18. Поняття про типи каркасів розміщення продуктивних сил.

Сукупність міських поселень країни (регіону), особливо великих і середніх, разом з лініями комунікацій між ними утворює опорний каркас міського розселення. Ідею опорного каркаса території висловив М.Баранський. На його думку, в економічній географії основний малюнок країни чи району утворюють дороги і міста. З економіко-географічної точки зору, міста плюс дорожня мережа - це каркас, на якому тримається все інше, він формує територію, надає їй визначеної конфігурації. Ідею, поняття і концепцію опорного каркаса розвинув російський учений Г.Лаппо. Вузли і лінії опорного каркаса творять вершини і хребти економічного рельєфу території.

М.Баранський синтезував територіальні ознаки країни чи району, створивши образ, який передував таким фундаментальним поняттям, як "територіальна структура", "територіальна організація".

У своїй монографії П.Полян довів, що опорний каркас розселення відображає найважливіші (не другорядні) географічні особливості країни, причому особливості не тільки розміщення продуктивних сил, а й фізико-географічних умов, зокрема орографії, гідрографічної мережі, конфігурації території і т.д.

Найпоширенішими є такі опорні каркаси розселення:

- центровий, найчастіше з радіально-кільцевою структурою (каркаси Франції, Угорщини);

- агломераційний ґратчастий з численними центрами різної величини в місцях перетину ліній (транспортних комунікацій) "ґрат" (каркаси Південної Німеччини);

- лінійний у вигляді морського фасаду країни чи району (яскраво виражені такі каркаси в Бразилії, ПАР, на Каліфорнійському узбережжі США);

- лінійний континентальний (каркаси Канади);

- басейновий тип каркаса (характерний для вугільно-металургійних районів Рур, Верхня Сілезія, Донбас).

Г.Лаппо виокремлює такі просторові форми регіональних опорних каркасів міського розселення:

- радіально-кільцева - в ній існує одне велике головне ядро, а інші ядра розміщені на радіальних лініях, що йдуть від головного і часто з'єднані кільцями (їхніми частинами, хордами);

- прямокутно-регулярна, ґратчаста в ній міські поселення і лінії, що їх з'єднують, візуально утворюють сукупність прямокутників. У кутах цих фігур розташовані значні за людністю міські поселення;

- лінійно-вузлова - більшість значних поселень цього каркаса розміщені на одній лінії вздовж потужної залізничної чи річкової магістралі;

- приморська - ядра зосереджені вздовж морського узбережжя;

- нерегулярна (багатоядерна) - ця форма характерна для гірничовидобувних регіонів, у яких важко виявити якусь закономірність у розміщенні більш-менш значних за людністю міських поселень.

Ланки каркаса концентрують у собі провідні елементи виробничих сил, на них, як правило, припадає більша частина промислового виробництва, транспортних потоків і сфери послуг.

Опорний каркас розселення виконує функцію поєднання всіх складових частин країни, тобто функцію інтеграції країни в цілісну систему.

Економічне зближення різних частин країни відбувається завдяки вузловій (у містах) і лінійній (на магістралях) концентрації господарських функцій і зв'язків.

Функціонування опорного каркаса розселення країни дає змогу одержати додатковий економічний, соціальний і екологічний ефект. Г.Лаппо виділяє три основні складові каркасні ефекти: 1) ефект агломерації; 2) ефект магістралізації; 3) композиційний ефект.

Ефект агломерації дає змогу використовувати потенціал великого міста. Агломерація, як правило, формує локальні виробничо-територіальні системи з високою часткою економічних ближніх зв'язків.

Ефект магістралізації, з одного боку, знижує витрати і скорочує час на перевезення, а з іншого, - підвищує ефективність роботи транспорту.

Композиційний ефект виникає як наслідок поступового просторового зближення вузлів, завдяки чому значно скорочуються обсяги транспортних перевезень між великими містами. Зближення провідних центрів, а в результаті - економія відстаней при побудові каркаса дають підстави твердити про дію закону економії відстаней.

19. Типи зв’язків ТВК.

20.Основні поняття і категорії географії населення.

географія населення - це наука про територіаль­ні шкономірності формування та функціонування людських спільнот. І Ірсдметом дослідження географії населення є геогіросторова організація (ми'лення. Зміст географії населення охоплює:

• геопросторові закономірності природного відтворення населення га формування демографічної структури населення;

• географічні закономірності формування і використання працере . \ рсного потенціалу;

• географічні закономірності формування соціального складу насе­лення;

• геопросторова організація міграції населення;

• територіальні закономірності розселення населення (розміщення, формування поселень та їхніх територіальних систем);

• геопросторові закономірності формування етнічного складу, функ­ціонування етнічних (чи міжетнічних) спільнот; етнічні процеси;

• регіональні відмінності у способі життя, культури та побуту людей.

Географія населення є одним із чотирьох головних блоків суспільної

географії поряд з економічною, політичною та соціальною географією. У » кладі географії населення проф. Шаблій О.І. виділив дві групи наукових дисциплін [80, с. 26]:

• „галузеві": демогеографія, етногеографія, географія трудових ре­сурсів, геоурбаністика тощо;

• „просторові": демо- й етноглобалістика, демографічне і етнографіч­не країнознавство, демо- й етнорегіоналістика, мікрогеографія населених пунктів, зокрема міських.

Подібні „галузеві" дисципліни пропонують виділяти й інші автори. Зокрема, називають такі розділи географії населення - географія трудо­вих ресурсів, географія міграцій, географія міст (геоурбаністика), геогра­фія сільського розселення та ін.

Схематично структуру географії населення зображено на рис. 1. Сек­тори „сформовані" тими науковими дисциплінами, що відрізняються за предметом дослідження (демогеографія, етнічна географія, географія міграцій, географія праці, географія розселення (геоурбаністика та гео- руралістика), географія способу життя). Усі вони „пронизані" сегмента­ми, виділеними за різними рівнями територіального охоплення об'єкта дослідження - від населення окремого поселення до глобального рівня (людства загалом).

Демогеографія вивчає географічні закономірності природного відтворен- і ія населення. Це наука, яка формується на межі географії та демографії.

Етнічна географія досліджує геопросторову організацію етносів, особ­ливості етнічних процесів, формування етнічного складу населення окре­мих територій, особливості життєдіяльності етносів у певних географіч­них, соціально-економічних і політичних умовах. Це міждисциплінарна наука, яка є на межі географії та етнології.

Географія праці (географія трудових ресурків) - наукова дисципліна, яка іивчає територіальні закономірності формування, розташування та від­творення працересурсного потенціалу, використання трудових ресурсів, регіональні особливості ринку праці. Географія праці є саме тією ланкою, цо пов'язує географію з економікою.

Географія розселення вивчає географічні закономірності розміщення на- елення, формування поселень та їхніх територіальних систем. Оскільки іаселення світу проживає у двох типах поселень - сільських і міських, то юзрізняють дві наукові дисципліни - георуралістику (географію сільсь- их поселень) та геоурбаністику (географію міських поселень). Науку про »озселення (про формування та еволюцію людських поселень) грецький рхітектор К. Доксіадіс запропонував називати „екістикою".

Ii4h'fimf)in способі/ життя досліджує прін тороиі підмінііості ріння і ним н і итги, способів життєдіяльності людей. Цм наукова дисципліна тії in- nun і \іі і їм і соціальною, економічною географією, соціологією, скопо in mo, «ч нографісю.

і >і і о, географія населення має тісні зв'язки з іншими науковими дис- 111111 ііиами: демофафією, економікою, філософією, етнологією. На сучас- і»мм\ • і .tiii 11 осилюються зв'язки з соціологією, яка вивчає закони розвитку і > мі'ііієтпа. Прикладні соціологічні дослідження дають цінний матеріал і ні мої рафічного вивчення міграції (міграційна поведінка, мотивація міг- I мііі міграційні установки), зайнятості (мотивація освіти та установки на І і|мі тер іайнятості), способу життя, інших аспектів, які супроводжують п| нити людської життєдіяльності. Соціологічні методи використовують не иіііи н.і початкових етапах суспільно-географічних досліджень - зібранні • і in І панів, а й на завершальних стадіях, коли виникає потреба застосувати і ін s і от висновки спеціальних соціологічних теорій.

І сографія населення як самостійна наука має певні методи наукового ні ні.нііія. Суспільно-географічному дослідженню населення властивий . їй темний підхід, оскільки сам об'єкт - населення - має системні ознаки: і • іму і еографи досліджують населення як цілісну систему (тут обов'язково і|"'(м враховувати досягнення інших гуманітарних і природничих дис- іііиіиін, об'єктом вивчення яких є населення), а також - окремі аспекти •ін! гєдіяльності (або складові чи елементи системи).