22. Проблеми сучасної урбанізації і субурбанізації.

Містами називаються великі за людністю поселення, населення яких зайняте переважно неаграрними видами діяльності. Місга - головна фор­ма урбанізованого розселення, вони є центрами територіальної струк­тури розселення. Єдиного критерію для виділення міського поселення не прийнято. У різних країнах світу ці критерії різні. Критерії людності коливаються від кількох сотень до кількох десятків тисяч осіб: у Данії та Ісландії містами є поселення, де живе понад 200 мешканців, у Мексиці - 2,5 тис. осіб, в Індії та Мадагаскарі - 5 тис. осіб, в Україні - 10 тис. осіб, в Ні­дерландах - 20 тис. осіб, Японії - ЗО тис. осіб. У деяких країнах містами стали поселення, яким юридично надано статус міста. Багато міст Швеції, Великої Британії та інших європейських країн отримали магдебургське право ще у середньовіччі і зберігають свій статус, незважаючи на сучасну мізерну кількість мешканців. У деяких країнах світу (Монголії, Бразілії, Еквадорі та країнах Африки) містами вважають усі поселення, які вико­нують адміністративні функції, у Бангладеш, Індонезії, Замбії та кількох інших країнах критерієм для надання статусу міста є рівень благоустрою і наявність відповідної інфраструктури - електромереж, каналізації, доріг із твердим покриттям, об'єктів соціально-культурної сфери та побутового обслуговування.

Отож, різні підходи до розуміння категорії „місто" суттєво деформу­ють реальну картину розподілу населення світ}-' між містом і селом. Для подолання неоднозначності у цьому питанні спеціалісти ООН пропону­ють вважати містами усі поселення світу, людність яких перевищує 20 тис. осіб. Якщо би ці рекомендації виконували в усіх країнах світу, то рівень урбанізації у світі був нижчий на 15-20%.

Урбанізація (від лат. urbanus - міський) - це процес зростання значення міст і міського способу життя у розвитку суспільства, просторова концен­трація життєдіяльності людей у містах. Рівень урбанізації виражається по­казником частки міського населення в усьому населенні певної території. Сьогодні рівень урбанізації у світі становить,49%

Швидкість зростання міського населення відбувалася нерівномірно, про що свідчать такі показники: за 50 років з 1850 до 1900 pp. кількість місь­кого населення збільшилася на 175% (населення світу зросло на 33%), а з 1950 до 2000 pp. - на 288% (кількість населення світу - на 137%). Сьогодні середньорічні темпи приросту міського населення становлять 2,04 тоді як середньорічний темп приросту сільського населення -0,45%. Швидкість перерозподілу населення між містом і селом збільшується: у 1950-1955 pp. темп приросту міського населення випереджав аналогічний показник для сільської місцевості у 2,3 раза, а в 2000-2005 pp. - у 4,5 раза. В умовах зни­ження темпів приросту населення Землі, темпи урбанізації також сповіль­нились. V 1950-1955 pp. рівень урбанізації збільшувався в середньому на 1,2% за рік, а в 2000-2005 pp. - на 0,83%. Тобто, можна констатувати, що урбанізаційний „бум" у світі дещо вщухає. Це стосується передусім роз­винених країн світу, де досягнуто найвищого рівня урбанізації - 75%, тут середньорічний темп приросту становить всього 0,24%. У менш розвине­них країнах рівень урбанізації нижчий - 43%, а середньорічне зростання рівня урбанізації - на 1,25%. Найбільш відсталі країни найменш урбанізо- вані - всього 27%, проте сьогодні темпи урбанізації в них найвищі у світі