70.Основні напрями та механізми молодіжної політики зайнятості

Молодіжна політика — 1) система ідей, теоретичних положень про місце і роль молоді, молодого покоління в суспільстві; 2) практична діяльність суб'єктів такої політики; 3) частина політики держави із соціалізації молодих громадян і відтворення трудових ресурсів. Молодіжна державна політика не тотожна молодіжній політиці взагалі, бо держава не має можливості (і потреби) поширювати свій вплив на всі суб'єкти молодіжної політики. Суб'єктами М. п. є держава, її органи виконавчої влади, політичні партії, громадські організації й об'єднання, профспілки, соціальні інститути (науки, освіти, культури тощо), окремі громадяни, інші структури політичної системи суспільства. Отже, більш об'ємно і диференційовано молодіжна державна політика — це пріоритетний і специфічний напрям у діяльності держави, її органів з метою створення певних умов і соціальних гарантій для соціального становлення і розвитку молоді, її самореалізації в особистих та суспільних інтересах; механізм взаємовідносин держави з молодцю щодо реалізації її інтересів, запитів, потреб. Метою державної молодіжної політики насамперед є забезпечення: справжньої рівності прав і обов'язків, соціальної перспективи молоді поряд з іншими соціальними групами (але не за їхній рахунок); соціального захисту молоді, розв'язання різноманітних соціально-економічних проблем молоді, створення для юнаків і дівчат необхідних стартових можливостей для влаштування власного життя, адаптації в ньому; підтримки і стимулювання основних суспільно-корисних ініціатив молоді, її організації, рухів; активної участі молоді, молодіжних організацій і об'єднань у державних і громадських справах, вирішенні власних проблем. Оскільки молодь — невіддільна частина будь-якого суспільства, а вік молодої людини лише тимчасовий, перехідний стан, М. п. будується і реалізується з урахуванням взаємозалежності, спадковості поколінь. Серед багатьох моделей молодіжної державної політики виокремлюють дві основні. Перша ("модель Швеції") характеризується досить активним втручанням держави у відносини суспільства і молоді. Друга ("неоконсервативна модель США") характеризується недостатнім втручанням держави у справи молоді, підтримкою соціально незахищених і "неблагополучних" груп молоді. Більшість європейських країн, у тому числі і Україна, здійснюють М. п., яка є поєднанням обох моделей. Ця політика базується на таких основних принципах: 1) принцип участі (суб'єктами розробки і практичної реалізації М. п. є сама молодь, її організації та об'єднання); 2) принцип представництва (молодь входить до складу владних структур, політичних партій, об'єднань, організацій інших суб'єктів політичного процесу, політичної системи суспільства); 3) принцип гарантій (надання державою молодим громадянам необхідного мінімуму соціальних послуг і гарантій щодо здобуття освіти, фізичного і духовного розвитку, професійної підготовки та зайнятості, самореалізації у всіх сферах суспільного життя); 4) принцип соціальної компенсації (правовий і соціальний захист молодих людей, які за власним соціальним статусом, станом здоров'я, підготовленістю до життя неспроможні подбати про себе (діти з неповних і багатодітних сімей, сироти, молоді інваліди тощо); 5) принцип пріоритету (підтримка і реалізація найважливіших молодіжних програм, проектів, заходів, що розв'язують найгостріші проблеми молоді). М. п. у державі є реальною і результативною за умови високої довіри молоді, допомоги їй у "життєвому старті"; виховання (формування ціннісних орієнтацій і світогляду). Виховання при цьому розглядається не як проста передача молоді від старших певного досвіду, знань, умінь, навичок тощо, а як складна взаємодія поколінь, їх взаємні кроки назустріч одне одному. Основними сферами реалізації М. п, у будь-якій країні є соціально-економічна, політична, духовна та сімейно-побутова.