2.Внутрішній трудовий розпорядок підприємства, установи, організації.

При виконанні трудової функції працівник вступає у відносини, які регулюються нормами трудового права. Ці правовідносини називаються внутрішнім трудовим розпорядком.

Таким чином, внутрішній трудовий розпорядок – це система трудових правовідносин, що складаються в трудовому колективі підприємства у процесі виконання колективної праці.

Трудовий розпорядок на підприємствах, в установах та організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку. Вони є правовою формою регулювання спільної праці на конкретному підприємстві, що забезпечують необхідну поведінку учасників трудового процесу.

Правила внутрішнього трудового розпорядку можуть бути трьох видів:

• Типові;

• Галузеві;

• Конкретних підприємств.

Типові правила затверджуються центральним органом виконавчої влади за погодженням з профспілковими органами.

На основі типових правил міністерства і відомства за погодженням з відповідними галузевими профспілковими органами затверджують галузеві правила внутрішнього трудового розпорядку, які конкретизують положення типових правил щодо особливостей праці в цих галузях.

Відповідно до ст. 142 КЗпП України правила внутрішнього трудового розпорядку конкретного підприємства затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим комітетом) на основі типових правил.

Стосовно умов і специфіки конкретного підприємства правила внутрішнього трудового розпорядку мають таку структуру:

• загальні положення;

• порядок прийняття і звільнення працівників;

• основні обов’язки працівника;

• основні права працівника;

• основні обов’язки власника або уповноваженого ним органу;

• основні права власника або уповноваженого ним органу;

• робочий час та його використання;

• заохочення за успіхи у праці;

• відповідальність за порушення трудової дисципліни.

Правила внутрішнього трудового розпорядку повинні розміщуватись у доступних для ознайомлення місцях.

В окремих галузях економіки діють статути і положення про дисципліну, які передбачають підвищені вимоги до окремих категорій працівників цих галузей.

Необхідність застосування спеціальних актів зумовлена особливістю змісту обов’язків працівників, складу дисциплінарного правопорушення та дисциплінарних стягнень. Більшість статутів про дисципліну обмежені щодо кола суб’єктів. Вони поширюються не на всіх, а лише на окремі категорії працівників.

Кожен працівник, на якого поширюється дія положення про дисципліну зобов’язаний:

• знати і неухильно виконувати його вимоги,

• дотримуватись порядку і правил, встановлених законодавством, наказів, інструкцій, що діють у даній галузі,

• дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку.

Підприємства не мають права вносити в положення та статути про дисципліну праці будь-які зміни та доповнення.

3. Основні обов’язки сторін трудового правовідношення.

Основу змісту трудового договору складають права та обов’язки сторін трудового правовідношення. Вони визначаються сторонами при укладенні договору, а також централізованими та локальними актами.

Загальні обов’язки працівника передбачені у ст. 139 КЗпП України:

1. працівники зобов’язані працювати чесно і сумлінно,

2. своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу,

3. додержуватись трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці,

4. дбайливо ставитись до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

За змістом обов’язки працівника можна поділити на три групи:

1. ті, що пов’язані з виконанням працівником трудової функції (працювати чесно, додержуватись трудової дисципліни, підвищувати якість продукції та ін.);

2. ті, що встановлюють обов’язки дотримуватись загальних правил поведінки, які б забезпечили нормальний психологічний клімат на виробництві, відобразили підвищення культури працівників, а також підвищили продуктивність праці);

3. ті, що складають обов’язки виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, що випливають із умов трудового договору.

Залежно від виду дисципліни обов’язки поділяються на:

1. трудові (обов’язок працювати чесно і сумлінно, обов’язок виконувати розпорядження власника, якщо вони носять законний характер);

2. виробничі (обов’язок дбайливо ставитись до майна власника, обов’язок підвищувати продуктивність праці, обов’язок дотримуватись вимог по охороні праці);

3. технологічні (обов’язок дотримуватись технологічної дисципліни).

Спеціальні обов’язки працівників відповідних професій, посад встановлюються: нормативними актами, що передбачають обов’язки певних категорій працівників (дисциплінарні статути, положення про дисципліну праці)/

Обов’язки власника або уповноваженого ним органу передбачені ст. 141 КЗпП України: власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержуватись законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитись до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці і побуту.

За змістом обов’язки власника або уповноваженого ним органу поділяються на дві групи:

1. загальні, які він несе нарівні з іншими учасниками колективної праці (своєчасно з’являтися на своєму робочому місці);

2. обов’язки, поклададені на власника або уповноваженого ним органу як на орган управління підприємством, що здійснює керівництво колективною працею (правильно організувати працю працівників, створювати умови для підвищення продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержуватись законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитись до потреб і запитів працівників).