11. Летописание на Украине в 14-1пол.17вв. (летописи: западнорусская(литовская), баркулабовская, густынская, львовская, Острожская)

Слуцкая летопись, белорусско-литовская летопись. Известна также под названием Уваровского списка. Составлена в 15 в. при дворе слуцких князей и содержит отдельные сведения, относящиеся к их деятельности. Основное внимание уделено событиям, связанным с историей Великого княжества Литовского. С. л. состоит из 2 частей. В 1-й части изложение начинается со 2-й половины 14 в. и доведено до 1446 (опубликована А. Н. Поповым под названием "Летопись великих князей литовских"). Во 2-й отдельной части описаны события с 970 до 1237 (издана под названием "Летописец о великом князе Московском"). Представляет собой ценный источник для изучения истории Белоруссии, Литвы, Украины и Руси 14-1-й половины 15 вв.

Баркулабовская летопись охватывает события с 1563 до 1608 года. Главное место в ней занимают рассказы о борьбе украинского и белорусского народов против притеснений поляков, католицизма и унии, о борьбе казачества под руководством Северина Наливайко. В летописи отображена жизнь и быт русинов того времени, изложена история белорусских городов.

Автором считается священник белорусского селения Баркулабово Фёдор Филипович, либо служивший в его церкви дьякон или псаломщик. В летописи содержатся некоторые материалы общего характера, о литовских и польских сеймах, оЛжедмитрии II.

Баркулабовская летопись занимает конец рукописного сборника, хранящегося в Отделе рукописей Государственного исторического музея в Москве (Синодальное собрание, № 790). Написана летопись белорусской скорописью XVII в.

Гу́стынская ле́топись — русская летопись начала XVII века, составленная в Густынском монастыре. Оригинал Густынской летописи не сохранился. Авторство и время написания достоверно не установлено. Один из исследователей летописи А.Ершов выразил мнение, что летопись составил в 1623—1627 гг. культурный и церковный деятель Захария Копыстенский. Сохранился список, переписанный в 1670 году иеромонахом Густынского монастыря Михаилом Лосицким. В предисловии к Густынской летописи переписчик подчёркивает значение для человека исторических традиций её народа, призывает распространять исторические знания.

Заканчивается Густынская летопись тремя самостоятельными разделами: «О происхождении казаков», «О внедрении нового календаря», «О начале унии».

Издавалась в 1843 году в приложении к Ипатьевской летописи и в 2003 году Институтом русской литературы (Пушкинский дом) Российской академии наук в Санкт-Петербургском издательском доме «Дмитрий Буланин» в томе 40 Полного собрания русских летописей.

Слово «Украина» упоминается только в двух фрагментах в архаичной форме «Украйна»

Льво́вская ле́топись — летописный памятник первой половины XVII века, помещенный в рукописной книге М.Гунашевского. Название условно. Львовская летопись отражает события на Руси с 1498 по 1649 годы. Много внимания уделяет крымскотатарским набегам, навязыванию Унии католическим духовенством и шляхтой, казацким восстаниям 1630-х годов, восстании под руководством Богдана Хмельницкого 1648—1654 гг.

Текст Львовской летописи обнаружил в начале XIX ст. галицко-русский историк Денис Зубрицкий. Впервые была опубликована в Москве в 1839 году русским историком Михаилом Погодиным в «Русском историческом сборнике», впоследствии — во Львове в 1870-е годы.

Острожский летописец – самая ранняя украинская летопись конца 30-х годов XVII века.

Острожский летописец представляет собой не только исторический источник, но и памятник украинскому языку и литературе. Острожский летописец дошел до нашего времени в единственном известном нам списке под названием "С Кройники Бельского вещи потребнии избранные", обнаруженном академиком М. Тихомировым в рукописной книге музейного собрания Государственного исторического музея в Москве и изданном им в 1951г под названием Острожский летописец. Вся летопись занимает период с 1500 к 1636 года. Летопись содержательно делится на две части: первая - события в 1598 года включительно - представляет собой изложение известий Хроники Бельского, и вторая часть, - что занимает время с 1599 до 1636 года. Особенно его интересуют вопросы, связанные с борьбой православных против унии, также уделяет внимание к лицам из рода князей Острожских.

12.Историч. мысль Украины 2пол 17-18в.Доба Хмельниччини та Гетьманщини - великий і винятково важливий період історії українського народу, його національ­ної консолідації, утворення національної державності у формі козацько-гетьманської республіки, зародження просвітни­цтва, раннього гуманізму. Все це послужило викликом істо­ричній думці, висунуло перед нею завдання не тільки осмис­лювати історію козацтва, Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, державного устрою Геть­манщини, а й простежити зв'язок і обумовленість подій сере­дини і другої половини XVII ст. з усією попередньою історією України, починаючи з княжих часів.Нова епоха висунула і сформувала нове покоління україн­ських мислителів, філософів, істориків, письменників, худож­ників, чия творчість збагатила духовний світ українців. З нею пов'язане зародження козацького історичного літописання, поступове виокремлення історичних знань у самостійний ком­понент суспільної свідомості. Потужним осередком історичної думки, своєрідною кузнею інтелектуалів, професійних істо­риків стала Києво-Могилянська академія, інші навчальні за­клади. XVII - початок XVIII ст. - це період започаткування і розвитку автономістських, антипольських, антитурецьких і антимосковських мотивів української історичної думки.В елике повстання українського козацтва 1648 р., яке пере­росло у Національно-визвольну війну, або революцію, всього ук­раїнського народу під проводом Богдана Хмельницького та його наступників, ліквідація на звільненій території польсько-шля­хетської влади і утворення козацько-гетьманської держави — все це послужило викликом українській історичній думці для з'ясування історичних коренів української державності, обґрунтування істо­ричних засад національної державницької ідеї. У суспільній свідомості українського народу, його передової верстви - козацт­ва утверджувалось розуміння того, що Українська козацька держава - спадкоємиця Київської Русі і має існувати в кордонах, які встановили «благочестиві великі князі».Зростання національно-державницької свідомості українсько­го суспільства спонукало істотні зрушення в розвитку історичної думки, сприяло появі нових форм історичної творчості, збагатило її зміст. Поворотне значення мало зародження козацько-стар­шинського літописання, яке, з одного боку, було продовженням княжої літописної традиції, а з другого боку, стало перехідним етапом до створення історичних творів з елементами наукового мислення. «Літопис Самовидця», козацькі щоденники, мемуари, історії і синопсиси засвідчили намагання їх авторів не тільки фіксувати й описувати історичні факти, а й пояснювати їх, з'ясо­вувати взаємообумовленість подій.Генератором історико-філософського осмислення сучасності в органічному зв'язку з історичним минулим, створення історич­них праць і підготовки професійних істориків стала Києво-Моги-лянська академія. Праці її професорів і вихованців П. Могили, Ф. Прокоповича, І. Гізеля, С. Яворського та інших окреслили нове розуміння історії, надовго визначили провідні напрями розвитку історичних знань, їх гуманізації. Однією з найпопу-лярніших історичних книг XVII ст. став «Синопсис», який пере­кладався грецькою та латинською мовами і понад сто років служив підручником з історії.В історичній думці другої половини XVII - початку XVIII ст. дедалі рельєфніше заявили про себе автономістські та антиімперські мотиви, чітко простежуються антипольські, антитурецькі та антимосковські настрої, що віддзеркалювало особливості національно-визвольних змагань українського народу, імперських зазіхань на його землі. Історичні твори цієї доби проникнуті ідеями українського патріотизму, відновлення окремішності України, її соборності.