державних організацій на вдоволення політично визначених потреб, в той час як приватні організації спрямоють свою діяльність на отримання прибутку,

3. державний сектор не має чітко визначеного та вичерпного критерію результатів діяльності,

4. відмінне правове середовище у різних секторах,

5. часова перспектива і тривалість перебування на посаді,

6. відкритість,

7. роль преси та засобів масової інформації.

3.Школи управлінської науки

До виникнення класичних шкіл управління еволюцію менеджмен­ту можна згрупувати за такими етапами:

Перші методи менеджменту виникли ще в доісторичну епоху у ви­гляді мисливського та кочового племені.

Другий крок - бюрократичні єгипетські структури, які об'єднали людей для будівництва та військових робіт.

Третій етап - управління античним містом, яке почало викорис­товувати нові методи в управлінні, використання конфліктів в пози­тивному розумінні, використання різних кваліфікаційних рівнів тощо.

П'ятий етап - нова капіталістична мегамашина: дрібний розподіл праці авторитаризм, бюрократизм, потогінна система праці, регламен­тація діяльності, технічний прогрес.

Шостий етап - розвиток шкіл управління на початку 20 ст.: школа наукового управління, адміністративна школа, школа психології і люд­ських відносин, кількісна школа.

Класичні школи. Школа наукового управління (Тейлор, Гант, Гілберт) - у цілому, сфокусована на працівниках в межах організації та шляхах досягнення їх продуктивності.

Адміністративна школа (Файоль, Урвік, Муні, Вебер, Бернард, Слоун) - у цілому зорієнтована на організації та шляхах покращення її ефективності і результативності.

Школа психології (Мейо, Маслоу):

- застосування прийомів управління міжособистими відносинами для підвищення ступеня задоволення і продуктивності праці,

- застосування поведінкових підходів до управління і форму­вання таких структур, щоб використовувати повний потенціал працівника,

- застосування методів управління групами,

- вивчення різних стилів лідерства,

- використання мотиваційних прийомів.

Кількісна школа (Нейман, В'єнер, Шеннон):

- поглиблення розуміння складних управлінських проблем допомогою формалізованих математичних моделей,

- системний підхід, дослідження операцій, теорія інформацій менеджменті.

Серед українських вчених-управлінців дорадянського періоду є М.Туган-Барановський . Запропонував власну піраміду потреб, яка складалася з фізіологічних, статевих потреб, симптоматичних інстинктів, альтруїстичних мотивів та практичних інтересів.

Є.Є.Слуцький розроб засади нової науки праксеології в економіці та обгрунтував використан­ня відповідних кількісних методів в оцінці економічних явищ.

На початку радянської доби колективом Центрального інституту праці (ЦІП) у Москві була розроблена концепція трудових установок, яка охоплювала три напрями: теорію трудових рухів у виробничих процесах і організацію робочого місця, методику раціонального ви­робничого навчання та теорію управлінських процесів. В Україні відомим вченим-управлінцем цієї доби заслужено вважається Ф.Дунаєвський. Він спеціалізувався на питаннях адміністративної ємності (норми управлін­ня) та питаннях організаційної технології. Більше уваги до самостійності в управлінні було приділено у 60-ті роки та наступні десятиліття. У ці роки в Україні

виділяються дослідження В.Глушкова, який розробив теорію інфор­маційних бар'єрів, теоретично обгрунтував безперспективність та не­можливість ефективного керування економікою з одного (московського) центру, сформував ідею безперервної технології в управлінні.