Новий і новітній періоди Новий період

Повий і новітній періоди займають порівняно невеликий відрізок з кінця XVII ст. до нашого часу. їх важко розділити, бо всі тенденції, за­кладені в новий період (до другої половини XIX ст.), були закріплені і розвинені в новітньому².

Новий період починається після епохи Великих географічних від­криттів, яка, по суті, підготувала корінні зміни у географічній науці. Хоч великі відкриття відбувались і в XVIIi ст. (відкриття Австралії у

70-х роках), і в XIX ст. (відкриття Антарктиди у 20-х роках), проте це вже не вносило суттєвих змін у загальну географію (відбувався певний розвиток географії "в ширину"). У цей час увесь світ ліг на географічну карту. А Європа - центр світового землезнавства - вступила в нову систему духовних і матеріальних координат.

70-х роках), і в XIX ст. (відкриття Антарктиди у 20-х роках), проте це вже не вносило суттєвих змін у загальну географію (відбувався певний розвиток географії "в ширину"). У цей час увесь світ ліг на географічну карту. А Європа - центр світового землезнавства - вступила в нову систему духовних і матеріальних координат.

Великі географічні відкриття торували дорогу першій промисловій революції, широкому розвитку поділу праці. Це, відповідно, сприяло товаризації сільського господарство. Усередині держав поділ праці приз­вів до формування національного господарства (національного комп­лексу), а між державами - до формування світового ринку і у кінцевому підсумку - до розвитку світового господарства. Такі процеси надзви­чайно прискорили розвиток наук, особливо географічної та економічної (саме у XVII ст. англійський учений Вільям llemmi започаткував роз­виток наукової політекономії).

У політичному плані внаслідок розпаду середньовічних імперій (Іспанська, Священна Римська та ін.) утворилися національні держави. Ці держави, що формувалися модерними націями, потребували повних даних про природу, населення і господарство на своїх територіях і тери­торіях інших країн. Це надзвичайно стимулювало розвиток економіко- географічного країнознавства, яке часто розвивалося не тільки в системі географії, але й у системі економічної науки (так зване "описове держа­вознавство окремих країн", або "камеральна статистика").

У новому періоді латинська мова втратила свою головну функцію, яку вона виконувала у науковому житті середньовіччя¹.1 Іа арену вийшли національні мови. Почали формуватися національні географічні школи.

Серед національних шкіл слід відзначити велику роль німецької, яка домінувала до Першої світової війни, а також французької (так званої "географії людини"). Уже в новітньому періоді помітно виділялась англійська школа. Почали формуватися слов'янські географічні школи, особливо польська, російська й українська.

Новітній період

Новітній період почався з другої половини XIX ст. Його можна роз­ділити на такі три часових відрізки:

• із середини 70-х років до Першої світової війни;

• міжвоєнний;

• після Другої світової війни і до нашого часу.

Час до Першої світової війни характеризувався остаточним поділом географії на фізичну та суспільну (антропогеографію) із подальшою їх диференціацієк. Географія в університетах зрівнюється з іншими дис­циплінами викладання (уперше у 70-х роках XIX ст. у Німеччині). Ма-

омо виникають кафедри географії, очолювані фаховими географами¹ . Іростає кількість національних шкіл, а в них - наукових шкіл, очолюва­них визначними вченими-географами. Зокрема, у німецькій географії щ Першої світової війни виділялася антропогеографічна школа Фрід- /ч\ч Ратцеля, у французькій - вже названих Поля Відаля де ля Ьляиіа

• Його послідовника Жана Брюна; в англійській - глобалістична геопо- іі пічна школа Галфорда Дж. Маккіндера та Джорджа Дж. Чізголма; м американській - школа геоморфологічних циклів Вільяма Моріса Дчвіса; у російській - фізико-географа Дмитрія Анучина. Формується

• українська національна географія (акад. Степан Рудницький, Павло Тутковський). Економічна географія тоді вже виділяється у формі пи гропогеографії (Ф. Ратцель), "географії людини" (П. Відаль де ля 1>іяш) та статистики (//. Семенов-Тян-Шанський).

У міжвоєнний період остаточно сформувалися національні геогра­фічні школи слов'янських країн: польська (Еуґеніуш Ромер), російська (Піколай Баранський), чеська (Іржі Краль), югославська (Йован Цвіїч), українська (Володимир Кубійович) та ін. У Німеччині панівною стала іхюполітика на чолі з Карлом Гаусгофером, у Франції - фізико-геогра­фічна реґіоналістика з Еммануелем де Мартоном.

Особливо активно розвивалася географія, у тому числі суспільна, в Англії. Тут уперше було виділено так звані функціональні райони^: (К. Б. Фоссет), розгорнуто дослідження земель на підставі великомасш­табних карт (Л. Д. Стамп) з практичною метою. Цікавим явищем у світовій географії став розвиток російської економічної географії (ра­йонна школа Ніколая Баронського).

У міжвоєнний період центр світової географічної думки поступово перемішується у англомовний світ, особливо у США. Географія тут представлена такими іменами, як Ісайя Боумен, Елсуорт Геттінґтон, Еллен Черчілл Семпл, Річард Іартшорн, Карл Зауер та ін. Дослідження концентруються над такими проблемами:

• екологія людини;

• хорологія, особливо регіональні досліджеїшя;

історична географія, у тому числі проблеми послідовності осво­єння території і функціональної організації простору;