28. Географічні проблеми єс

В червні 2003 року була офіційно затверджена "Концепція розширеної Європи", яка фактично констатувала наявність географічних кордонів Європейського союзу. У зв'язку з цією подією, Романо Проді та Кріс Паттен заявили, що "стратегія розширення не може тривати вічно, бо інакше до чого ми дійдемо? До Союзу, який охопить уже й Нову Зеландію ?..".

Глави МЗС Швеції і Польщі виробили концепцію розширення Євросоюзу, що закриває для республік колишнього СРСР перспективу вступу в ЄС. Розширення ЄС за рахунок прийняття до нього нових країн у найближчі 10 років не буде, йдеться у спеціальному листі, складеному міністрами закордонних справ Швеції Карлом Більдтом і Польщі Радославом Сікорським. Саме Швеція і Польща кілька років тому стали активно просувати програму розширення партнерства ЄС з країнами пострадянського простору. Результатом цих зусиль стало підписання у травні 2009 року документа під назвою "Східне партнерство" по співпраці ЄС з 6 державами: Україною, Молдовою, Білорусією, Грузією, Вірменією та Азербайджаном. Брюссель тоді заявив, що членство в "Східному партнерстві" не означає автоматичного входження цих країн до ЄС, підкресливши, що акцент робиться на розширенні економічної співпраці "шістки" з ЄС.

Тим не менш, навіть після таких роз'яснень тодішнє керівництво України на чолі тепер вже з колишнім президентом Віктором Ющенко продовжував наполягати на тому, що входження країни в ЄС справа найближчої перспективи. У свою чергу, президент Грузії Михайло Саакашвілі тоді заявив, що "Східне партнерство" - це удар по політичній репутації Росії на пострадянському просторі. Спроба розіграти грузинським президентом антиросійську карту в рамках проекту "Східне партнерство" не знайшло підтримки в так званої "старої" Європі. Більш того, після того, як гострота питання про війну на Кавказі в серпні 2008 року стала спадати, європейські чиновники стали більш обережно коментувати питання про розширення ЄС на Схід.

Ще в лютому 2006, в інтерв'ю німецькій газеті Die Welt, заступник голови Єврокомісії Гюнтер Ферхойген в черговий раз заявив про те, що "через 20 років усі держави Європи будуть членами ЄС, за винятком тих країн колишнього СРСР, які в даний момент не входять в Євросоюз ". На аналогічних позиціях стоїть і канцлер Німеччини Ангела Меркель. "Ми повинні визначитися, як можна тісно співпрацювати з нашими сусідами так, щоб не обов'язково кожен з них ставав членом ЄС", - заявила вона під час дискусії з учасниками загальнонімецької зустрічі католиків у місті Саарбрюкен 26 травня 2006. З приводу того, що до ЄС хочуть долучитися Україна, Молдова і багато інших країн, А. Меркель тоді сказала: "Я думаю, ми з цим не впораємося, це злякає людей".

При цьому автори концепції з розширення ЄС не називають конкретних причин, що перешкоджають

29. Суспільно-географічна типологія країн світу

У науковій літературі існують різні варіанти типології країн світу, які різняться теоретико-методичними підходами, критеріями, призначенням і т. д. Типологію країн світу можна проводити за різними ознаками. Це може бути типологія як за однією ознакою, так і за їх сукупністю. Критеріями типології можуть бути: географічне положення, форма правління, адміністративно-територіальний устрій, розміри території, чисельність населення, величина і структура природно-ресурсного потенціалу, ВНП або ВВП на одного жителя, рівень гуманітарного розвитку і т.д.

Існує типологія за ступенем розвитку суспільства, коли виділяються доіндустріальні, індустріальні та постіндустріальні країни. До першої групи входять країни Азії, Африки та Латинської Америки, в яких переважають доіндустріальні елементи виробництва. До другої — країни із розвиненою видобувною і важкою промисловістю, у т.ч. більшість постсоціалістичних. Постіндустріальні — це економічно високорозвинені країни, де значна частина працездатного населення зайнята у сфері послуг та найновіших галузях економіки. До них належать СІЛА, Великобританія, Німеччина, Японія та ін.

Країни світу розрізняють також за способом ведення економіки. Тут виділяють країни з ринковою економікою, з перехідною економікою та плановою централізованою економікою. До першої групи відносяться економічно розвинені країни та деякі країни, що розвиваються. До другої — інші країни, що розвиваються, та частина постсоціалістичних країн, зокрема Україна, Росія, Румунія, Болгарія та ін. Третя група — це так звані соціалістичні країни: КНДР, Куба, Китай, В'єтнам.

Згідно з класифікацією ООН, країни світу об'єднуються у такі типи: розвинені країни; країни, що розвиваються; залежні території.

До розвинених належать західноєвропейські країни, США, Канада, Японія, Австралія, Нова Зеландія, ПАР, Ізраїль. Країни, що розвиваються — це азіатські, африканські, латиноамериканські та океанійські держави. Віднедавна сюди включено і колишні соціалістичні країни. Проте у найближчі роки, очевидно, деякі з них будуть переведені до групи розвинених країн. Передусім, це Чехія, Угорщина, Польща. В українській соціально-економічній географії все ще зберігається традиційний підхід до типології країн світу. Зокрема, зараз він дещо трансформувався і має ряд варіантів. Згідно з одним, який враховує рівень і характер соціально-економічного розвитку, місце у світовому господарстві, країни світу поділяють на чотири типи: економічно високорозвинені країни; країни, що йдуть шляхом ринкових перетворень; країни планової економіки, т. зв. соціалістичні; країни, що розвиваються. У кожному типі виділяються декілька підтипів країни.

1)Економічно високорозвинені країни. До цієї групи країн належать США, Канада, країни Західної Європи, Австралія, Нова Зеландія, Південно-Африканська Республіка, Ізраїль. Вони займають 24% території земної суші, де проживає 15% населення світу.

Для них характерний дуже високий рівень концентрації економічного, технологічного і наукового потенціалів, а також найвищі показники рівня соціально-економічного Галузева структура ВВП \ характеризується швидкими темпами зростання частки сфери послуг. Частка зайнятих у сфері послуг перевищує 50%. Особливо швидко зростає частка зайнятих у фінансових послугах, освіті, охороні здоров'я, соціальному забезпеченні. Важливого значення у цих країнах набувають ділові послуги — інженерно-консультативні, маркетингові, технічне обслуговування та ін.

Головні економічно високорозвинені країни ("велика сімка") — США, Японія, Німеччина, Франція, Великобританія, Італія, Канада. На ці країни припадає половина світового ВНП і промислового виробництва..

а)Малі економічно високорозвинені країни Західної Європи. У цих країнах проживає понад 7% населення і створюється близько 8% ВНП економічно високорозвинених країн. ВНП на одного жителя становить 80% рівня США.

Ряд цих країн не володіють мінерально-сировинними ресурсами і тому здавна орієнтують свою економіку на активну участь у міжнародному географічному розподілі праці. В окремих країнах цієї групи дуже добре розвинені банківська справа, бізнес, туризм, надання іншим країнам торгового флоту та інших послуг, що приносить значний національний дохід. Такі країни, як Швейцарія, Люксембург, Ліхтенштейн виконують функції країн — банкірів. У Цюріху знаходиться найбільший банківський центр світу.

б)Країни "переселенського типу" — Австралія, Нова Зеландія, Південно-Африканська Республіка, Ізраїль. Ці країни об'єднані спільністю історико-географічного розвитку. У минулому перші три були колоніями Великобританії, які потім увійшли до складу Співдружності.

в)Країни з середнім рівнем економічного розвитку — Ірландія, Іспанія, Португалія, Греція. У цих країн проживає 8% населення і створюється 3,8% ВНП економічно високорозвинених країн. ВНП на одного жителя становить 50% від рівня США.

Головна особливість цих країн — фінансова і технологічна залежність від економічно високорозвинених країн. У минулому деякі з них (Іспанія, Португалія) відігравали важливу роль у світовому господарстві.

2) Країни, що йдуть шляхом ринкових перетворень. До них належать незалежні країни колишнього Радянського Союзу, а також країни Центрально-Східної (Польща, Чехія, Словаччина і Угорщина), Південної (Румунія, Болгарія, Сербія і Чорногорія, Боснія і Герцеговина, Словенія, Македонія, Хорватія, Албанія) Європи, які стали на шлях розвитку ринкової економіки. Країни, що йдуть шляхом ринкових перетворень, займають 18% території земної суші, тут проживає 7,5% населення світу. На початку 90-х років частка цих країн у створенні ВНП світу становила 3,5%.

3)Країни планової економіки, так звані соціалістичні. До цієї групи країн належать Китайська Народна Республіка (КНР), Корейська Народно-Демократична Республіка (КНДР), Соціалістична Республіка В'єтнам (СРВ) і Республіка Куба. Соціалістичні країни займають 7,8% території земної суші, де проживає 25% населення світу. На початку 1990-х років частка цих країн у створенні ВНП світу становила 2,5%.

4) Країни, що розвиваються. У середині 1990-х років у світі нараховувалося 128 країн, що розвиваються. Вони займають 50% території земної суші, де проживає 52% населення світу.

Галузева структура господарства країн, що розвиваються, має аграрно-сировинний характер. У структурі ВВП цих країн переважає сільське господарство. У цьому найменш розвиненому секторі економіки зайнята основна частина населення.

банків.

а) Країни середніх можливостей. Ця назва відображає їх положення за рівнем соціально-економічного розвитку. Вони знаходяться посередині між країнами з високими доходами і найменш розвиненими країнами. Це найбільш численна група країн, в яку входить 60 країн, що розвиваються.

б) Найменш розвинені країни (HPK) займають 29% території, де проживає 13% населення країн, що розвиваються.

Для HPK характерні дуже низькі темпи економічного зростання, які у поєднанні з високими темпами приросту населення зумовлюють надзвичайно низький рівень життя.

30

Територіальна структура господарства Західної Європи складна і мозаїчна. В першу чергу її визначає центральна вісь розвитку, що простягнулася через територію Великобританії, країн Бенілюксу, ФРН, Франції, Швейцарії, Італії на 1,5 тисячі кілометрів. Ця вісь охоплює 15% території Західної Європи, але при цьому концентрує 50% її населення та 70% промислового потенціалу. В межах цієї вісі розташовані як столичні, так і старопромислові райони, у тому числі найвідоміші гірничозаводські.

Яскравим прикладом столичного промислового району може слугувати Паризький. Париж – не тільки столиця Франції протягом останніх 8 століть, але й найбільший економічний центр країни (Великий Париж виробляє майже 30% вартості промислової продукції Франції). Звичайно, що в Паризькому районі зосереджені переважно підприємства наукомістких галузей та пов’язані з ними наукові установи і штаб-квартири корпорацій.

Приклад району іншого типу – старопромисловий Рур в Німеччині. Це індустріальне серце країни. Хоча тепер його сумарне значення дещо впало, але він зберігає першість по більшості галузей важкої промисловості.

За межами «центральної вісі» (головним чином на південь та захід від неї) розташовані відсталіші райони Західної Європи. В якості прикладу можна використати Південну Італію, яка займає 41% території країни, але створює лише 15% вартості промислової продукції. Доходи на душу населення на півдні Італії вдвічі менші, ніж у північних регіонах.

В Західній Європі більше державних підприємств (порівняно із США), тому вдається більш дієво проводити регіональну політику². Вона має 2 провідні мети: розвантаження «перерозвинутих» та підйом «недорозвинутих» районів. Наприклад, для розвантаження Лондона свого часу були спроектовані та розбудовані державним коштом 8 міст-«супутників».