16) Етапи розвитку урбанізації в світі

Взаємопов'язані процеси індустріалізації та урбанізації починаються з Промислової революції кінця 18 ст. У 1800 р. в світі налічувалося 45 млн. городян, або 5,1% від 0,91 млрд. жителів, в 1900 р. - 225 млн., або 13,6%, в 1950 р. - вже 0730000000 ., або 28,9%. На рубежі 20-21 вв. з 6 млрд. землян майже кожен другий проживав у містах. За два століття промислового розвитку населення планети зросло в 6 разів, а міське в 70. У процесі світової урбанізації виділяються якісні її етапи: Перший (локальний) етап охоплює промислово розвиваються країни Західної Європи та Північної Америки з кінця 18 до початку 20 ст. Так, серед жителів Англії і Уельсу в середині 19 ст. городян було 50% (у світі - 6,3%), а на початку 20 ст. - Вже 75%. За рахунок урбанізації на Заході частка городян у всьому світі виросла з 5,1% до 13,6%. Цьому сприяло панування Великобританії і низки європейських країн над колоніальними народами з їх величезними територіями. У 19 в. число городян в світі збільшилося на 180 млн. Другий (планетарний) етап розпочався із затвердженням імперіалізму, вивозу капіталу, промислового і міського розвитку більшості регіонів світу. Він охоплює 1900-1950 рр.. За 50 років 20 в. городян стало більше на 0,5 млрд. Цей етап характеризується розвитком в основному великих міст (100 тис. чол. та більше). Якщо в 1800 р. їх було 65, 1900 р. - 360, то в 1950 р. - 950. Він став прологом до «міської революції», тобто сучасної урбанізації другої половини 20 ст. Третій (глобальний) етап розпочався у другій половині 20 ст. і органічно пов'язаний з НТР, під впливом якої на новий якісний рівень розвитку вийшло не тільки промислове виробництво, але й численні невиробничі галузі, сфера послуг. Сучасна урбанізація характеризується переважним розвитком великих (понад 500 тис. жителів) і мільйонних міст і є одним з факторів глобалізації світу. У розвинених країнах вона набуває характеру процесів формування мегаполісів, агломерацій та конурбацій. Індустріалізація та безконтрольне зростання призвели до різкого погіршення екологічної обстановки у великих містах, боротися з чим змогли тільки найбагатші країни світу. Заходи з обмеження промислових викидів і боротьба за «чистий» транспорт почалася в 1950-х рр.. У зв'язку із загостренням соціально-екологічних проблем в промислових і найбільших містах розвивається їх криза, що призводить до територіальної деконцентрації та переходу городян в передмістя (субурбанізації) і навіть спаду населення (дезурбанізаціі). Це відзначається з 1970-х років у США, Канаді, Великобританії, Франції, Італії, Бельгії, Швеції та інших країнах, хоча ця тенденція не стала стійкою. На цьому етапі число городян зросла майже на 2,2 млрд. чоловік або в 4 рази, а середня людність міст вдвічі і досягла 500 тис. чоловік. У 1940-і рр.. у Великобританії був розроблений план будівництва так званих «нових міст», позбавлених екологічних і соціальних проблем «старих». Ідея була підхоплена в багатьох країнах.

17)

18) Основні риси урбанізації в Україні

Злам суспільно-економічних формацій початку 90-их років XX ст. тільки прискорив прояв тих глибинних процесів, які закладались економічною та соціальною політикою комуністичної влади протягом всього XX ст.

 

Урбанізація в сучасній Україні проходить на фоні депопуляції населення в комплексі із економічною кризою. Обидві обставини торкнулись як міст, так і сільської місцевості. Тому абсолютна кількість міського населення в Україні зменшується, хоча існують міста, які продовжують зростати. Демографічна криза на селі призводить до того, що в скрутних економічних умовах молоде працездатне населення репродуктивного віку відтікає до міст. Це сприяє подальшому зростанню частки міських жителів та абсолютної кількості жителів деяких міст, особливо найбільших та тих, які знаходяться в аграрних слабкоурбанізованих регіонах.

Так, за 2001 – 2008 роки найбільші темпи приросту кількості населення мали місто Київ, як столиця України, а також Вінниця та Хмельницький, як центри областей, де частка міського населення досі є однією з найнижчих. Проте якщо раніше високий природний приріст у сільській місцевості компенсував міграційний відтік, то тепер у містах демографічна ситуація краща, ніж на селі, і сучасна урбанізація за рахунок міграції несе загрозу для існування сільських поселень.

Чергова економічна криза зумовлює, однак, і вияв зворотніх, дезурбанізаційних процесів, які виявляються у відтоці населення до сільської місцевості. Деурбанізаційні процеси проявляються також і у: посиленні зайнятості міських жителів сільськогосподарською діяльністю, деякому послабленні впливу міст на природне довкілля внаслідок зменшення потужностей чи зупинення багатьох підприємств, припиненні територіального зростання міст.

На сьогодні найкращі умови для подальшого зростання мають найбільші міські поселення. Саме в них відбуваються найбільші соціально-економічні зміни. Поступово насичуючись виробничою і соціальною (в т.ч. і ринковою) інфраструктурою, ці населені пункти стають сприятливими для розміщення складних виробництв, розвитку сфери послуг та управлінської діяльності. В умовах соціально-економічної кризи такі міста стають центрами прогресивних змін у реструктуризації господарства, а їх мешканці – носіями нових суспільних відносин. Абсолютна ж більшість середніх та малих міст виявились неспроможними втримати існуючу кількість населення. Винятком є суто аграрні регіони, де сільське населення активно мігрує до міст.

У регіональному розрізі виявляються наступні тенденції: зростання населення міст відбувається найбільше на заході та в центрі країни, а також на півдні та, особливо, в Криму. Причини – продовження індустріалізації та рохзвиток сфери послуг і міграція з сільської місцевості (на заході України та Поділлі), розвиток курортного господарства та сприятливі кліматичні умови (на півдні). Так, з 2001 по 2009 рік найбільші темпи приросту населення спостерігались у Києві, Львові, Вінниці, Хмельницькому, Рівному, Черкасах, Чернівцях, Івано-Франківську, Білій Церкві, Євпаторії. Індустріальні міста сходу, особливо Донбасу, навпаки, інтенсивно втрачають населення, оскільки промислові підприємства закриваються і населення втрачає можливість працевлаштування у таких містах.

Ситуація посилюється і важким екологічним станом у таких містах, навіть економічно-привабливих. Найбільше втрачають населення Макіївка, Горлівка, Краматорськ, Нікополь, Сіверодонецьк, Павлоград, Лисичанськ. Серед крупних міст винятком є лише Кривий Ріг, населення якого збільшується, оскільки тут його добробут забезпечується функціонуванням підприємств чорної металургії.

Незважаючи на кількісні втрати міського населення, продовжується процес утворення агломерацій, який виражається у посиленні зв’язків між найбільшими містами та прилеглою до них територією на основі трудових міграцій, спільних ринків праці, землі, фінансових ресурсів тощо. Таким чином, епоха старого, індустріального агломерування відходить у минуле, змінюючись новим, постіндустріальним агломеруванням. Найяскравішими прикладами таких агломерацій є Київська, Харківська, до певної міри Одеська, Львівська. Субурбанізаційний відтік заможного населення у приміську зону, будівництво котеджних містечок та реорганізація прилеглих до міста сіл сприяють виникненню агломеративних форм навіть біля набагато-менших міст у традиційно-сільських регіонах (Вінниця, Тернопіль, Житомир), хоча повноцінними міськими агломераціями в класичному розумінні терміна вони не є. В індустріальних регіонах сходу зачатки нового постіндустріального агломерування поєднуються із традиційним промисловим агломеруванням.

В індустріальних регіонах, в ареалах агломераційного впливу спостерігається проникнення міського способу життя та міських форм забудови у сільську місцевість. Близькість міських поселень між собою приводить до поширення несільськогосподарських видів діяльності у сільській місцевості, значна частина сільських жителів бере участь у маятникових трудових поїздках, користуючись при цьому соціальними послугами у містах. Рівень благоустрою сільської місцевості тут значно вищий, ніж в середньому по країні. Проте, як зазначалось вище, в часи кризи промислового виробництва ці регіони виявились більш вразливими і зараз зазнають процесу скорочення кількості міського населення.

У агропромислових регіонах мережа міських поселень представлена переважно одним (обласний центр) великим містом і густою мережею малих містечок, які більш-менш рівномірно розміщені по території. Всі вони мають тісні економічні, транспортні, управлінські, соціальні зв’язки із обласним центром і малорозвинені зв’язки із іншими містами. Вони виглядають “автономними”, бо мають тісні зв’язки з прилеглою до них сільською місцевістю, є центрами локальних систем розселення. Отже, міські поселення в агропромислових регіонах відіграють значну системоутворювальну роль, фокусуючи зв’язки (виробничі, соціальні, управлінські, інформаційні та ін.) з прилеглою сільською місцевістю.

У функціональній структурі міст значне місце займають сільське (іноді і лісове) господарство, що не характерно для регіонів з промисловим типом освоєння. Це відбивається і на зовнішньому вигляді малих міст: в них значні площі зайняті городами, садами, переважно чи в більшості з них існують комфортні природні умови для життя людей. Тісний зв’язок міських жителів із сільською місцевістю дещо зменшив соціальні наслідки економічної кризи, ніж у промислових регіонах. Таким чином, чим нижчим є показник урбанізованості регіону, тим меншими є прояви процесу дезурбанізації.

Із отриманням країною незалежності вітчизняна система розселення отримала можливість для самостійного формування в межах державної території. Основний каркас цієї системи складають міські утворення. Тому в сучасних умовах відбуваються додаткові зміни та уточнення сфер функціонального впливу найбільших міст та формування регіональних  систем розселення. Згідно Генеральної схеми планування території України, центрами таких систем стають найбільші міста та їх агломеративні утворення – Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса, Львів. Особливості сучасного зростання міст, диференціація території з точки зору екістичних характеристик, демографія та економічне районування зумовлюють до виділення ще двох планових центрів – Вінниці на Поділлі та Луцька на Волині.

У майбутньому прогнозується відновленя зростання міст, особливо у західній та центральній частинах держави, оскільки при неминучому зростанні продуктивності праці в сільському господарстві до показників розвинутих країн вільна робоча сила буде перетікати до міст. Таким чином рівні урбанізації регіонів України будуть з часом вирівнюватись. Продовжиться розвиток існуючих агломерацій та формування нових, зокрема у приморській частині України.