Методичні матеріали з ВетеринарнОЇ Імунології

Змістовний МОДУЛЬ 1.

СТРУКТУРА

ІМУННОЇ СИСТЕМИ.

Тема 1. Історія і завдання імунології.

тема 2. ВИДИ ІМУНІТЕТУ.

ТЕма 3. загальні відомості про імунну систЕму.

ТЕма 4. ОРГАНИ імуннОЇ систЕмИ.

Тема 5. загальна характеристика імуноцитів.

Тема 1. Історія і завдання Імунології.

Імунологія – одна з найскладніших біологічних дисциплін. В наш час вона бурхливо розвивається, має дуже важливе значення, а вчені-імунологи займаються і фундаментальною наукою, і практичними питаннями:

• розробляють специфічні методи дослідження, що використовуються в гуманній медицині, ветеринарії та екології (діагностика хвороб, моніторинг стану оточуючого середовища);

• виготовляють препарати для профілактики хвороб, для покращання імунітету організму людини і тварин (вакцини, сироватки, імуностимулятори та імуномодулятори);

• виготовляють специфічні, очищені препарати, призначені для проведення лабораторної діагностики (діагностикуми);

• досліджують механізми роботи імунної системи.

До певного моменту розвиток імунології відбувався паралельно з мікробіологією. Так, використання світлового мікроскопу дозволило в 17 ст. виявити першу групу хвороботворних мікроорганізмів – бактерії. В кінці 18 ст. Дженер зробив першу спробу профілактувати інфекційну хворобу і провів щеплення від віспи. Разом із своїми співробітниками. питаннями профілактики і діагностики інфекцій займались Пастер у Франції та Кох у Германії. Вже на початку 20 ст. вчені:

• розробили принципи виготовлення профілактичних препаратів (вакцин), в яких знаходиться підготований збудник хвороби (ослаблений = атенуйований). Якісний препарат, своєчасно введений здоровій тварині, здатен захистити організм від інфекції (Пастер);

• зустрілись з першими проявами алергічних реакцій у відповідь на введення в організм біопрепаратів (Кох)

• довели, що в крові тварин, заражених інфекційними мікробами, є невідомі антибактеріальні фактори (Ерліх);

• виявили присутність в організмах тварин спеціалізованих клітин, які здатні знищити паразитів (Мечніков).

На початку 20 ст. вважали, що імунна система має відношення тільки до захисту організму від патогенних мікробів. Переосмислення призначення імунітету відбулось в 60-х роках 20 ст. в експериментах з приводу трансплантації (Медавар). Після даної роботи зрозуміли, що імунна система видаляє не тільки збудників хвороб, а штучно введені чужі клітини (трансплантати) і власні дефектні клітини (зародки пухлин і т.п.).

Т ема 2. Види імунітету

Імунітет – це багатогранна і багаторівнева система захисту. Розуміння її окремих частин дозволяє розглядати:

1. захист новонароджених об’єктів і той, що формується з часом (вроджений і набутий імунітет);

2. захист, що формується природним шляхом або за рахунок введення вакцин та сироваток, прийому спеціальних препаратів (природний і штучний імунітет, пасивний та активний імунітет, сироватковий та вакцинний імунітет);

3. захист, що формується для боротьби з інфекційними агентами (протибактеріальний імунітет, протигрибковий імунітет, противірусний імунітет, протипаразитарний імунітет, інфекційний імунітет, неспецифічний і специфічний імунітет), з наступним повним виведенням чи затримкою збудника в організмі (стерильний і нестерильний імунітет);

4. захист, що формується для боротьби з неінфекційними агентами (трансплантаційний імунітет, неінфекційний імунітет, протипухлинний імунітет);

5. захист, який забезпечує мати під час годування новонародженої дитини (колостральний імунітет);

6. захист, який проводять клітини імунної системи або продукти їх обміну, наявні в рідинах та секретах організму (клітинний і гуморальний імунітет).

І МУНІТЕТ
І нфекційний					Неінфекційний
Специфічний	Н еспецифічний
						Реакція при переливанні крові, трансплантації тканин	Реакція на алергени, власні мутантні та пухлинні клітини
	Генетична стійкість до певних видів паразитів; шкіра. слиз, лізоцим, інтерферон тощо
						Пасивний Введення сироватки, імунітет 1-3 тижня
Набутий природний			набутий штучний
						Активний Введення вакцини, імунітет від 6 місяців до 10 років
Активний Перенесення інфекційної хвороби і одужання		Пасивний Антитіла від матері крізь плаценту, з молоком(колостральний)

Рис.1 Види імунітету у ссавців

Види імунітету (рис.1) відрізняються:

• типом чужорідної речовини, на появу якої виникає реакція;

• швидкістю утворення механізму;

• тривалістю після виведення чужорідного агента.

В реальності реакції неспецифічного імунітету тісно пов’язані із біохімічними реакціями специфічного імунітету. Основи і природного (вродженого), і набутого імунітету закладаються в ембріональний період, але особливості набутого імунітету визначаються імунологічною історією певного організму (інфекційні хвороби, щеплення, хірургічні та інші втручання, пересадка органів тощо). Реакції набутого імунітету формуються в постнатальному періоді, після зустрічі певних типів імунних клітин з чужорідними речовинами. Взагалі, в організмі ссавців звільнення від чужих клітин та речовин (рис.2) здійснюється двома шляхами, які майже неможливо розділити:

1. за участю відповідних клітин. Процеси, в яких робота клітин є головною, відносять до клітинного імунітету.

2. за допомогою метаболітів (продуктів обміну) різних клітин. Ці речовини надходять в рідини організму і там взаємодіють з чужорідними агентами. Такі процеси відносять до гуморального імунітету.

Назва	Віруси	Патогенні прокаріоти (мікоплазми, хламідії, рикетсії, бактерії, актиноміцети)	Патогенні гриби	Найпростіши (амеби, лейшманії, трипаносоми, лямблії та ін.)	Гельмінти
Розмір	10-4 – 10-3 мм	10 -4 – 10-2мм	10 -2 мм	10-3 – 10-1мм	1 – 103 мм

Рис.2 Перелік інфекційних агентів, з якими взаємодіє імунна система.

До переліку чужорідних речовин необхідно ще додати токсини, мутантні і онкоклітини організму, а також – трансплантовані тканини і алергени.

Система природного імунітету виникає у перших багатоклітинних безхребетних організмів, примітивна система набутого – у хрящових риб. Надалі, у вищих хребетних збільшується кількість різноманітних клітин, з’являються мутантні клітини., і це потребує виникнення протипухлинного захисту. У ссавців системи природного і набутого, клітинного та гуморального імунітету тісно взаємодіють. Це підвищує ефективність роботи імунної системи.

В організмі ссавців від народження працюють і неімунні фізіологічні фактори захисту, які діють на поверхні оболонок організму людини чи тварини, в тканинах і тканинних рідинах. Такий захист забезпечують відповідні клітини (клітинний захист) та їх речовини (гуморальний захист) на, так званих, перших лініях захисту (рис.3):

1. механічний бар'єр шкіри (непошкоджена шкіра)

2. низький рівень рН, кислотність на рівні 5,5 на поверхні шкіри (молочна кислота, жирні кислоти із секретів потових і сальних залоз) та в слизі піхви (речовини молочнокислих та біфідобактерій).

Рис.3 Природжені фактори захисту організму людини

3. виведення антигенів за допомогою руху війок і видалення слизово-серозного секрету дихальних шляхів, обмивання оболонок (сльози, слина, сеча, секрети носової порожнини)