13.Появление первых печатных произведений на Украине. Киевский синопсис.

І. Федоров організував у Львові друкарню, в якій протягом року (25 лютого 1573 — 15 лютого 1574) видрукував книгу «Апостол» — первісток друкарства на Україні. Книжка вийшла церковнослов'янською мовою, яка залишалася засобом міжслов'янських культурних взаємин. Львівський «Апостол» за текстом повторює московське видання. На останній сторінці вміщено видавничу марку — особистий знак І. Федорова і герб міста Львова в оточенні пишного ренесансного орнаменту.

У 1574 р. І. Федоров видав ще одну книжку — перший у східнослов'янських народів друкований буквар. Зміст цього букваря подекуди виходить за межі початкового навчання грамоти; що ж до орнаментального оформлення, то в ньому відчувається певний вплив українського декоративного мистецтва.

Із Львова І. Федоров переїхав до Острога, де 1578 р. в друкарні К. К. Острозького видрукував буквар із короткою хрестоматією церковнослов'янських і грецьких текстів, застосувавши поряд із шрифтами старого зразка новий кириличний напівкурсивний шрифт, що має спільні риси з тогочасним українським скорописом. Зробив цей шрифт, ймовірно, учень І. Федорова Гринь Іванович. Повністю новим шрифтом було надруковано 1580 р. книгу Нового завіту з предметно-тематичним покажчиком, який склав приятель першодрукаря український вчений Тимофій Михайлович. Це видання вважається первістком вітчизняної бібліографії та інформатики.

І. Федоров видав не церковнослов'янською, а тогочасною українсько-білоруською літературною мовою «Хронологію» білоруського поета-кальвініста Андрія Римші, яка за формою нагадує віршований твір, а за змістом — хронологічний перелік найважливіших, на погляд автора, подій біблійної історії.

Вінцем друкарської майстерності І. Федорова стала Острозька біблія (1581) — перше у східнослов'янських і південнослов'янських народів видання повного церковнослов'янського тексту біблійних книг. Для нього було відредаговано і звірено з грецькою біблією церковнослов'янський текст, підготований у Новгороді в кінці XV ст. під керівництвом єпископа Геннадія. Острозька біблія мала стати зброєю у боротьбі проти наступу католицизму. Це видання довго вважалося зразковим не лише на Україні, а й далеко за її межами.

У другій половині 80-х років XVI ст. відновилася діяльність Острозької друкарні. Крім навчальних і богословських книг, там було видано ряд публіцистичних творів, спрямованих проти ідеологічної експансії католицизму. Протягом деякого часу Острозька друкарня працювала в Дерманському монастирі, де видавничою справою керував Дем'ян Наливайко.

В 1604—1606 pp. у Стрятині (поблизу Рогатина) і в Крилосі (поблизу Галича) діяли друкарні Федора та Гедеона Балабанів. У Стрятинській друкарні, заснованій майстром Семеном Будзиною, уперше в практиці східнослов'янського книгодрукування з'явилися сюжетні ілюстрації, вмонтовані в текст книги (перед тим уживались лише орнаментальні прикраси й нечисленні портретні гравюри на всю сторінку).

Після закриття Стрятинської друкарні її «припале пилом» обладнання купив Єлисей Плетенецький, архімандрит Києво-Печерської лаври. Він же для потреб вивезеної до лаври друкарні заснував папірню в м. Радомишлі. Незабаром після заснування Києво-Печерська друкарня стала найбільшою на Україні. Першими її виданнями були «Часослов» (1616—1617), твір Олександра Митури «Візерунок цнот» — панегірик на честь Плетепецького, а також збірник святкових служб — «Анфологіон» (1619), над перекладом якого з грецької мови й редагуванням працювали Іов Борецький, Захарія Копистенський, Памво Беринда. Ця книга, розкішно оформлена й насичена матеріалами про свята і традиції православної церкви, мала антикатолицьке спрямування.Лаврська друкарня не була єдиною в Києві. В 1624—1628 pp. тут працювала ще друкарня київського міщанина і реєстрового козака Тимофія Вербицького, а в 1628—1630 рр. — друкарня Спиридона Соболя.

Усього протягом 1574—1648 pp. на Україні діяло понад 20 друкарень, у яких виготовлялися, головним чином, книги антикатолицького спрямування. У першій половині XVII ст. зросла кількість книжок, надрукованих не церковнослов'янською, а українською літературною мовою. Навіть до богослужбових книг на церковнослов'янській мові додавалися українські передмови світського змісту, де нерідко цитувалися твори античних письменників і філософів, а також інших авторів. Наукові й публіцистичні праці виходили в супроводі алфавітних предметних покажчиків. Крім продукції українських друкарень, на Україні поширювалися видання Московського Друкарського двору, а також різноманітна література, що виходила в Білорусії, Польщі, країнах Західної Європи. Не тільки діячі культури, але й окремі освічені міщани (ремісники і купці) мали досить великі бібліотеки, в яких значне місце займала світська література, в тому числі твори Петрарки, Кампанелли, Еразма Роттердамського та інших діячів епохи Ренесансу, а також наукові праці з медицини, юриспруденції, філософії.

Сино́псис Ки́евский («Синопсис, или Краткое описание о начале русского народа») — компилятивный обзор истории Юго-Западной Руси, составленный во второй половине XVII столетия и изданный впервые в 1674 в типографии Киево-Печерской Лавры, в последний раз в Киеве в 1861. Автором предположительно является Иннокентий Гизель. До начала XIX века «Синопсис» использовался как школьный учебник по истории. В 1632 году виленское братство составило и напечатало на польском языке "Synopsis" с изложением истории русского народа от крещения до 1632 года. Этот документ был составлен специально для конвокационного сейма 1632 года (созванного после смерти короля Сигизмунда III), с целью ознакомить сенаторов и сеймовых послов с правами и вольностями православных, которые были дарованы им первыми польско-литовскими государями, но с течением времени все сильнее ущемлялись польскими королями. Возможно, что именно эта книга и послужила основой для "Синопсиса" Гизеля.

В "Синопсисе" говорится о единстве Великой и Малой Руси, о единой государственной традиции Киевской Руси, об общей династии Рюриковичей и о едином русском, «православнороссийском», народе. Как полагают некоторые ученые, основная часть «Синопсиса» состояла из сокращения хроники игумена Михайловского монастыря Феодосия Сафоновича. Пользовался большим распространением как в Малороссии, так и во всей России в течение всего XVIII века и выдержал 25 изданий, из которых последние три — в XIX ст. В «Синопсисе» изложены древнейшие времена русского народа, о которых ничего не знает начальный летописец: по толкованию «Синопсис», прародителем московских народов был Мосох, шестой сын Афета, внук Ноя. С другой стороны, составитель Синопсиса мало знал русскую летопись. «Синопсис» сосредоточивал свой интерес на истории Киева, почти вовсе обходя молчанием Владимир и Москву и передавая из событий после татарского нашествия только о таких, которые имели непосредственное отношение к Киеву: о судьбе киевской митрополии, о присоединении Киева к Литве и так далее. В первом издании «Синопсис» заканчивался присоединением Киева к Москве, а в следующих двух изданиях было добавлено о чигиринских походах. В Москве «Синопсис» имел успех так как был в своё время единственной учебной книгой по русской истории.