5) Територіальні системи розселення

Важливий клас системних об'єктів економічної і соціальної географії формують територіальні системи розселення (ТСР). Вивчення ТСР мало иелике значення для створення наукових основ удосконалення розселення населення в різних регіонах країни, формування теоретичної бази суспільної галузі географічної науки. Концепції ТСР поряд з ученням про ииробннчо-територіальні комплекси стали основою для створення теорії суспільно-територіального комплексотворення.

Ці концепції виникли в межах географії населення, яка довгий час розвивалася досить відокремлено від інших галузей економічної географії (географії промисловості, сільського господарства, транспорту). Формування концепцій ТСР відбулося у 1960-роках. хоч окремі дослідження по групових системах розселення провадились В.Г.Давидовичем у 1930-ті роки.

Як зазначає російський учений Б.С.Хорєв, ТСР можна розглядати у вузькому і широкому розумінні. У вузькому розумінні елементами ТСР є населені пункти (поселення), але лише як місця зосередження населення. В ціле елементи об'єднують зв'язки, що виявляються в міграції людей, їх трудових. культурно-побутових, рекреаційних поїздках, а також в інформаційних і матеріальних взаємодіях поселень (поштово-телеграфні відправлення, телефонний, телексний та інші вили зв'язку). Такі системи можна вважати підсистемами населення в СТК.

Значно більшого поширення набули дослідження ТСР у широкому розумінні, їх елементами також є окремі поселення, однак вони вже розглядаються не лише як місця зосередження людей, а й як місця їх життєдіяльності, передусім виробничої. Ці системи Б.С.Хорєіі цілком обгрунтовано вважає результатом взаємодії територіальних систем населення і виробництва. На думку Е. Б.Алаєва. системою розселення (або системою поселень) слід називати сполучення поселень, між якими ІСНУЄ більш або менш чіткий розподіл функцій, взаємний обмін функціями. виробничі і соціальні зв'язки. Детальні уявлення про ці зв'язки дають роботи Ю. І. Пітюренка, С.О.Ковальова і Н. Я. Ковальської. Ю.Р.Архипов виділив ознаки, що об'єднують сукупності населених пунктів у системи:

спільність соціальної і виробничої інфраструктур, єдина транспортна мережа. наявність міграційних і виробничих зв'язків, спільність завдань раціонального природокористування, єдність системи інформації, спільність території, наявність центру як головного елемента системи, ієрархічно зв'язаного з усіма населеними пунктами, керованість на основі адміністративно-територіального поділу.

6) Географічні фактори формування системи розселення

Перші мегаполіси з'явилися,думку більшості дослідників, близько 5000 років тому в Месопотамії,дещо пізніше - в Єгипті, потім - в Індії. Фахівці досі сперечаютьсящодо того, виникли чи перераховані вище найдавніші міськіцивілізації незалежно один від одного або ж кілька більш пізні вогнищаурбанізації в долині Нілу і на Індостані зазнали безпосереднєвплив месопотамських традицій. Відповідно в древніх мегаполісахрозвивалися ремесла, до них були направлені торгові шляхи, туди прагнувнарод для обміну, продажу. У кінцевому підсумку це призвело до розростання яксамих мегаполісів, так і кількості в них людей, що не може не впливатиподальший розвиток стародавніх міст.

Перші року на нашій планеті були, звичайно, не схожі на сучасні. Потрібні були тисячоліття історичного розвитку, щоб до XIX століття сталискладатися контури сучасної мережі великих міст. На початку минулогосторіччя найбільш значним містом світу став Лондон (865 тис. жителів);друга в Європі був Париж (550 тис.), третє Неаполь (340 тис.), за нимийшли Петербург (330 тис.) і Відень (230 тис.). Між Лондоном і Парижем повеличиною - перебували азіатські міста Пекін, Кантон (по 800 тис. жителів)і Константинополь (570 тис.) .

Концентрація населення в містах, збільшення їх ролі в житті суспільствавідбувалися протягом всієї історії. Але тільки з початку XIX століттяспостерігається значне посилення цього процесу. З 1800 по 1900 року призагальному зростанні населення Землі в 1,7 рази міське населення збільшилося в 4,4 рази, у XX столітті - відповідно в 3,7 і 13,3 рази.

Таким чином, говорячи про розміщення населення і формах розселення,не можна забувати про всесвітньому процесі урбанізації.

урбанізацією називається зростання міст, підвищення питомої вагиміського населення в країні, регіоні, світі, виникнення і розвиток всебільш складних мереж і систем міст. Отже, урбанізаціяпредставляє історичний процес підвищення ролі міст у житті суспільства,поступове перетворення його в переважно міське за характеромпраці, способу життя та культури населення, особливостей розміщеннявиробництва. Урбанізація - одна з найважливіших складових частин соціально -економічного розвитку.

Особливо різкий перелом у динаміці міського населення світу, а вширшому плані - у розвитку самого процесу урбанізації наступив піддругій половині нашого сторіччя. Він отримав назву "міський революції". Приріст чисельності городян у світі за 1950 - 2000 р.р, згідно з прогнозамидемографів ООН, збільшиться в 4 рази і збереже тенденцію до подальшогозначного підвищення. У першій чверті наступного століття чисельністьгородян зросте до 5,1 млрд. людей - на 73%.

Високі темпи зростання міського населення в другій половині XX століттяпов'язані з поєднанням декількох факторів. Два з них найбільш значні. Міграція сільського населення в місті в середині нашого століття ухвалилатаких масштабів, що її інколи називають великим переселенням народів XXстоліття. Це величезне збільшення міграції в міста співпало в що розвиваютьсякраїнах з демографічним "вибухом", що також сприяло небувалимтемпами зростання міського населення. У 1991 - 1995 р.р. городян у світіщорічно в середньому ставало більше на 61 млн. чоловік (сільських жителів -На 25 млн.).

В результаті склався єдиний і разом з тим досить диференційованийміський світ, який утвердився, насамперед у розвинених країнах (з 50-хр.р.), а до 2015 р., за оцінками демографів ООН, стане переважаючим і вкраїнах, що розвиваються.