63 Світовий досвід проведення активної політики зайнятості

Політика зайнятості - сукупність заходів, що вживаються урядом з метою зниження рівня безробіття і збільшення зайнятості, включає в себе програми підготовки та перепідготовки кадрів, збільшення числа робочих місць у державному секторі економіки, надання сприяння найму робочої сіли3.

Практика використання методів впливу на зайнятість виявила два типи уявлення стосовно політики держави на ринку праці-активною і пасивною. Адміністративно організаційні методи спрямовані, перш за все, на впровадження активної політики держави на ринку праці.

Активна політика - це спрямування дій на підвищення конкурентоспроможності робочої сили і розширення сфери застосування праці з метою запобігання безробіттю і збільшення чисельності зайнятих. Тобто вона спрямована на забезпечення роботою не зайнятих активних граждан4.

Активна політика зайнятості (активна політика на ринку праці) - сукупність правових, з організаційних та економічних заходів, що проводяться державою з метою зниження рівня безробіття (навчання, перепідготовку та підвищення кваліфікації осіб, які шукають роботу; активний пошук і підбір робочих місць).

Активна політика зайнятості включає комплекс державних дій, спрямованих на викорінення глибинних причин, що викликають до життя вимушену безробіття.

Під активною політикою зайнятості розуміються:

- Заходи щодо зміни структури попиту на робочу силу за рахунок збереження наявних і створення нових робочих місць;

- Заходи з регулювання пропозиції і підвищення якості робочої сили за рахунок її підготовки;

- Заходи щодо заохочення мобільності робочої сили за рахунок її працевлаштування, профорієнтації та стимулювання.

Метою здійснення активної політики зайнятості є перетворення реального безробіття в природне - і за рівнем, і за тривалістю. Якщо ця мета досягнута, і поточна безробіття не перевищує її природного рівня, то уряд може не діяти на ринку праці уникнення породжує інфляційний ефект сверхзанятости: необхідно залишити ринковий механізм у спокої.

Реалізуючи активну політику зайнятості, держава використовує також обмеження пропозиції робочої сили, зокрема, шляхом скорочення робочого тижня. При цьому нерідко проводиться часткова компенсація за втрачене робочий час (на рівні допомоги з безробіття).

Державна політика регулювання зайнятості в різних країнах виробила різні підходи до вирішення проблеми5.

Як показує досвід багатьох країн, найбільш прийнятною державною політикою є політика комплексного підходу до вирішення цих проблем при збереженні пріоритету за «активною політикою», тобто політикою створення робочих місць. У такому підході проглядається не стільки «корисливий підхід» держави, скільки психологічних маневр, що змушує безробітного дивитися на себе не як на державного утриманця, а як на потенційного працівника.

Основними принципами державної політики в галузі зайнятості є:

- Забезпечення рівних можливостей усім працездатним громадянам незалежно від раси, статі, віку, ставлення до релігії, політичних переконань, національності та соціального становища в реалізації права на працю;

- Підтримання трудової ініціативи громадян, сприяння і заохочення у розвитку їх здібностей до продуктивної і творчої праці;

- Координація діяльності в галузі зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики;

- Участь профспілок, асоціацій (спілок) підприємців, трудових колективів, їх формувань у розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості у взаємодії з органами державного управління;

- Надання соціальних гарантій і компенсацій безробітним;

- Забезпечення соціального захисту в галузі зайнятості, проведення спеціальних заходів для працевлаштування громадян, які бажають працювати;

- Міжнародне співробітництво у вирішенні проблем зайнятості населення, включаючи професійну діяльність громадян за кордоном і трудову діяльність іноземних громадян у себе в країні, дотримання міжнародних трудових норм.

Реалізація державної політики зайнятості населення здійснюється за такими основними напрямками:

а) створення правової бази, що регулює питання зайнятості та соціального захисту безробітних;

Наприклад, у Німеччині прийнято закон про сприяння зайнятості, що передбачає надання допомоги в тимчасовій зайнятості літнім людям та інвалідам. За законом фірмі, нанимающей працівників старше 50 років, надаються позики та субсидії, що направляються в подальшому на доплати цим працівникам. Подібний підхід застосовується і по відношенню до молоді.

б) створення умов з боку держави для самозайнятості населення.

в) навчання, перенавчання та підвищення кваліфікації кадрів.

У Німеччині, наприклад, велика увага приділяється підготовці кадрів до конкретного виробництва. Для цього навчання організовується безпосередньо на підприємствах і при цьому виплачуються стипендії (перший рік - близько 1тис. Євро щомісяця, а решту 2,5 року - 1400 євро).

г) заохочення територіальної мобільності робочої сили.

д) регулювання міжнародних потоків робочої сили.

е) регулювання демографічних процесів.

Реалізація кожного напрямку та заходи вимагає створення відповідних економічних механізмів, як на рівні підприємств, так і на федеральному рівні.