13) Критерії виділення міст в країнах світу

У світі не існує єдиних критеріїв виділення міст. Так, у США до містах відносять поселення, що досягли 2,5 тис. чол. жителів, в Росії і Нідерландах - 20 тис. чол., В Ісландії - 200 чол. У деяких країнах, крім показника людності, враховується щільність населення, наявність міських зручностей, структура зайнятості. У Росії містом вважається поселення, яке має не менше 20 тис. чол., причому більше 85% жителів повинні складати робітники, службовці та члени їх сімей (тобто несільськогосподарської населення).

У деяких країнах до міст відносяться всі адміністративні центри, незалежно від чисельності що проживає в них населення.

Тому дані національної статистики про чисельність міського населення і числі міст часто не співвідносяться.

Ще один термін, пов'язаний з проблемою урбанізації - мегаполіс. Вперше цей термін (від грецьких megas - великий і polis - місто) був вжито англійським автором подорожніх нарисів Т. Хербертом в XVII столітті для позначення столиць. Але поступово термін застарів, і тепер так називають особливо великі (в публікаціях ООН - з кількістю жителів понад 10 мільйонів) міста світу.

За останні 20-30 років життя на планеті все більше інтернаціоналізується, а мегаполіси, особливо Заходу, набувають риси "світових" або "глобальних" міст, стають вузлами міжнародного взаємодії, центрами управління світовою економікою. Значення міста вже визначається не стільки чисельністю його населення або об'ємом промислового потенціалу, скільки розмірами фінансових ресурсів у його банках, числом що базуються в ньому транснаціональних корпорацій. На початку 1990-х років в Нью-Йорку було 90 штаб-квартир ТНК, у Токіо - 88, в Лондоні - 63, у Парижі - 39, в Осаці-Кобе - 37.

14) Уявлення про урбанізацію, її рушійні сили та шляхи розвитку

Урбанізація (англ. urbanization, від лат. urbanus — міський, urbs — місто) — процес підвищення ролі міст у розвитку суспільства. Виявляється у зростанні міських поселень, концентрації населення в них, особливо у великих містах, у поширенні міського способу життя на всю мережу поселень. Рушійними силами урбанізації є розвиток продуктивних сил, технічний і соціальний прогрес, розширення рамок суспільного поділу праці, зростання продуктивності праці в сільському господарстві, збільшення територіальної та соціальної рухливості населення. Порівняльний аналіз демографічних аспектів розвитку урбанізації в різних країнах світу прийнято базувати на даних про рівень урбанізованості населення — частки міського населення в загальній його чисельності. Динаміка урбанізації виглядає так. У 1800 р. частка міського населення становила близько 3%, 1850 р. — 6,4, 1900 р. — 19,6, 1992 р. — 43%. В Австралії, Північній Америці, Європі, Латинській Америці та Океанії 1990 р. переважало міське населення. Населення афро-азіатських країн завдяки своїй великій чисельності створює перевагу села над містом у середньому в світі. Найвищий процент міського населення мають розвинені країни (1990 р.): в Європі — Великобританія (89,1%), Швеція (84%), Бельгія (96,9%) та ін.; у Північній Америці — США (75%), Канада (77,1%); в Латинській Америці — Венесуела (90,5%), Аргентина (86,3%); в Азії — Ізраїль (91,6%), Кувейт (95,6%), Японія (77%); Австралія (85,5%); в Африці — ПАР (59,5%), Туніс (54,3%). Коли частка міського населення перевищує 70%, темпи урбанізації зазвичай сповільнюються.

  Контрурбанізація — соціально-економічні процеси, протилежні урбанізації. Теоретичні концепції та практичні заходи, спрямовані на обмеження урбанізаційних процесів, виходять з уявлення про можливість регулювання суспільного розвитку, зокрема й росту міст. Перевага віддається економічним методам, скерованим на раціональніше розміщення галузей економіки, зміну напрямів міграційних потоків, розвиток приміських зон. Заходи з контрурбанізації тісно пов'язані з регіональною політикою. Контрурбанізація характерна тільки для розвинених країн і є процесом, що слідує за урбанізацією. Більшість учених схильна вважати контрурбанізацію новою фазою міського розвитку. Для деяких країн, що розвиваються, характерними є зміни поляризації урбанізації, коли прискорено ростуть середні міські агломерації та сповільнено — великі. Ці процеси — контрурбанізація в розвинених країнах і зміна поляризації в країнах, що розвиваються, — пов'язані зі змінним характером потоків міграції.

  Рурбанізація (від англ. rural — сільський та урбанізація) — процес поширення міських форм і умов життя на сільську місцевість. Рурбанізація може супроводжуватися міграцією міського населення в сільські поселення, перенесенням у сільську місцевість форм господарської діяльності, характерних для міст, у тому числі промисловості, сфери обслуговування та ін. Здійснюється, з одного боку, залученням сільських жителів до міської культури, а з іншого — з допомогою втягування сільських поселень провідними міськими центрами у сферу своєї діяльності, перетворення сільської місцевості на функціональну складову виробничо-територіальних систем, що формуються на базі великих міст.

  Місто — населений пункт, віднесений згідно з законодавством держави до категорії міст і має, як правило, значну (порівняно з сільськими поселеннями) чисельність населення, зайнятого переважно у промисловості, торгівлі, сфері обслуговування, науці, культурі. Міста мають свою територію, обмежену так званою міською межею, здебільшого досить стійкою. Населення міст 1992 р. складало 43% всього населення світу. Великих міст, які мають більше 100 тис. жителів, у світі близько 2,4 тис., у тому числі понад 200 з них мають більше 1 млн. жителів (в Україні — 5). Перші міста виникли в IV—III тис. до н. е. в Месопотамії, Єгипті, Сирії, Індії, Китаї в басейнах та поблизу великих рік. На території України міста відомі з І тис. до н. е. на узбережжі Чорного моря (античні міста — держави Північного Причорномор'я). Міста є надзвичайно складним соціальним організмом, економіко — географічним, архітектурним, інженерно-будівельним, культурним комплексом. У них зосереджено адміністративно-політичні, промислові, транспортні, військові (міста — фортеці), культурні, наукові, рекреаційні (міста — курорти), релігійні (міста — релігійні центри, наприклад, Мекка) та інші функції.

  Світові міста — ті, функції яких мають планетарне значення. У них концентрується виробництво не стільки товарів, скільки  інформації, яка поширюється в глобальному масштабі. Світовими містами є також транспортні вузли зі зручним географічним положенням, великі морські порти, значні міжнародні центри з рекреаційними функціями. Головні ознаки світових міст, окрім великої людності, — спеціалізація в галузі фінансово-управлінських операцій та ділових послуг, інтенсивність різноманітних інтернаціональних зв'язків, концентрація штаб-квартир транснаціональних корпорацій, банків, юридичних фірм, рекламних агентств. Концепція світових міст, висунута Дж. Фрідманом і Уолффом у працях 1982 і 1986 pp., увійшла до числа класичних. До світових міст можна віднести Лондон, Париж, Берлін, Нью-Йорк, Токіо, Сінгапур тощо. В Україні ознаки світових міст притаманні Києву, Харкову, Одесі та Львову.

  Субурбанізація (від лат. sub — під, біля та urbanus — міський) — процес зростання і розвитку приміської зони великих міст, унаслідок чого формуються міські агломерації. Характеризується вищими темпами збільшення кількості жителів приміських поселень і містсупутників порівняно з містами — центрами агломерацій. Під впливом урбанізації формуються міські агломерації. Агломерація міська (від лат. agglomero — приєдную, накопичую, нагромаджую) — форма розселення, під якою слід розуміти територіальне утворення, що:

виникає на базі великого міста (або кількох компактно розташованих міст — конурбація) і створює значну зону урбанізації, поглинаючи суміжні населені пункти;

  вирізняється високим ступенем територіальної концентрації різноманітних виробництв, насамперед промисловості, інфраструктурних об'єктів, наукових навчальних закладів, а також значною чисельністю населення;

  справляє вирішальний перетворювальний вплив на навколишнє середовище, змінюючи економічну структуру території та соціальні аспекти життя населення;

  має високий рівень комплексності господарства і територіальну інтеграцію його елементів.

  За основними характеристиками агломерації бувають різні: великі й малі, сформовані й такі, що перебувають у стадії формування, моно - і поліцентричні, міські, сільські, змішані тощо. В агломераціях, розміщених у розвинених країнах, чисельність населення збільшується незначними темпами або навіть потроху зменшується (Лондон, Париж, Осака, Токіо, Нью-Йорк та ін.). Агломерації країн, що розвиваються, продовжують швидкими темпами збільшувати населення.

15)