15. Розвиток соціології у хіХст.-хХст.

Провідні соціологічні концепції кінця XIX — початку XX ст., що остаточно окреслили предмет науки, пов'язані з іменами видатних вчених — Е. Дюркгейма та М. Вебера.

Теоретичним обґрунтовуванням ідеології і політики буржуазного реформаторства стала концепція так званого соціологізму, що одержала якнайповніший вираз в працях Еміля Дюркгейма (1858- 1917). Ідейно теоретичним джерелом для Дюркгейма слугували концепції Сен-Сімона і О. Конта, етика І. Канта, психологія народів Вундта, а також ідеї німецької історичної школи права.

Основними соціологічними працями, що належать перу Е. Дюркгейма є такі як "Метод соціології", "Про розподіл суспільної праці", "Суїцид", "Елементарні форми релігійного життя". В співпраці з своїми учнями і послідовниками Е. Дюркгейм видає журнал "Соціологічний щорічник", який зробив великий вплив на розвиток суспільствознавчої думки у Франції і в Європі. Е. Дюркгейм відкрив і очолив першу в Європі соціологічну кафедру в Бордоському університеті, що дозволило соціології стати і прикладною наукою, і навчальною дисципліною.

Соціально-політичні погляди Дюркгейма носили реформаторський характер. Він виступив теоретиком буржуазно-ліберального руху за загальну солідарність, класовий мир і злагоду, боровся за відділення церкви від держави, і школи від церкви.

Для перетворення соціології в самостійну науку необхідною, вважав Дюркгейм, була наявність особливого предмету даної науки і відповідного методу. Соціологія повинна вивчати, вважав він, соціальну реальність, елементами якої є соціальні факти, котрі в сукупності створюють суспільство.

Питання про природу суспільства і його кризу, про інтеграційне соціальне начало, про значення суспільної солідарності і розподіл праці, про сутність і функції суспільної свідомості, методи соціологічного дослідження і статус соціології як науки, — всі ці проблеми належать до числа фундаментальних проблем теоретичної соціології, які продовжують дискутуватися і в наш час. Вчений остаточно сформулював предмет соціологічної науки, розробив нову її концепцію, що базується на соціологізмі, поглибив методологію науки — все це дозволяє поставити Дюркгейма у ряд найвидатніших соціологів усіх часів.

Остаточний злам у розвитку соціології від класичної до сучасної науки зробив нарівні з Дюркгеймом його сучасник — німецький вчений Макс Вебер (1864 - 1920). Вебер був всебічно ерудованою людиною, спеціалістом у галузях філософії, економіки, соціології, політології, права. Взагалі, важко знайти галузь суспільствознавчих наук, яка не стала б предметом детального аналізу цього геніального мислителя. Багатогранність таланту Вебера дозволила розробити йому цілий ряд концепцій у різних напрямках теорії і методології соціологічної науки. Основними з них були праці, пов'язані з розвитком методології соціологічних досліджень, аналізом капіталістичного суспільства, проблемами соціології політики і соціології релігії.

У своїй найвідомішій праці "Протестантська етика і дух капіталізму" учений виступає критиком теорії марксизму і намагається дати пояснення реальним причинам виникнення і бурхливого розвитку капіталізму в Європі у другій половині XIX ст. (на думку Вебера пояснення суті капіталізму на засадах історичного матеріалізму, яке зробив Маркс, мало утопічний характер). Вебер погоджується з Марксом, що капіталізм досяг у Європі небаченого розвитку. Але учений відкидає об'єктивність його формування і пояснює, що капіталізм у цей час набув широкого розмаху лише у Західній Європі. Тому треба шукати насамперед суб'єктивні фактори розвитку капіталізму у Старому світі. Таким суб'єктивним фактором Вебер бачить "дух капіталізму", якого не існувало у Вавилоні, Греції чи Римі, хоча окремі риси капіталістичного виробництва були і тоді. Під "духом капіталізму" учений розуміє певний менталітет, що сформувався саме в цей час, складовими ж його були чесність, пунктуальність, старанність, діловитість, ощадливість, наявність чеснот і видимих чеснот, прагнення до наживи, традиції. Підґрунтям для виникнення капіталістичного духу була релігія, а саме протестантський аскетизм, протестантська етика. Моральна база аскетичного протестантизму полягає в тому, що не лише якимись періодичними каяттями і молитвами, а поступовим стабільним збагаченням в результаті важкої і наполегливої праці можна довести людям і Богу про свою виборність. "Провидінням Божим усім без винятку надана своя професія, котру треба прийняти і на її ниві працювати; професійне покликання — це не доля з якою треба змиритися, а вимога Бога до кожної окремої людини працювати на славу Його", — писав Вебер

Інтеракціонізм як напрямок соціології і соціальної психології з'явився наприкінці XIX ст. і досліджував питання міжособистісних взаємин (інтеракцій). Так, один з представників цього напрямку, американський соціолог Чарлз Кулі вважає, що взаємовідносини між людьми сприяють утворенню певних об'єднань, які Кулі називає первинними групами. Тут індивіди пізнають дійсність, формують свої ідеали, переконання і цінності. До первинних груп учений відносив сім'ю, колективи друзів, взаємодію між сусідами тощо. У процесі спілкування індивіда з іншими людьми соціальні зв'язки розширюються, в такий спосіб індивід стає все більше включеним у суспільство. Отже, робить логічний висновок учений, індивід, первинні групи і суспільство поєднуються в єдину систему — психологічний (а по-суті соціально-психологічний) організм.

Цікавим психологічним напрямком у соціології кінця XIX — початку XX ст. був інстинктивізм, який пояснював виникнення соціальних явищ на основі біологічних інстинктів людини. Так, один із засновників інстинктивізму, американський психолог Уільям Мак-Дугалл (1871 - 1938) спробував на основі інстинктів створити психологічну теорію суспільства. Він вважав, що інстинкт породжує в людини певне почуття, яке згодом виливається в конкретні вчинки людини, сукупність яких становить певне соціальне явище. Так війна є породженням забіякуватості людини, процес накопичення капіталу є виявом скнарості та заздрощів, самоприниження у поєднанні з цікавістю й інстинктом утечі призводить до формування релігії.

Таким чином, теоретичні розробки кінця XIX — початку XX століття поклали початок новому етапу соціологічної науки, пов'язаному зі зростанням ролі соціології в суспільному житті, подальшому вдосконаленню науки, її інституціоналізації.