13.1.Способи заверстування двох і більше ілюстрацій на книжковій сторінці.

Правила складання:

1. Якщо заверстувати 2 ілюстрації підряд, то між ними має бути 3-4 рядки тексту.

2. Якщо ілюстрація по ширині менша формату складання на 2-3 кв., то її заверстують в оборку. При кг= 8п, формат оборки=2 кв, при кг=10п, формат оборки=1,5 кв, кг-12п, формат оборки=3 кв.

3. Якщо на сторінці є 2 ілюстрації в оборку, то перша заверстується до зовнішнього поля, а друга до корінцевого

4. В оборці не можна заверстувати заголовки.

13.2.Створення публікацій. Задання параметрів документа.

У InDesign: щоб створити новий документ треба зайти в File/new/Document. Там потрібно задати к-сть сторінок у документі і чи розвороти; формат сторінок або задати конкретний розмір; орієнтація (альбомна чи книжкова); к-сть колонок і відстань між ними; поля.

13.3.Графічне оформлення газетних сторінок

Шрифти для набору газет повинні бути легким для читання. Бажано використовувати шрифти гарнітур: Нова газетна; Балтика; Шкільна; Літературна, Журнальна або подібні до них. Кегль шрифту визначається значенням опублікованого матеріалу та форматом колонки. Так, передову статтю набирають корпусом (10 п.) або Боргес (9 п.) на великий формат колонки. Решта матеріалів набирають петитом (8 п.), а оголошення і інший додатковий текст - нонпареллю (6 п.). Виділення в тексті роблять шрифтом напівжирного або курсивного накреслень, іноді шрифтом напівжирного курсиву (Шкільна гарнітура), Втяжка, шрифтом інших гарнітур і лінійками. Заголовки акцентують увагу читачів на найбільш важливе та цікаве статті, тому їх оформлення надається першорядне значення. При оформленні газети велика увага має бути приділена правильному підбору заголовних шрифтів і їх поєднанню з шрифтом основного набору. Газетні заголовки набирають шрифтами різних гарнітур і накреслень, переважно кегля 32, 28, 16, 12 п. Заголовки бувають одно-, дво-і багаторядкові. Рядки в заголовку розміщують у відповідності до правил їх угрупування. Для виділення заголовки підкреслюють лінійками, укладають в рамки.

Якщо зображення заверстане у верхньому кутку смуги, воно не повинно виходити за її формат. Ілюстрація по краю смуги повинна збігатися по контуру з лінією рядків і бути рівномірно відбитою з усіх боків на 8-10 п. Якщо ілюстрація не відноситься до тексту, розташованому поруч з ним, вона повинна бути виділена зверху і знизу лінійками на повний формат. Над зображенням не повинно бути абзацних рядків тексту, а під ним – неповного кінцевого рядка. Підписи під ілюстраціями набирають шрифтом кг. 8 п. Довжина рядків підпису повинна бути рівна ширині кліше. Підписи авторів ілюстрацій набирають кг. 6 п. і виключають праворуч.

Білет14

14.1.Основні правила і прийоми верстання змішаного тексту.

Змішаний текст- це текст з примітками, епіграфами, цитатами, переліками.. Відрізняється від основного тексту тим, що в ньому може використовуватись декілька гарнітур і кеглів.

Примітки — це форма роз’яснення окремих слів, фраз і абзаців або доповнення їх допоміжними відомостями. Примітки можуть поміщатися в середині тексту в дужках, під абзацом тексту, до якого вони відносяться, внизу полоси, у кінці глави, розділу, а також за основним текстом. Залежно від місця розміщення примітки бувають різної форми і в зв’язку з цим їх складають по-різному. Примітки, що поміщаються в середині тексту в дужках, наз. поясненням, внизу полоси — виноскою, під абзацом тексту — внутрішньотекстовими, у кінці книги — поза текстовими.

Внутрішньотекстові примітки — це звичайні доповнення або роз’яснення до основного тексту, які поміщають безпосередньо за текстом, до якого вони відносяться. Такі примітки найчастіше застосовують в офіційних виданнях: інструкціях, установах, довідниках та інше. Примітки в тексті скл. шрифтом тих самих гарнітур і накреслень, що і основний текст. Вони можуть складатися шрифтом меншого кг, ніж основний текст, на повний формат або шрифтом кг осн. тексту, але з втяжкую. Шрифтом меншого кг частіше складають примітки у виданнях середнього і великого формату. Примітки складені шрифтом основного кг з втяжкую, від тексту не відбивається. У всьому виданні примітки повинні бути оформленні однаково.

Позатекстові примітки — виносять примітки в кінець книги, коли їх дуже багато або коли вони великі за обсягом і не вміщуються в кінці полоси. Текст приміток складають з абзацу на формат основного тексту шрифтом тих самих гарнітур та накреслення, що й основний текст, але на кг менше.

Пояснення — це короткі попутні зауваження і роз’яснення автора, які складаються шрифтом того ж кегля, гарнітури і накреслення, що і основний текст, і заключають у дужки.

Виноски — це доповнення чи пояснення до основного тексту, які поміщаються в низу полоси окремо від основного тексту. Переважно такий доповнюючий, побічний текст виносять на низ полоси, коли він порівняно великий за обсягом або різно відрізняється від основного тексту за змістом і не може бути у нього включений. Текст виноски складається шрифтом тієї ж гарнітури, що і основний текст, але на кг менше.

Цитати — це дослівні уривки з твору іншого автора або офіційного документу, які включені в основний текст для обґрунтування висновків. Текст цитати повинен вміщувати логічно закінчену думку. Цитати складають в середині основного тексту або окремими абзацами. В середині тексту частіше складають невеликі цитати в підбір з основним текстом у лапках таким же шрифтом. Пропуски в цитатах позначають трьома крапками, які від тексту не відривають, а після них ставлять пробіл — півкруглу. Цитату на початку речення складають з великої літери, навіть якщо у першоджерелі це не початок речення. Окремими абзацами складають багаторядкові і багато цитатні цитати, коли потрібно підкреслити їх особливу важливість і виділити з основного тексту, щоб читач не губив орієнтації, де закінчується цитата.

Переліки — часто в технічній, науковій, довідковій, інструктивній та іншої літератури зустрічаються частини тексту, розбиті на пункти і підпункти, тобто переліки різних положень, пояснень, визначень, які нумерують цифрами, позначають буквами і виділяють графічними елементами. Графічний спосіб виділення абзаців — елементів переліку застосовують тоді, коли всі інші способи нумерації і позначення вже використані або коли немає потреби підкреслювати порядок елементів переліку, а вимагається лише чітко виділити кожний елемент. Частіше такі елементи переліку виділяють знаком тире.