3. Поняття про територіальну організацію суспільства.

Предмет суспільної георафії - геопросторова (територіальна) організація суспільства чи його окремих частин: населення, виробничої, соціальної, політичної, духовної чи природно-ресурсної сфер.

Що означає геопросторова (територіальна)¹ організація?

По-перше: взаєморозташування (взасморозміщення) об 'єктів у двовимірному (вертикальна - третя координата у більшості випадків до уваги не береться) просторі земної поверхні. Воно ісігує між двома пороговими масштабами: а) загальноземним (глобальним); б) "точко­вим", вираженим рівнем окремого підприємства (закладу) чи населеного пункту. Усі просторові відношення явищ і процесів між двома зазначе­ними масштабами характеризуються географічністю. Розміщення над загальноземним - цс вже космічне розташуваїшя. Воно не належить до сфери географії. Так само внутрішня просторова організація підприєм­ства (взаєморозташування цехів і дільниць) не є завданням дослідження географічної науки. Важливою рисою геопросторовості є взаємозв'я-заність об'єктів із природним довкіллям земної поверхні. Кожен об'єкт ідентифікується його координатами довготи і широти, протяжністю, площею та ін. (рис. 2 а).

По-друге: наявність просторових зв 'язків між розташованими у межах земної поверхні об'єктами. Ця зв'язаність виражається наявністю ліній зв'язку (транспортних та інших ліній комунікації); пере­міщенням речовини, енергії та інформації (передусім людей - носіїв усіх цих "субстанцій") (рис. 2 б).

По-третє: існування територіальних суспільних утворень (формувань, поєднань, систем, структур). Найчастіше ці територіальні утворення є конкретними об'єктами суспільно-гсографічних дослі­джень. Прикладами можуть бути економічний район, господарський вузол, територіальний агропромисловий комплекс, територіальна система розселення, політико-географічний район та ін. (рис. 2 в).

По-четверте: функціонування територіальних утворень, що полягає в регульованій (також саморегульованій) зміні їхніх станів унаслідок взаємодії з довкіллям (природним і суспільним) для досяг нення завчасно передбачених цілей. Наприклад, агробізнесовий комп­лекс певної території має головною мстою виробництво продовольчих продуктів (товарів). Взаємодіючи з іншими комплексами та природним довкіллям, він функціонує як регульована територіальна система, де кожна ланка (галузі, виробництва, підприємства, заклади й установи) і комплекс у цілому змінюють свій стан протягом року. Регулювання відбувається шляхом переробки складовими частинами комплексу чи спеціальними управлінськими органами інформації про стан комплексу.

4. Завдання суспільної географії.

5. Система методів суспільної географії.

Загальнонаукові методи в суспільно-географічних дослідженнях

Суспільна географія користується різноманітними методами до­сліджень — загальнонауковими, конкретно-науковими, спеціальни­ми. Загальноприйнятої систематики методів суспільно-географіч­них досліджень нема.

Серед загальнонаукових філософських методів виділяється істо­ричний. Всі об'єкти реального світу "рухаються", тобто змінюються, проходять певні фази і стадії свого розвитку. Більше того, зміню­ються й самі принципи й методи пізнання дійсності, змінюються тео­рії й парадигми. Особливо важливий історичний підхід для суспіль­ної географії, оскільки людство надзвичайно уважно вивчає динамі­ку та тенденції свого соціально-економічного і духовного розвитку. Одним з різновидів історичного підходу є генетичний метод, спря­мований на розкриття походження того чи іншого об'єкта чи яви­ща, його зародження, формування, розвитку, згасання.

Історизм є одним з провідних і традиційних підходів географіч­ної науки. Показово, що його відлік іде з часів Геродота і Страбона. у працях яких історія і географія генетично пов'язані. Свого часу Б. М. Кедров поруч з історичним методом, який наголошує генезу явищ та їх часовий розвиток, ставив географічний метод — геоме-тод, націлений на аналіз взаємозв'язку речей і явищ у просторі. Ці методи зумовлюють генетичний і структурний підходи у пізнанні.

Аксіоматико-дедуктивний метод популярний серед точних наук (математика, фізика). В його основі розроблення ключового набору понять і аксіом (істин, які приймаються як такі, без доведення) і встановлення певних правил умовиводів за допомогою методів фор­мальної або математичної логіки. У географії вже відомі спроби розроблення базових аксіом і постулатів (А. М. Колотієвський, 1973; К. І. Геренчук, 1977). Американський вчений Клод Канський (1963) для географії транспорту сформулював вісім вихідних по­нять, дев'ять аксіом та чотири теореми, за допомогою яких визначе­ні різні тенденції у просторовій організації транспортних мереж. Це один з найбільш вагомих прикладів розроблення теорії географії на аксіоматико-дедуктивних засадах.

Метод наукової абстракції використовують за двома взаємопов'я заними напрямками — індукції та дедукції. Суть наукової абстракції полягає у пошуку головних, усталених, типових характеристик дослі­джуваного явища і у свідомій відмові (елімінуванні) від ознак несуттє­вих, випадкових, швидкоплинних, нестійких. Індукція веде наукову абстракцію від часткового і конкретного до загального, дедукція дає можливість поширити загальні закономірності на конкретні явища.

Метод аналізу аналогових об'єктів застосовують у тих випадках, коли досліджувані об'єкти подібні (аналогічні) і коли про один з них є достовірне знання. У цьому разі основні результати вже дослідже­ного об'єкту переносять на всі інші аналогічні об'єкти.

Географи користуються загальнонауковим балансовим методом. В усіх випадках, коли знаємо кількість того чи іншого компонен­та ресурсу та напрямки його використання, доцільно аналізувати його баланс шляхом співставлення "приходу-розходу". У суспільній географії розглядають баланси природних ресурсів, населення та трудових ресурсів, палива, електроенергії, продовольства, вантажо­потоків, виробництва і споживання, прибутків і видатків. Більш спеціальним є метод міжгалузевих балансів, за яким аналізують рух тих чи інших ресурсів між галузями та між регіонами.

За В. А. Канке (2004). у технічних і гуманітарних науках нині поширений прагматичний метод досліджень. Якщо індуктивний метод регламентує перенесення знань з відомих об'єктів на невідо­мі, а дедуктивний (гіпотетико-дедуктивний) метод визначає пра­вила наукового пояснення у природознавчих науках на основі ана­лізу відношень між теорією та фактами, то прагматичний метод спрямований на аналіз відповідностей між речами, з одного боку, та поняттями й цінностями — з другого. Прагматичний метод не­обхідний там, де наука має справу з людськими цінностями, з люд­ськими перевагами будь-якої природи. У дослідженнях суспільства завжди потрібно враховувати потреби, смаки і запити людей, їх уподобання та інтереси, навіть їх сподівання та наміри (інтенціі). Наголосимо, що людські інтереси та цінності мають дуже динаміч­ний і мінливий характер і можуть бути дуже різними у різні часи та в різних умовах. Прагматичний метод ще не позначений як такий у суспільно-географічних дослідженнях і потребує відповідного роз­роблення та адаптації.

Картографічний метод полягає в розробленні картографічних мо­делей — карт. Карти можна складати в польових і камеральних умо­вах. У першому випадку за спеціальними методиками картографують земну поверхню, чи її окремі компоненти — грунти, землекористуван­ня і т. д., у другому — на спеціальну картографічну основу наносять ту чи іншу просторово організовану (адресну) інформацію.

Картографічний метод досліджень охоплює як вміння правильно й повно "читати" географічні карти, одержувані за їх допомогою вихідну інформацію, так і саме складання карт, зокрема польове кар­тографування досліджуваних явищ, а також вміння показати ре­зультати камеральних географічних досліджень на нових і оригіна­льних каргах. Загальновизнаним серед географів є такий критерій власне географічних досліджень: географічним с все те, що піддасть­ся картографуванню, що можна показати на карті.

Метод ідеалізації полягає у побудові так званих ідеальних моде­лей. При цьому можна абстрагуватись від усіх властивостей об'єк­тів, що моделюються, крім однієї або кількох, які нас цікавлять. Зо­крема, на ідеальних моделях — картоїдах можна аналізувати взаєм­не розміщення географічних об'єктів (їх топологію), просторові фо­рми (морфологію), зв'язки та відношення (функції), фази, етапи, ста­дії розвитку (еволюція, динаміка) і т. д. Ідеальний об'єкт фігурує в багатьох законах різних наук. Коли та чи інша наука доходить до формулювання ідеальних об'єктів своїх досліджень, це ознака висо­кого рівня її теоретичного розвитку. Класичним прикладом ідеалі­зованого об'єкту в географічних дослідженнях є географічне поло­ження — місцеположення, місце.

Методологічно центральну роль у формуванні географічних теорій відіграє ідеалізований (ідеальний) об'єкт. Згадаймо, як приклад, теорію широтної зональності природних ландшафтів, вертикальної ландшаф­тної поясності та ін. Природні зони є ідеалізованими об'єктами, оскіль­ки вони встановлені відповідно до широтних теплових поясів Землі. Але в багатьох випадках їх простягання не є широтним, і така "анома­лія" не заперечує закону зональності, а підтверджує його, оскільки будь-яке відхилення має своє конкретне географічне пояснення.

Метод формалізації має на меті дослідження об'єктів і процесів шляхом відображення їх змісту, форми, структури, функціонування у знаковому вигляді за допомогою штучних мов (математика, лої іка). Географи найбільшою мірою використовують формалізацію матема­тичну та логіко-математичну. Остання найбільшою мірою придатна для аналізу логічної структури понять і дефініцій (визначень).

Географи користуються своєрідною картографічною формаліза­цією досліджуваних об'єктів. Традиційне картографування дає спрощене й узагальнене (генералізоване) зображення земної поверх­ні, яке представляє її у формалізованих картографічних позначен­нях — умовних знаках (див. розділ "Картографічні методи"). Необ­хідно пам'ятати, що карта лишається єдиною і унікальною можливі­стю щодо формалізації просторових топологічних (позиційних) властивостей географічних об'єктів.

Математичні методи мають на меті застосування в науці прин­ципів і положень, а також формального апарату математики і мате­матичної логіки. Математику називають найбільш абстрактною за-гальнонауковою мовою, яка дає змогу розглядати будь-які явища і процеси незалежно (абстраговано) від їх змісту. У багатьох випад­ках інтенсивне застосування математики у тій чи іншій науці формує

нову предметну область, нову дисципліну: математична фізика, ма­тематична економіка (економетрика), математична біологія (біоме-трика), математична геологія, математична географія.

Модель — це спрощене зображення певного фрагменту реальної дійсності для більш наглядною представлення його певних власти­востей, а також для одержання нової інформації. Основу метода мо­делювання становить не тотожність об'єкту-оригіналу і моделі-копії, а подібність, аналогія за деякими ознаками чи відношеннями.

Моделювання — це заміщення реального об'єкта його спрощеним аналогом (моделлю), який повною мірою зберігає головні властиво­сті або відношення вихідного об'єкту і дає можливість дослідити їх для одержання нової інформації про об'єкт. За визначенням І. Б. Новіка, моделювання — це метод опосередкованого практич­ного чи теоретичного оперування об'єктом, під час якого досліджу­ється безпосередньо не сам об'єкт, що нас цікавить, а використову­ється допоміжна штучна або природна система, яка перебуває у пев­ній об'єктивній відповідності з об'єктом, що пізнається, здатна замі­щати його на певних етапах та давати при її дослідженні в кінцевому підсумку інформацію про об'єкт, що моделюється.

Моделювання — це дослідження об'єктів, явищ і процесів за до­помогою моделей, які являють собою їх замінники — натурні, фізи­чні, логіко-схематичні. математичні, картографічні, кібернетичні (управлінські). Загальнонауковс визначення моделі таке: модель — це МШЖНО представлена чи матеріально реалізована система, яка, ві­дображаючи чи відтворюючи об'єкт дослідження, здатна заміщати його так. що її вивчення дає нову інформацію.

Порівняльний метод, порівняльний підхід один з фундаменталь­них і основоположних напрямків пізнавального процесу. Порівнян­ня — базовий принцип різноманітних методів класифікації, типіза­ції, генералізації, оцінювання, прогнозування. На основі порівняль­ного підходу формуються галузі знань і наукові дисципліни: порів­няльне мовознавство; порівняльна планетологія; порівняльна мор­фологія та порівняльна ембріологія — у складі біології.

У суспільно-географічних дослідженнях можливі порівнян­ня:!) просторові; 2) часові; 3) просторово-часові (ергодичні). Поши­реними прикладами просторово-часових порівнянь у суспільній географії можуть бути дослідження процесів господарського осво­єння простору. Просторово-часові порівняння використовують та­кож для досліджень територіальних зрушень, які характеризують певні переміщення (пересування, зміщення та ін.) суспільно-геогра­фічних явищ і в часі, і в просторі.