3.2. Порядок розгляду судами справ за позовами прокурора вказаної категорії та його повноваження у судовому процесі

Представницька діяльність прокурорів не обмежується поданням позовів чи заяв. Значна роль у ній належить безпосередній їх участі в розгляді справи як за позовами (заявами), так і в інших випадках, передбачених законом, або коли цього потребує захист прав громадянина, державних чи суспільних інтересів. Саме завдяки цьому в ч. 1 ст. 45 ЦПК України та ст. 60 КАС України передбачено участь прокурора в розгляді цивільних та адміністративних справ. Використовуючи повноваження, надані йому як особі, яка бере участь у цивільному або адміністративному судочинстві, прокурор виконує завдання, визначені ст.ст. 4 і 34 Закону України «Про прокуратуру». У ст. 34 цього Закону зазначено, що прокурор, який бере участь в розгляді справ у судах, додержуючись принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, зобов'язаний сприяти виконанню вимог останнього.

Процесуальний стан прокурора в суді першої інстанції визначається організаційним принципом судочинства - здійснення правосуддя тільки судом. Це виключає можливість наділення прокурора владними повноваженнями при розгляді справи. Зокрема, він не вправі давати суду будь-яких вказівок, нав'язувати йому ту чи іншу поведінку. Усі його вимоги оформлюються в таких процесуальних формах, як: пояснення, клопотання, заява тощо. Крім того, під час розгляду справи згідно з вимогами цивільно-процесуального та адміністративного судочинства на прокурора поширюється дія функціональних принципів судочинства - диспозитивність, змагальність, рівноправність сторін тощо.

Варто зазначити, що ЦПК України та КАС України чітко визначені строки руху справи, у тому числі за позовами прокурора:

а) питання про відкриття провадження у цивільній справі вирішується протягом трьох днів з дня надходження заяви до суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків (ч. 4 ст. 122 ЦПК України). Згідно з ч. 4 ст. 99 КАС України для звернення прокурором до адміністративного суду встановлений місячний строк, що обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду скарги;

б) про проведення попереднього судового засідання, якщо суддя вирішить, що його проведення є необхідним, зазначається в ухвалі про відкриття провадження, воно має бути проведено протягом 10 днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 129 ЦПК України). У ч. З ст. 107 КАС України передбачено триденний строк для відкриття провадження, де зазначено, що провадження відкривається суддею після з'ясування всіх підстав для його відкриття та усунення недоліків. Попереднє судове засідання згідно зі ст.ст. 110-111 КАС України є обов'язковим;

в) судове засідання за цивільно-процесуальним законодавством призначається до судового розгляду не пізніше ніж: через 7 днів після закінчення проведення підготовчих дій, про що постановляється ухвала (ч. 12 ст. 156 ЦПК України), адміністративним судочинством встановлено, що попереднє судове засідання проводиться протягом розумного строку (ст. 111 КАС України);

г) загальний строк розгляду справи, і зокрема з соціальних питань, становить 2 місяці, як виняток ухвалою суду він може бути продовжений, але не більше ніж: на 15 днів (ст. 15 ЦПК України), відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративна справа має бути розглянута у строк не більше місяця з дня відкриття провадження у справі.

Отже, щоб розпочати розгляд справи за позовом прокурора суддя має постановити ухвали: 1) про відкриття провадження у справі; 2) про закінчення проведення попереднього судового засідання та призначення дати розгляду справи. Однак у будь-якому випадку розгляд справи має передбачати послідовні дії судді, які забезпечують її поступовий рух, оскільки саме з цього і складається реалізація права доступу до суду на стадії прийняття позову.

Участь в розгляді справ за позовами прокурора у місцевих загальних і адміністративних судах забезпечується, як правило, прокурором за місцем розташування суду.

Судовий процес за позовом прокурора розпочинається з попереднього судового засідання, що відбувається за участю прокурора, сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ст. 130 ЦПК України, ст. 111 КАС України), і де суд за його заявою поряд з іншими питаннями може вжити заходів для забезпечення поданого позову (ст. 151 ЦПК України, ст. 117 КАС України). Це необхідно у ви­падках, коли відповідач вчиняє або може вчинити дії, які ускладнюють чи унеможливлюють своєчасне поновлен­ня порушених соціальних прав громадян або виконання судового рішення.

Відповідно до ст. 130 ЦПК України, ст. 111 КАС України у попередньому засіданні судом з'ясовується низка питань, що мають значення для вирішення в подальшому справи по суті. Так, судом з'ясовується: чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи бажає позивач подати уточнення позовних вимог, а відповідач - заперечення проти позову, якими доказами сторони будуть обґрунтовувати свої доводи та заперечення, за клопотанням прокурора або сторін суд вирішує питання щодо витребування доказів та виклику свідків, визначаються факти, які необхідно встановити для вирішення спору, а також щодо вжиття заходів із забезпечення позову (ч. 7 ст. 130 ЦПК України, ст.ст. 117,118 КАС України), та визначає час і місце судового розгляду.

При заявленні клопотання про забезпечення позову проку­рор має вказати конкретний спосіб забезпечення та мотивувати його. При необгрунтованій відмові судом у забезпеченні позову потрібно негайно на це реагувати шляхом оскаржен­ня такої ухвали.

Генеральний прокурор України зобов'язує прокурорів, які братимуть участь в цивільному процесі при розгляді справ зазначеної категорії:

а) ретельно готуватися до судових засідань, брати активну участь у збиранні й дослідженні доказів, з'ясуванні обставин справи;

б) дотримуватися судової етики;

в) свої міркування про спір, що його вирішує суд, висловлювати відповідно до закону й матеріалів справи;

г) враховувати вимоги закону про те, що у справах, порушених за позовами чи заявою прокурора, а також при вступі у справу, обов'язок доказування покладається на прокурора, який користується рівними з іншими учасниками процесу (особами, які беруть участь у справі) правами (наказ № 6-гн від 19 листопада 2006 року).

Під час розгляду справи у суді прокурор зобов'язаний виявляти повагу до суду, дотримуватися процесуальних норм, що регламентують порядок судового розгляду справ, беззаперечно виконувати розпорядження головуючого. Втручання прокурора у будь-якій формі в діяльність суду в процесі здійснення ним правосуддя є неприпустимим.

При підготовці до судового розгляду прокурор, як правило, повинен складати план участі в процесі для з'ясування в судовому засіданні обставин, юридичних фактів, які згідно із законом встановлюють, змінюють чи припиняють цивільні правовідносини, щоб підтримати законний і обґрунтований позов. Процесуальні дії прокурора в судовому засіданні мають спрямовуватися на забезпечення повного, всебічного й об'єктивного з'ясування обставин, фактів, що мають значення. До участі в судовому розгляді прокурору необхідно вкотре уточнити законодавство, що регулює спірні правовідносини, інші нормативні акти.

Найбільші складнощі у судовій практиці виникають при розгляді категорій спорів у справах:

- про стягнення допомоги на оздоровлення;

- про надання пенсії на пільгових умовах;

- про спонукання до видачі довідки про заробітну плату за період роботи на ЧАЕС, перерахування у зв'язку з цим заробітної плати та пенсії;

- щодо пільгового оподаткування суб'єктів господарювання, що діють на територіях, які зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи тощо.

Одним із важливих етапів розгляду позовів прокурорів є їхня участь у процесі доказування позовних вимог, про що йдеться у ст.ст. 55-66 ст. 5 ЦПК України, ст.ст. 69-86, ст. 6 КАС України «Докази».

Процес доказування можна поділити за класичним і найбільш поширеним методом на такі стадії:

1) визначення кола обставин, що підлягають доказуванню (ч. 1 ст. 57 ЦПК України, ст. 70 КАС України);

2) виявлення та збирання доказів по справі;

3) формування предмета доказування;

4) процедура їх надання;

5) аналіз доказів на предмет їх:

- належності до справи (ст. 58 ЦПК України, ст. 70 КАС України);

- допустимості як доказу у конкретній справі (ч. 1 ст. 58 ЦПК України, ст. 70 КАС України);

- достатності у сукупності для доведення певної обстави­ни (ст. 58 ЦПК України, ст. 70 КАС України);

- значимості як доказу у конкретній справі та переваги над доказами іншої сторони (ч. З ст. 60 ЦПК України);

6) дослідження доказів (ст. 138 КАС України);

7) оцінка доказів (ст. 86 КАС України);

8) перевірка правильності судового доказування при перегляді судових актів.

Особливе значення для прокурора має збирання доказів, які вчиняються як процесуальні заходи доказування і які можна поділити на такі види доказування:

- загальні (заходи, що можуть вчинятися особисто сторонами, у тому числі прокурором, третіми особами);

- спеціальні (заходи, що вчиняються лише посадовими особами, наділеними владними повноваженнями у витребуванні і їх забезпеченні).

Визначення конкретних доказів у справі, які має дослідити суд, може здійснюватись як прокурором (заявником), так і його процесуальним представником і передбачати вибір із засобів доказування тих доказів, що застосовуватимуться у конкретній справі, залежно від предмета доказування. Тобто визначення конкретних доказів у справі - це загальний захід.

Виявлення доказів можна конкретизувати наступними діями, наприклад, встановлення місця проживання чи роботи свідка, наявність письмових чи речових доказів у конкретних осіб або у державних чи інших установах тощо. Отже, цей захід також належить до загальних заходів.

Витребування доказів уповноваженими особами, до яких належать прокурори, адвокатами, цілком можна віднести до спеціального заходу, оскільки він визначається не за нормами ЦПК України і КАС України, а регламентується ст. 8 Закону України «Про прокуратуру», в якій визначено загальнообов'язковість вимог прокурора, та ст. 6 Закону України «Про адвокатуру».

Прокурору необхідно звернути увагу на фіксацію доказів, а саме: чи з дотриманням вимог законодавства закріплені ті чи інші обставини, що можуть мати юридичне значення. Це положення передбачає два напрями: перший - загальні способи фіксації доказів, які не потребують спеціальних дозволів і в кожному випадку є специфічними для конкретної категорії справ та можуть вчинятись досить широким колом осіб. Наприклад, коли особа фотографує приміщення, в якому мешкає одинока особа похилого віку, що не відповідає санітарним та іншим стандартам або нормам, чи яке було пошкоджено внаслідок правопорушення, то спеціального дозволу на це отримувати не потрібно. Що ж стосується другого напряму, то лише окремі посадові особи мають право здійснювати фіксування телефонних розмов, судового процесу тощо, оскільки в протилежному випадку ці докази не будуть прийняті судом через порушення правил щодо їх отримання. Таким чином, фіксація доказів може також поділятись на загальну і спеціальну.

Процес доказування має здійснюватись прокурором, який є учасником процесу, як суб'єктом процесу доказування. В судовому засіданні здебільше вживається термін «доведен­ня». Проте в основному ним характеризується процесуальна діяльність прокурора як суб'єкта доказування по створен­ню у суду певної позиції у справі та при вчиненні або коли потрібно буде вчинити вище наведені дії, про які просить прокурор як суб'єкт доказування.

Прокурор, який здійснює доказування у конкретній справі, не тільки збирає докази, а й перевіряє правильність судового доказування. При цьому необхідно зазначити, що процес доказування у кожній конкретній справі має певні особливості, відрізняється складністю і може трансформуватись залежно від суб'єктивної позиції судді, який може помилково не приймати заяву, і потрібно буде надавати додаткові докази, і суб'єктивної позиції прокурора або позивача, а також від стадії судового процесу, коли справа розглядається в суді загальної юрисдикції чи в порядку перегляду.

Так, доказами щодо визнання за особою статусу ветерана та учасника війни, зокрема яка народилася до 31 грудня 1932 року включно, для забезпечення соціального захисту її прав за позовом прокурора є довідки, що підтверджують факт її роботи в період Великої Вітчизняної війни та війни з імперіалістичною Японією 1941-1945 років, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, висновки медико-соціальних експертних комісій та судово-експертних комісій; посвідчення, атестати, характеристики, евакуаційні листи, документи держав, з якими підписані міжнародні угоди; довідки органів внутрішніх справ, суду, органів прокуратури, дізнання та слідства; довідки партизанських загонів, підпільних груп; акти, довідки заготівельних організацій, кооперативних об'єднань, управлінь сільського господарства, органів місцевої влади, уповноважених державних органів та громадських організацій; дані господарських книг, довідки архівів та інших офіційних органів; посвідчення про урядові нагороди, нагородні листи, почесні грамоти, документи військових частин, з'єднань, рішення ветеранських організацій та інші докази, які збираються та надаються суду прокурором.

Важливим є з'ясування прокурором питань: на доведення яких обставин спрямовано доказ: матеріальних (обставин правопорушення, завданої шкоди тощо) або процесуальних (як-от підстав відводу судді, секретаря судового засідання, порушення строків оскарження тощо). Наприклад, прокурором з приводу установлення юридичних фактів, необхідних для призначення пенсії, виплат пільг або аліментів, коли їх неможливо підтвердити в позасудовому порядку, можуть бути надані докази про факти сімейних відносин, перебування на утриманні (для призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника), реєстрацію народження (для встановлення віку, необхідного для призначення пенсії, стягнення аліментів на утримання батьків, встановлення розміру соціальних виплат), усиновлення, шлюбу, розлучення і смерті, стану у фактичних шлюбних відносинах (при встановленні пільг або призначенні соціальних виплат), батьківства, визнання батьківства (при вирішенні питання про стягнення аліментів), нещасного випадку на виробництві, якщо це необхідно для призначення пенсії чи одержання допомоги по соціальному страхуван­ню, приналежності правовстановлюючих документів особі.

Так, прокурор звернувся до суду про захист прав людини похилого віку гр. А. про перерахунок розміру пенсії у зв'язку зі змінами стажу роботи, тому що органи пенсійного фонду, куди звернувся гр. А. за призначенням пенсії, відмовили в зарахуванні в стаж часу його роботи на підставі наданої ним довідки через перекручення вказаного у довідці його прізвища. Прокурор у судовому засіданні заявив клопотання про допит свідків та надав суду письмові докази про належність довідки гр. А. Суд на підставі показань свідків, інших письмових доказів встановив належність довідки заявнику. Дане положення має важливе значення для визначення розміру пенсії. Розмір пенсії, як відомо, залежить від тривалості загального стажу.

На практиці зустрічаються непоодинокі факти, коли прокурори (позивачі) звертаються із позовами, в яких обставини необґрунтовані доказами або робиться посилання на докази, які не можуть бути прийняті судом для доказування конкретних обставин справи.

Одним із важливих спеціальних процесуальних заходів, передбачених ст. 133 ЦПК України та ст. 73 КАС України, вважається забезпечення доказів через те, що вони можуть здійснюватись лише судом і передбачають два шляхи застосування: як безпосередньо судом, що розглядатиме справу, за заявою прокурора (сторін) (ст. 134 ЦПК України, ст. 75 КАС України), так і іншим судом у порядку окремого доручення. Ці процесуальні заходи можуть вживатися як за ініціативою прокурора, так і заінтересованих осіб на підставі ухвали суду, де буде розглядатися чи розглядається справа по суті.

Серед способів забезпечення доказів виділяють: огляд письмових та речових доказів, які можуть здійснюватися також на місці, та допит свідків. Але ці дії важко кваліфікувати інакше, ніж як дослідження доказів. Якщо взяти до уваги поняття огляд письмових і речових доказів, то: по-перше, це поняття має дуже широке застосування в ЦПК України та КАС України і фактично не завжди визначені підстави для цього; по-друге, воно неоднозначно застосовується в процесуальному законодавстві ЦПК України, КАС України («огляд на місці» і «огляд на їх місцезнаходженні» (п. б ч. 6 ст. 13 0, ч. 1 ст. 140 ЦПК України, ст. 1247 КАС України); по-третє, про огляд письмових і речових доказів ідеться у п. 6 ст. 130, ст. 140 ЦПК України, в яких передбачено процедуру дослідження доказів, а не їх забезпечення. Допит свідків - це також процес дослідження доказу, а способом забезпечення доказу є їх виклик у судове засідання для дачі показань. Наприклад, у разі відсутності документів та інших прямих доказів у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, пожежами, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями, факти роботи в період війни можуть підтверджуватися свідченнями не менш як двох свідків. Ними можуть бути особи, які знають заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (у тому числі колгоспі) або в одній системі і мають документи про те, що працювали там у період, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника. Свідками можуть бути особи, які на той час досягай 16-річного віку.

Спільним аспектом для цих способів забезпечення позову є положення про те, що в процесі дослідження доказів мають брати участь всі суб'єкти, задіяні в справі, у тому числі прокурор. Тобто ці способи відрізняються публічністю, а тому необхідно забезпечувати можливість їх доступу до вчинення таких дій.

Згідно з загальною класифікацією суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин передбачається їх поділ на три групи:

1) суб'єкти, які здійснюють правосуддя;

2) особи, які беруть участь у справі, але залежно від характеру заінтересованості поділяються також на дві підгрупи, а саме тих, хто:

- має особисту (матеріальну) зацікавленість;

- має процесуальну або іншу зацікавленість, тобто захищає права та інтереси інших осіб, державні або громадські інтереси;

3) особи, які сприяють суду у розгляді справи, тобто не мають матеріально-правової або іншої заінтересованості.

Під забезпеченням доказів необхідно розуміти наступні дії суду, що розглядає справу:

- виклик свідків у судове засідання за клопотанням про­курора та сторін для дачі показань;

- призначення огляду доказів як речових, так і письмових (у тому числі й огляд на місці);

- витребування судом доказів у тих осіб, які не надали відповідних документів особам, що беруть участь у справі (сторони, заявник, треті особи та ін.);

- призначення експертизи у справі;

- доручення суду, в провадженні якого перебуває справа, іншому суду по збиранню речових і письмових доказів, допиту свідків, а дії іншого суду також мають вважатись способом забезпечення доказів.

Відповідно до ст.ст. 26, 27 ЦПК України та ст. 49 КАС України прокурор разом із іншими суб'єктами, які беруть участь в процесуальних правовідносинах, має право надавати суду докази, тобто він допускається судом до участі в процесі доказування.

Будь-які дії, які провадяться безпосередньо судом, у тому числі за ініціативою прокурора або сторін, і спрямовані на встановлення обставин справи шляхом надання суду доказів для оцінки, мають розцінюватися як способи забезпечення доказів.

Прокурор може також заявити клопотання про виклик до суду спеціалістів для надання усних або письмових роз'яснень та висновків, які приєднуються до справи. Отож фахівці можуть дати роз'яснення з таких питань: чи належать наявні у позивача документи згідно із законодавством до тих документів, за якими призначаються пільги, які підтверджують стаж роботи або захворювання, каліцтво та набуття інвалідності, підтвердження про час втрати годувальника; на яку суму повинні надаватися соціальні послуги громадянам; як використано кошти, виділені з бюджету на вказані цілі; чи мав на це право громадянин, якому надавалися такі послуги, згідно з наданими документами до органів, які їх встановлюють, та ін.

Для забезпечення доказів прокурор і суд можуть використовувати нотаріальне провадження, тобто засвідчення достовірності підпису особи на офіційній заяві, в якій містяться відомості - фактичні дані, що можуть бути використані судом при постановленні судового рішення як офіційний письмовий доказ.

З метою визначення способу забезпечення доказів необхідно виходити з основного критерію класифікації підстав для забезпечення доказів. А саме:

- забезпечення доказів, необхідних для вчинення нотаріаль­ної дії (способом забезпечення може бути призначення ек­спертизи);

- забезпечення доказів, необхідних для охорони та захисту безспірних прав суб'єктів (способом забезпечення доказів може бути встановлення факту часу пред'явлення докумен­та; того факту, що громадянин є живим, посвідчення факту тотожності особи з особою, зображеною на фотокартці; факту перебування особи у певному місці; факту передачі заяви особи до роботодавця при вирішенні спору про поновлення на роботі; факту участі свідків в нотаріальному процесі, тобто під час вчинення нотаріального провадження, наприклад, при визнанні правочину щодо довічного утримання недійсним. Так, при здійсненні представницьких повноважень прокурором щодо захисту прав неповнолітнього перевірка нотаріусом факту родинних чи інших (подружніх) стосунків між спадкодавцем та спадкоємцями згідно з п. 212 Інструкції повинна здійснюватися на підставі безспірних офіційних доказів, до яких можна віднести свідоцтво про народження;

- забезпечення доказів для ведення справ у судах, органах державної влади та місцевого самоврядування (офіційна заява особи про підтвердження певних обставин, які їй відомі у справі, що слухається у суді, але в силу того, що особа є прикутою до ліжка, вона не може з'явитися до суду, а суд відмовив прокурору як стороні у справі здійснювати допит цього свідка за місцем його проживання (в квартирі чи лікарні).

Нотаріус на виконання доручення прокурора або суду повинен провести такі процесуальні дії:

1) перевірити людину за документом, який підтверджує її особу, та занести ці реквізити у текст заяви;

2) перевірити дієздатність такої особи та відобразити цю інформацію у посвідчувальному написі;

3) перед дачею особою пояснень нотаріус повинен роз'яснити їй положення ст. 260 Інструкції про те, що заява особи не повинна: суперечити закону, мати характер угоди та містити відомості, які порочать честь та гідність людини;

4) особа дає пояснення, які заносяться у вигляді заяви на нотаріальний бланк, про що нотаріус робить відмітку на заяві «Пояснення з моїх слів викладені правильно, дані мною добровільно, без тиску при здоровому розумі та пам'яті», про що робиться підпис особою, попередньо ознайомленою з текстом;

5) нотаріус повинен зробити примітку, що факти, викладені особою у зазначеній заяві, нотаріусом не перевірялися;

6) оскільки в Інструкції, Законі України «Про нотаріат» відсутні реальні механізми перевірки нотаріусом дієздатності особи та враховуючи те, що особа може мати якісь фізичні вади, нотаріус може до посвідчувального напису занести відомості про свої спостереження щодо поведінки особи при дачі пояснень;

7) у випадку, коли нотаріус виїжджає за місцем проживання такої особи у силу того, що вона за станом здоров'я не може до нього з'явитися, це зазначається у посвідчувальному написі.

Наведемо приклад. За позовом прокурора слухалася справа про встановлення факту каліцтва на підприємстві громадянки А., яка працювала там під час війни. Але, щоб довести обставини справи, необхідно було надати докази двох свідків, які могли б підтвердити ці обставини. Через похилий вік свідки (1923 року та 1931 року народження) не могли пересуватися самостійно, а один із них взагалі був прикутий до ліжка. Тому пояснення таких осіб було засвідчено за дорученням прокурора нотаріусом. Згідно з п. 11 Інструкції нотаріус виїхав за місцем постійного проживання осіб для відібрання таких пояснень та оформлення їх як офіційних заяв для суду й засвідчення їх підписів.

Такі дії нотаріуса можуть бути застосовані при розгляді справ наказного та окремого провадження, зокрема про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, транспортних засобів боржника, з приводу нерухомого майна, про встановлення фактів, що мають юридичне значення (встановлення каліцтва, перебування на утриманні, усиновлення та перебування у родинних взаєминах) тощо.

Слід зазначити, що у порядку забезпечення доказів суд не може заслуховувати пояснення прокурора, оскільки на захист прав громадянина (позивача або відповідача) у суді в таких випадках останні надаються в письмовій формі. Це зумовлено також тим, що прокурор, позивач та відповідач зобов'язані добросовісно користуватися своїми процесуальними правами (ч. З ст. 27 ЦПК України) і на цій підставі, за загальним правилом, мають бути присутні в судовому засіданні.

Під час розгляду питання за клопотанням прокурора про забезпечення доказів шляхом направлення доручення до іншого суду про збирання доказів суд повинен встано­вити межі повноважень іншого суду. Так, згідно зі ст. 132 ЦПК України збирати докази може інший суд (ч. 1), але у цій нормі (ч. 5) йдеться лише про допит свідків. Не існує чіткого переліку повноважень, що передаються іншому суду, і в міжнародних угодах. Так, у Конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних і торгових справах (Гаага, 18 березня 1970 р.) викладені лише загальні аспекти цього питання, а межа встановлюється за повноваженнями суду або за суверенітетом чи безпекою держави, що виконуватиме доручення. Але в основі доручення суду іншої країни також лежить допит свідків і дослідження документів та інших об'єктів, що їх необхідно дослідити (ст. З Конвенції).

Слід зазначити, що незаперечними доказами, а також доказами, які надаються прокурором і беруться судом до уваги, є рішення органів державної виконавчої влади і Рад, судово-експертні висновки, музейні, архівні дані та дані довідників, енциклопедичні дані, судові рішення, в яких містяться дані, які підтверджують права громадянина у спірних правовідносинах, рішення сільських сходів, рішення загальних зборів колгоспників, рішення профспілкових організацій.

Згідно зі ст. 192 ЦПК України, ст. 151 КАС України сторонам, а відтак, прокурору та іншим особам, які беруть участь у справі, надається можливість дати додаткові пояснення, які можуть доповнити матеріали справи, і на цьому процес надання доказів та їх дослідження закінчується. Так, у ч. З даних норм йдеться про те, що суд, вислухавши додаткові пояснення та вирішивши заявлені при цьому клопотання прокурора й інших осіб, які беруть участь у справі, постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами і переходить до судових дебатів. У судових дебатах має місце оцінка первісних пояснень, додаткових пояснень та доказів на їх підтвердження і доведення перед судом переваг позицій кожної зі сторін. Тим більше, обмінюючись репліками, сторони зазвичай можуть надати суду останні свої доводи, а не докази.

Формально процес доказування триває до судових дебатів, а процес доведення - упродовж всього періоду розгляду справи по суті. Тому загалом процес доказування при розгляді справи в суді першої інстанції закінчується після надання додаткових пояснень, якщо суд не вважатиме за доцільне повернутись до перегляду даних свідками показань або не запропонує сторонам надати додаткові докази. Процес же доведення триває довше, ніж процес доказування, оскільки стадія судових дебатів - це, по суті, саме доведення перед судом переконливості позиції кожною стороною, а не доказування.

Кожне судове засідання - це також своєрідний процес забезпечення доказів, оскільки воно, як кожний юридичний процес, відрізняється комплексом процесуальних дій, прав та обов'язків суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин, що мають фіксуватись у встановленій законом формі (ст. 11-1 ЦПК України, ст. 15-1 КАС України). Закінчення процесу доказування в суді першої інстанції не означає одночасного закінчення процесів доведення та доказування, оскільки вони можуть бути продовжені при розгляді зауважень на запис судового засідання, виправленні описок та арифметичних помилок, постановленні додаткового або роз'ясненні судового рішення тощо.

Слід мати на увазі, що прокурор у судовому засіданні позбавлений права робити висновки у справі (ст. 45 нового ЦПК України, ст.ст. 60-61 КАС України). їх роблять тільки органи державної влади та місцевого самоврядування, а також спеціалісти, але на якій стадії судового розгляду робляться такі висновки, ЦПК України не передбачено. Тільки у ст. 190 ЦПК України йдеться про висновок спеціаліста, але можливість надання висновків органами державної влади та місцевого самоврядування, закріплена у ст. 45 ЦПК України, не може прирівнюватися до висновку спеціаліста у тому розумінні, яким ЦПК України бачить статус спеціаліста у ст. 54 ЦПК України, де основною його рисою є володіння спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів, надання консультацій під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань, навичок.

Разом із тим ст. 60 КАС України встановлено, що вказані органи можуть бути залучені до розгляду справи з метою виконання покладених на них повноважень, а фахівці за­лучаються до розгляду справи для отримання консультації або роз'яснення. Коли прокурор, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, органи державної влади або місцевого самоврядування звертаються до суду як представ­ники з метою захисту прав та інтересів інших осіб, то вони не вправі давати висновок у справі, а є суб'єктами доказуван­ня та доведення. У разі ж їх участі з метою дачі висновку у справі вони не можуть бути суб'єктами доказування.