19) Сучасна мережа міських поселень в україні

На території України є 1345 міських поселень, які відрізняються за зовнішнім виглядом, розмірами, адміністративним статусом, функціями та ще іншими ознаками. Більшість із них становлять селища міського типу (64% міських поселень), але в них проживає тільки 13.2% міського населення.

Сучасна мережа міст в Україні відзначається нерівномірною їх концентрацією у різних регіонах (див. табл. ). Її характеризують показники кількості міст, їх щільності. Найбільше міст – у високоурбанізованих регіонах (Донецька, Луганська області), у них, а також у західних (крім Закарпатської), Харківській Київській, Запорізькій областях є найвищою щільність міст (в 1.5-2.7 раза вища, ніж в середньому в Україні). Найрідша міська мережа спостерігається у південних та північних областях, Закарпатті (в 2.4-1.3 раза менша щільність поселень від середноукраїнської, див. табл. ).

Основною ознакою міст, від якої залежать всі інші, є людність. За цією ознакою всі міста поділяються на такі класи: малі (до 50 тис.осіб), середні (50-100 тис.осіб), великі (100-500 тис. осіб), дуже великі (500-1000 тис.осіб) та міста-мільйонери (мільйонники) – понад 1 млн. осіб). В кожну з цих груп входять міські поселення, які дуже подібні за функціями, способом життя людей, економічними та соціальними проблемами, екологічною ситуацією тощо.

Найбільшу серед цих груп в Україні складають малі міста – понад 74.5% від усіх міст. Однак у цей клас об’єднуються надто різні поселення як за людністю (м.Угнів із 1.2 тис.осіб та Каховка із 42.6 тис.осіб), так і за рівнем соціально-економічного розвитку, роллю в системах розселення. Тому в межах цього класу можна виділити групи міст, які є подібними між собою за цими ознаками, зокрема: до 3 тис.осіб, 3-5 тис.осіб, 5-10 тис.осіб, 10-20 тис.осіб,20-50 тис.осіб.

Розподіл міст України по групах з різною людністю ілюструє табл. 20. Із неї видно, що найчисельнішою серед малих міст є група поселень з людністю 10-20 тис.осіб та 20-50 тис.осіб (82.0%). Кількість міст цієї групи постійно збільшується (за 1939-2002 рр. – на 137 міст) внаслідок переходу до неї поселень із нижчих за людністю груп. Незначне місце серед міських поселень займають міста, які за своєю людністю не досягають офіційного статусу міста (менше 10 тис.осіб), але є або традиційними містами (за магдебурзьким правом), або отримали статус міста недавно внаслідок інтенсивної розробки корисних копалин. Вони становлять 13.8% від кількості міст (в 1939 р. – 26.8%), серед них такі міста, як: Угнів (1.2 тис.осіб), Берестечко (1.9 тис.осіб), Підгайці (3.9 тис.осіб), Галич (6.9 тис.осіб), Почаїв (8.7 тис.осіб) та ін. У малих містах проживає четвертина населення країни (в 1939 р. – 33.4%).

Малі міста як форми розселення людей і місця їх діяльності мають специфічні риси, які відрізняють їх від інших міст (особливо це стосується груп поселень з людністю до 20 тис.осіб). Це, передусім те, що жителі таких міст зайняті переважно в галузях, які пов’язані з освоєнням місцевих природних ресурсів (мінеральних, лісових, сільськогоспо-дарських). Для таких містечок характерною є єдність функціонування процесів життя, подібний рівень і якість життя людей. При цьому риси подібності тим більші, чим подібніший є вид господарської освоєності території. Сфери прикладання праці, умови праці, рівні споживання матеріальних і культурних благ будуть неоднаковими, наприклад, у регіонах з гірничо-промисловим і аграрно-промисловим типами освоєння. Але вони будуть подібними у малих містах одного регіону.

У малих містах нижчий, ніж у великих, рівень споживання матеріальних і духовних благ, соціальні потреби задовольняються менше. У таких містах обмежені умови для праці, для реалізації населенням свого працересурсного потенціалу, але кращі екологічні умови для життя людей.

20)

21)

22)

23)