7) Демографічні, економічні та соціальні фактори розселення

історично склалося, мегаполіси продовжували розростатися вже за рахунок соціально-економічних факторів: організації людей, що виникли ранішеінших, раніше почали розвиватися, життя в них була більш цивілізованою. Населення ж завжди прагнуло переселитися якщо не в «центри цивілізації»,то хоча б десь поблизу.

Незважаючи на наявність спільних рис розселення як всесвітнього процесу врізних країнах і регіонах, воно має свої особливості, які, першза все, знаходять вираз у різних рівнях і темпах міграції.

За рівнем міграції всі країни світу можна поділити на 3 великі групи. Але основні відмінності можна спостерігати між більш і менш розвиненимикраїнами. На початку 90-х р.р. в розвинених країнах рівень міграції в середньомустановив 72%, а в що розвиваються - 33%.

Темпи міграції багато в чому залежать від її рівня. У більшостіекономічно розвинених країн, що досягли високого рівня життя, часткавласного населення останнім часом зростає порівняно повільно, ачисло жителів в столицях та інших найбільших містах, як правило, навітьзменшується. Тим не менше, населення в кількісному відношенні неухильнозростає, що пояснюється великою кількістю мігрантів.

Майже всі проблеми світового народонаселення, як ніколи раніше,найтіснішим чином переплітаються в процесі світової урбанізації. У найбільшконцентрованої формі вони проявляються в містах. Там же сконцентровано - Дуже часто до крайніх меж - саме населення і виробництво. Урбанізація - складний багатогранний процес, що зачіпає всі сторонисвітового життя. Тому він отримав широке відображення в літературі, першвсього в економіко - і соціально - географічної. Відзначимо лише деякіособливості світової урбанізації на порозі третього тисячоліття. Урбанізаціяяк і раніше продовжується швидкими темпами в різних формах у країнахрізного рівня розвитку, в неоднакових умовах кожної країни, і вшир, івглиб, з тією чи іншою швидкістю.

Темпи щорічного приросту городян майже вдвічі вище, ніж приростунаселення світу в цілому. У 1950 р. в містах жило 28% світового населення, в 1997 р. - 45%. Міста різного рангу, значення і величини з швидкорозростається передмістями, агломераціями, ще ширшимиурбанізованими зонами практично охоплюють своїм впливом основнучастина людства. Найважливішу роль при цьому грають великі міста, першвсього міста-мільйонери. Останніх в 1950 р. налічувалося 116, у 1996 р.їх уже 230. Міський спосіб життя населення, міська культура в самомуширокому сенсі слова все більше поширюються в сільській місцевостібільшість країн світу. У країнах, що розвиваються урбанізація в основному йде "Вшир" в результаті масового припливу у великі міста переселенців зсільській місцевості і малих міст. За даними ООН, у 1995 р. часткаміського населення в країнах, що розвиваються в цілому склала 38%, у томучислі в найменш розвинених - 22%. Для Африки цей показник був 34%, для Азії - 35%. А от у Латинській Америці городяни складають нині більшістьнаселення: 74%, у тому числі Венесуелі - 93%, в Бразилії, на Кубі, в Пуерто- Ріко, Тринідад і Тобаго, Мексиці, Колумбії і Перу - від 70% до 80% і т.д. Лише в небагатьох найменш розвинених державах (Гаїті, Сальвадор, Гватемала, Гондурас) і в малих острівних країнах Карибського басейнугородян менше половини - від 35% до 47%.

Показники високого рівня урбанізації формально характерні дляпорівняно небагатьох, найбільш розвинених країн Азії та Африки. Однакфактично і ті, і деякі інші країни Азії мають різні рисидавньою, навіть давньої урбанізації (Китай, Індія, країни Середнього та Близького Сходу, Південно-Східної Азії та ін.) Висока частка городян, крім, країнміст (Сінгапур, Сянган, Аоминь), у близьких до них за характером розселеннядеяких арабських держав, особливо нафтовидобувних: Кувейту (97%), Катару (91%), ОАЕ (84%), Йорданії (72%). Дуже велика частка городянхарактерна також для наибін був молодшим розвинених держав на крайньому заході Азії: Ізраїлю (91%), Лівану (87%), Туреччини (69%)