6. Внесок акад. С.Л. Рудницького у національну географію.

Стенан Рудницький (1877-1937) - фундатор модерної української географії загалом і СГ зокрема. Академік ВУАП, дійсний член НТШ і багатьох європейських наукових товариств, доцент Львівського і профе­сор Українського Вільного Університету (Відень, Прага), один з органі­заторів Українського Вільного Університету (1921). Організатор і керів­ник Українського інституту географії і картографії (1927) у Харкові. На­родився у Перемишлі, розстріляний у большевицькому ГУЛАГу 3 лис­топада 1937 р. (урочище Сандормох поблизу Медвеж'єгорська у Карелії).

Учений створив теоретичні основи ук­раїнської географічної науки. Виклав їх у праці "Нинішня географія" (1905). Вважав об'єктом дослідження усієї географії зем­ну поверхню і трактував нашу науку як просторову, що вивчає реальні об'єкти і процеси і визначає закони їхньої просто­рової взаємодії. Скласифікував географіч­ні наукові дисципліни: передусім виділив загальні (номотетичні) й описові (регіона­льні, дескриптивні) їхні групи. В загальній географії, крім математичної (геодезія, кар­тографія), фізичної, біологічної, виділив антропогеографію. В її складі - географія населення, культури, економічна та полі­тична. Великий його внесок у методику географічних досліджень, у якій він виді­ляв чотири етапи: морфологічний (дослі­дження просторового складу і структури явищ на земній поверхні), ги- лологічний (змістовний - з'ясування сутнісних особливостей елементів цього складу), генетичний (дослідження походжеїшя явищ і процесів) та динамічний (вивчення функціонування об'єктів і явищ в часі). У СГ С. Рудницький дотримувався антропо-географічного напряму. З його антропогеографічних праць слід назвати такі: "Коротка географія Украї­ни. Антропогеографія" (1914), "Ukraina. Land und Volk" ("Україна. Край і народ", 1916), 'Юснови землезнання України. Аіпропогеографія" (1926). В цих та інших працях він визначив максимальну (1056 тис. км²) і мінімальну (905 тис. км²) українську національну територію.

С. Рудницький заклав наукові основи української політичної та вій­ськової географії загалом (праці у 1914—1923 pp.), зокрема у його фунда­ментальній монографії "Українська справа з погляду політичної геогра­фії"" (1923), і особливо політичної географії України. У державотворенні головним вважав національний принцип (а не класовий чи большеви- цько-інтернаціональний). Розумів Україну як країну, що має об'єднати всі українські етнічні землі "від Сяну до Дону і по Кавказ" у єдину Со­борну Самостійну Державу. Велику увагу звернув на причорноморське географічне положення нашої України, її вихід до країн Близького і Середнього Сходу, а також межування з Росією і Польщею.

С. Рудницький заклав наукові основи української географічної термінології, крає­знавства і шкільної географії. В організова­ному Рудницьким Інституті географії і кар­тографії був відділ економічної географії, для керівництва яким вчений запросив проф. В. Гериновича.

7. Внесок проф. В.М. Кубійовича в національну географію.

Володимир Кубійович (1900-1985) - найбільш яскравий пред­ставник української антропогеографії у міжвоєнний період. Почесний член HTLLI, керівник його Географічної комісії (а після війни - один з відроджувачів ПТШ в еміграції, довголітній Голова його Європейського відділу). Народився у м. Новий Санч (Польща), закінчив Краківський університет, де до війни працював доцентом. Наприкінці війни емігрував до Баварії (професор Українського Вільного Університету, перенесеного з Праги до Мюнхена), а у 1951 р. - до Франції (м. Сарсель поблизу Парижа). В 1952-1985 pp. - головний редактор 21-томного видання "Ен­циклопедія Українознавства" (в тому числі сім томів англійською мо­вою; останні три було видано вже після смерті В. Кубійовича проф. Да­нилом Струком).

В. Кубійович - прямий спадкоємець наукової спадщини С. Рудни­цького і продовжувач його українознавчих ідей. Його творчістю закінчу­ється перед Другою світовою війною короткотерміновий період станов­лення української географії. Найвідоміші праці (співавтор і редактор): "Атлас України й сумежних країв" (1937) та "Географія українських й сумсжних земель" (1938, 1943). Це колективні праці багатьох західно­українських географів, природодослідників та інших учених, де роль В. Кубійовича була домінуючою. Як і у дослідженнях С. Рудницького, Україна тут показана в її етнічних межах, тоді коли вона перебувала під займанщиною чотирьох держав (Росія, Польща, Чехо-Славаччина, Румунія). "Атлас України й сумежних країв" - цс перший національний атлас Соборної України.

Внесок В. Кубійовича особливо вели­кий у національну демогеографію. Він дослідив динаміку українців та етнічних меншин (поляків, росіян, євреїв) на на­ших землях, починаючи з другої половини

• до 80-х років XX ст. Показав етнічну структуру України в цілому і в окремих її історико-географічних регіонах (особливо на західних землях). Багато праці вчений доклав висвітленню географічних аспектів міграції українців, а також вивченню української діаспори. Одним з перших почав досліджувати проблеми географії міст (геоурбаністики).

У 20-х - першій половині 30-х років

• ст. В. Кубійович багато працював в українській регіоналістиці. Голов­ним об'єктом його наукових пошуків були Східні Карпати. В них він вивчав географічні аспекти розвитку пастушого життя, а також використання земельних угідь. Після війни для "Енциклопедії Українознавства" він підготував серію географічних статей про окремі регіони і міста України.

Крім зазначеної картографічної праці ("Атласу України..."), в якій із близько 150 карт близько дві третини належать В. Кубійовичу, вчений підготував і видав ряд карт населення України в цілому (у тому числі німецькою мовою) й окремих її регіонів. Найцікавішою серед них є "Етнографічна карта І Іівденно-Західної України (І аличини)" на 01.01.1939 у масштабі 1:250000 (1953), де показано кількість і національний склад населення в розрізі довоєнних гмін і міських поселень. Досягненням української географії в діаспорі було також видання у 1977 р. україн­ською й англійською мовами "Карти України" у масштабі 1:1000000 (у співавторстві з проф. Аркадієм Жуковським з Парижа).