24. Міжрегіональні і світові міграції населення.

Міграції є важливою складовою формування кількості населення, його структури, демографічної ситуації в районах вибуття та прибуття. Міграції (від лат. migratio - переселяюсь) - це процес переміщення людей у просторі.

Міграції класифікуються за різними ознаками.

• За фактом перетину державного кордону:

• внутрішні міграції - це переміщення людей у межах однієї країни. Є кілька варіантів напрямів міграції: місто —► місто, село —> село, місто —> село, село —> місто. Якщо враховувати факт перетину адміністративної межі, то можна виділити міжобласні, внутрішньообласні та внутрішньо- районні міграції;

• зовнішні міграції пов'язані з перетином державного кордону. За на­прямом зовнішню міграцію поділяють на еміграцію (виїзд за межі країни) та імміграцію (в'їзд з іншої країни у певну).

  • За тривалістю:

• постійні (незворотні) - пов' язані зі зміною місця проживання;

• сезонні (терміном від кількох місяців) - передбачають тимчасове чи сезонне працевлаштування і наступне повернення на батьківщину;

• епізодичні - міграції на незначний проміжок часу, відбуваються з метою відпочинку чи у ділових справах;

маятникові - це щоденні поїздки до місця праці чи навчання з од­ного поселення в інше. Потужні маятникові міграції спрямовані у центри міських агломерацій, у великі поліфункціональні міста, які є та потужним ринком праці. Особи, які живуть в одній країні, а працюють в іншій, тобто є маятниковими мігрантами і щоденно перетинають державний кордон - це фрондильєри.

• За причинами:

• соціально-економічні - пов'язані з пошуком роботи, намаганням покращити житлові умови, з пошуком вільних земель для сільськогоспо­дарського освоєння. Трудових мігрантів, які тимчасово працюють і про­живають в іншій країні, називають гастарбайтерами.

• політичні - зумовлені расовими, релігійними чи етнічними пробле­мами, політичними переслідуваннями. У такій категорії мігрантів виділя­ють біженців, які покинули країну через перелічені політичні мотиви і не мають змоги користуватися захистом і підтримкою своєї країни, чи уника­ють подібного захисту внаслідок якихось причин. Примусове переселен­ня окремих етносів з місць їхнього постійного компактного проживання чи окремих людей у зв'язку з політичними мотивами - це депортація (від лат. deportatio - висилаю, засшіаю);

• військові міграції - зумовлені веденням військових дій і намаган­ням населення уникнути небезпеки. Переважно військові міграції мають тимчасовий характер і найчастіше люди повертаються на свою батьківщи­ну, коли конфлікт припиняється. Різновидом військових міграцій є еваку­ація населення - організоване державою переселення населення з району ведення війни у безпечні місця;

• екологічні - міграції, зумовлені екологічними катастрофами, або зміною природних умов і неможливістю вести звичний спосіб життя.

• За способом прийняття рішення про переїзд:

• примусові міграції - проводять під певним зовнішнім тиском. Якщо таким переселенцям вдається повернутися на батьківщину, то гаку кате­горію людей називають репатріантами;

-добровільні міграції пов'язані з самостійним рішенням людей зміни­ти місце проживання на якийсь конкретний період.

• За ступенем організованості:

• організовані міграції - проводять при економічній підтримці гро­мадських, політичних організацій чи державних органів влади;

• неорганізовані міграції відбуваються лише за рахунок особистих за­собів самих мігрантів.

Переміщення однієї людини в просторі - це демографічна подія. Загалом масове переміщення людей складається з міграційних по­токів. Міграційний потік - це сукупність мігрантів, об'єднаних спіль­ним районом вибуття та прибуття протягом певного календарного періоду.

Зустрічні міграційні потоки поділяють на прямі та зворотні, а за кри­терієм обсягу виділяють домінуючий (більш інтенсивний) та протилеж­ний (менш інтенсивний) потік. Напрями та потужність міграційних по­токів змінюються під впливом багатьох чинників.

Часовий і просторовий аналіз міграційних процесів проводять на підставі дослідження міграційних когорт, тобто сукупності мігрантів певної території ( чи поселення ), об'єднаних спільним періодом міг­рації.

Міграційні процеси описують за допомогою кількісних параметрів. Абсолютні показники диференціюються за різними ознаками: соціаль­ними, етнічними, демографічними. Відносні показники відображають ін­тенсивність міграції.

• сучасна міграція має такі риси:

Європа стала імміграційним регіоном. Ці тенденції почали виявляти­ся ше у 60-их роках, однак після падіння Берлінської стіни стали чітко ви­раженими. Вихідці з колишнього СРСР, азійських країн і країн Магрибу тимчасово працевлаштовувались у країнах Європейського Союзу, певна частина перейшла до категорії постійних мігрантів. За 1990-1995 pp. міг­рація забезпечила 88% загального приросту населення регіону. Міграцій­не сальдо розвинених європейських країн зросло з 1950-1960 pp. до 1985- 1995 pp. у сім разів. Це наслідок глобалізації міграційних процесів, які розпочались після завершення Другої світової війни. У цей період у країнах Західної Європи стали формуватися умови для утворення спільного ринку робочої сили. Спочатку переважали міграційні пото­ки Південь —► Північ. Пізніше намітились інші тенденції, і південноєв- ропейські країни - Італія, Іспанія, Португалія та Греція стали іммігра­ційними країнами.

Європа сьогодні - віртуально близький регіон для вихідців з інших частин світу завдяки комунікаційним технологіям. Як найбільш стабіль­ний регіон світу Європа притягує мігрантів, у тім числі біженців, чи не з усього світу. Загалом у світі у 2000 р. налічувалося 16 млн біженців, тобто 9 із кожних 100 мігрантів покинули свою батьківщину під зовнішнім тис­ком. Європейські країни дали притулок 2 млн біженцям, а це у 4 рази біль­ше, ніж Північна Америка. Нині Європа займає друге місце після США за середньорічною кількістю іммігрантів.

Азія залишається еміграційним регіоггом, як і у попередні століття. У структурі мігрантів - дуже велика кількість біженців із Афганістану,

Таджикистану, Камбоджі та інших країн, де відбувалися різні військові конф-лікти. На початку XXI ст. в Іраку виникла найпотужніша у світі піс­ля Другої світової війни хвиля біженців - 4 млн осіб (більшість з них про­живає v прикордонних районах сусідніх держав). Китай і надалі зберігає статус еміграційної країни. V середині 80-их років XX ст. за межами Китаю проживало ЗО млн китайців: в Таїланді - 6 млн осіб, Індонезії - 4,5 млн, Сінгапурі - близько 2 млн, США - 820 тис., Філіппінах - 600 тис., М'янмі - 500 тис., Камбоджі - 320 тис., Канаді - 290 тис., Японії - 80 тис. та у деяких інших країнах. Значна кількість китайців нелегально мігрувала у східні регіони Росії, однак їхню кількість оцінити складно. Трудова еміграція з Туреччини розпочалася після 1964 p., коли країна отримала статус асо­ційованого члена ЄЕС. Сьогодні у Європейському Союзі турецькі робіт­ники становлять вагомий відсоток у структурі трудових мігрантів. В Азії також є країни імміграційного характеру - Ізраїль, Кувейт, ОАЕ, Сінгапур, Саудівська Аравія, Бахрейн, Японія. Це розвинені держави зі зростаючою економікою або нафтовидобувні країни.

В Африці практично призупинилися еміграційні потоки за межі регіо­ну. Тут переважає внутрішньоконтинентальна міграція, яка спрямована до більш розвинених країн. До ПАР переміщуються трудові мігранти зі Схід­ної та Цен тральної Африки. Центрами притягання трудових мігрантів та­кож є Лівія і деякі інші північно- та західноафриканські країни. У багатьох країнах виникають потоки біженців унаслідок етнічних конфліктів.

Північна Америка надалі залишається імміграційним регіоном, що при­тягує трудових мігрантів і біженців з усіх регіонів світу. У 2000 р. в США 12,4% від загальної кількості працюючих (17,4 млн осіб) становили інозем­ці. Сьогодні відносне позитивне сальдо міграції у США становить 4%о, в Канаді ще вище - 7%о. До Канади спрямовані переважно потоки з європей­ських країн, до США здебільшого мігрують з Латинської Америки та Азії. Великою проблемою у США є нелегальна імміграція: щороку нелегально в'їжджає приблизно 1,2 млн осіб, а всього за деякими оцінками, кількість нелегальних іммігрантів у країні сягає 13 млн осіб.

У Латинській Америці переважає еміг рація до Європи і Північної Аме­рики. Центрами притягання трудових ресурсів із сусідніх країн є Ар­гентина, Венесуела, Бразілія. У Мексиці негативне відносне міграційне сальдо становить - 6%о. Зрозуміло, що для мексиканців привабливішими є сусідні прикордонні штати США. Частина мексиканської міграції - не­легальна.

У сучасному світі за межами своєї країни проживає понад 190 млн осіб, із яких 115 млн - у розвинених країнах. Нелегальних мігрантів налічуєть­ся приблизно ЗО млн осіб. Найбільше мігрантів проживає в європейських країнах (33%), в Азії (28%), у Північній Америці (23%). В країнах Західної Європи, Північної Америки та Австралії приблизно кожен десятий жи­тель народився поза межами країни проживання.