1) Фактори та особливості розміщення населення світу

Розміщення населення – це результат просторового розподілу населення на території Земної кулі в певний історичний період. Населення світу розміщене дуже нерівномірно, адже людство здавна концентрується в районах зі сприятливими для ведення господарства умовами. Тому майже 70 % населення світу займає усього 7 % площі суходолу. Близько 15 % площі суходолу не мають постійного населення. Це території, які характеризуються екстремальними природними умовами – пустелі різних типів, ліси, високогір’я, материк Антарктида.

Важливою характеристикою розміщення населення є середня густота населення – ступінь населеності конкретної території, або чисельність постійного населення, що припадає на одиницю площі (звичайно 1 км2).

Середня густота населення Землі — 45 осіб/км2, проте є країни й території, де цей показник перевищує 300 осіб/км2. Найбільша густота населення характерна для прибережних територій, а також для районів з історично зумовленою високою густотою населення. Ці райони розташовані в Південно-Східній, Південній і Південно-Західній Азії (середня густота 400?600 осіб/км2), у Західній Європі (200?600 осіб/км2), на східному узбережжі Південної Америки (100?200 осіб/км2). Серед країн-лідерів за густотою населення країни з великими площами – Бангладеш (965 осіб/км2), Південна Корея (483 осіб/км2), Нідерланди (465 осіб/км2), Індія (341 осіб/км2), Бельгія (335 осіб/км2). Серед невеликих за площею країн рекордсменами за густотою населення є Мальдівські Острови (1 000 осіб/км2), Мальта (1 200 осіб/км2), Сінгапур (6 000 осіб/км2), Монако (16 000 осіб/км2), Аоминь (Китай) (27 000 осіб/км2).

З іншого боку половина заселеного суходолу має густоту населення близько 5 осіб/км2, а на острові Гренландія, що належить Данії, 1 особа припадає на 35 км2.

Розселення населення – процес розподілу й перерозподілу населення на певній території, в результаті якого з’являється мережа поселень.

Для кожної історичної епохи відповідно рівню розвитку економіки характерні свої особливості розселення. На зорі розвитку людства розселення було дисперсним, інколи – кочовим. Заняття сільським господарством сприяло осілості, виникла мережа поселень – сільських і міських, зі значним переважанням сільського населення.

В індустріальному й постіндустріальному суспільстві переважає міське населення. При чому поступово стираються відмінності між селом і містом за рахунок поширення міського способу життя в сільську місцевість – рурбанізації.

2) Особливості розміщення населення України

Україна належить до держав з високою щільністю населення. На початок 1999 р. в цілому по країні густота населення становила майже 83 чол. на 1 км2. Розміщення населення по території повною мірою відповідає особливостям розміщення виробництва та її природно-ресурсному потенціалу.

Найменша щільність населення характерна для Українського Полісся та півдня республіки. Тут воно становить менше ніж 60 чол. на 1 км2. Причому в Чернігівській області щільність населення не досягає і половини відносно середнього показника по Україні. Такий рівень заселеності тут викликаний природними особливостями, що обумовлюють певну господарську діяльність. Рідко заселений і південь України, особливо Херсонська та Миколаївська області. Найвищий показник густоти населення в Україні характерний для східного регіону, де він перевищує 130 чол. на 1 км2, а в Донецькій області досягає майже 190 чол./км2.

Висока щільність населення характерна і для західних областей України, де вона становить: в Львівській області — 126 чол./км2, в Чернівецькій — 116 чол./км2.

Окремим регіоном, де показник щільності населення близький до середнього рівня по Україні, є Автономна Республіка Крим (цей показник досягає 83 чол./км2). Зазначені особливості розміщення населення в Україні є значною мірою результатом регіональних особливостей динаміки його чисельності, що склалася в результаті відмінностей природного руху та міграційних процесів.