4. «Антиномія» у вченні Канта

Кант у своїй праці «Критика чистого розуму» розглядає чотири такі антиномії: 1. Світ має початок в часі і просторі. Світ не має початку і в часі, і в просторі. 2. Будь-яка складна річ складається з простих частин. У світі немає нічого простого. 3. Все у світі відбувається за необхідністю. Однак цього не досить для пояснення усіх явищ. Бо у світі є дії, які здійснюються без необхідності, вільно. «Існує свободна причинність. Немає ніякої свободи, все здійснюється у світі тільки за законами природи». 4. У світі є необхідна сутність як його причина. Немає ніякої абсолютно необхідної сутності у світі, ні поза ним.

Тобто, Кант звернув увагу на суперечності «чистого розуму», які, на його думку, є нерозв'язними, антиномічними. Іншими словами «чистий розум» може довести першу частину антиномії і спростувати другу та навпаки, може довести другу і спростувати першу.

Це вчення Канта про антиномії «чистого розуму» відіграло важливу роль у розвитку діалектики. Позитивним у вченні Канта було уявлення про роль антагонізмів у суспільному розвитку і про необхідність вічного миру, якого можна досягти через взаєморозуміння між народами, міжнародну торгівлю, співробітництво, врахування взаємних інтересів, невтручання в внутрішні справи держав, статус-кво кордонів тощо.

5. Розкрийте значення філософії Конфуція в системі світоглядних ідей Китаю.

Сьогодні в усьому світі навряд чи знайдеться людина, що не чула про конфуціанство і його знаменитого засновника Конфуція (551-479 р. до н.е.), ім'я якого в китайській вимові звучить як Кун-цзи чи Кун-фуцзи (Мудрець Кун). У древніх книгах його часом називають просто Вчителем, і читачеві відразу стає зрозуміло, що мова йде про великого наставника, який є моральним ідеалом мільйонів людей. На висловлення Конфуція посилаються філософи, політики, вчені усього світу. Фрази його сьогодні можна почути навіть від малограмотного китайського селянина.

За конфуціанськими принципами у даний час живе не тільки Китай, але і деякі країни Східної і Південно-Східної Азії: Японія, Корея, В'єтнам, Сінгапур; причому принципи ці настільки органічно ввійшли в плоть їхньої національної культури, що люди часто самі не помічають, що говорять словами Конфуція.

Конфуцій не виступав зі своїми власними навчаннями. Конфуцій сам про себе говорив: "Викладаю старе і не створюю нового". Він зібрав, прокоментував і переказав 5 класичних добутків Древнього Китаю. Їхній основний зміст складає 5 простих і великих чеснот, що знаходяться відповідно до законів природи і найважливіших умов розумного порядку в спільному житті людей:

 Мудрість;

 Гуманність;

 Вірність;

 Шанування старших;

 Мужність.

6. Розкрийте значення боротьби номіналізму і реалізму

Реалізм – це вчення, згідно з яким об”єктивна реальність (буття) існує у вигляді лише загальних понять, або універсалій. Згідно з їх вченням, універсалії існують раніше від речей інезалежно від речей, являючи собою думки та ідеї божественного розуму. Зрозуміло, що для реалістів пізнання можливе лише за допомогою розуму, який має божественнуприроду. Номіналізм. В протилежність середньовічному реалізмові, номіналісти вважали, що реально існують лише поодинокі індивідуальні речі, а загальні понятті – лише назви, знаки або імена,породженні людським мисленням. Слід зазначити, що полеміка між реалізмом і номіналізмом почалася із суто теологічної проблеми про характер реальності “святої трійці”. Реалізм полягав на істотності, реальності, саме єдності триєдиного бога. Номіналізм же справді реальним вважав “лики” (іпостаті) трійці. Проте “проблема трійці” була лише зовнішньою формою, так би мовити “офіційним приводом”, який в умовах середньовіччя мусив бути теологічного плану. Справжня проблема, що стала предметом гострої полеміки, була цілком ф-фською проблемою статусу реальності категорій загального і одиночного.