59. Етапи розвитку політики зайнятості в країнах з ринковою економікою

1) кін. ХІХ поч. ХХ ст. – початок діяльності держави в соціально-трудовій сфері у вигляді регулювання умов праці, легалізації профспілок, втручання в соціально-трудові конфлікти. Держава не сприяє працевлаштуванню. В ХХ ст.. страхування по безробіттю; мінімальні ставки заробітної плати.

Пріоритет - стабілізація соціально-трудової сфери

2) 30-ті рр. ХХ ст. – початок власне політики зайнятості. Держава вирішує питання безробіття. Знакові дії – курс Рузвельта. Перехід від пасивної до активної політики зайнятості. Має місце політика:

- боротьби з безробіттям ( громадські роботи);

- розповсюдження практики колективно-договірних відносин;

- стабілізація державно-трудового законодавства;

Кейнсіанські рецепти:

- державні допомоги;

- державні закупівлі товарів;

Пріоритет – подолання кризи зайнятості; використання кризи зайнятості; використовуються засоби прямого втручання держави в економіку.

3) 40-60 рр. формується державна політика зайнятості з наголосом на активні заходи, захист трудящих.

Пріоритет – демократизація соціально-трудової сфери на засадах соціального партнерства.

4) друга пол. 60-х – 70-ті рр. – політика ефективності зайнятості системи освіти і посилення уваги до слабких категорій населення. Підвищення умов економіки.

Пріоритет – підвищення якості підготовки кадрів, сприяння мобільності робочої сили, неприревна освіта, підтримка слабо захищених на ринку праці.

Інструменти: профорієнтація, виробнича практика, профпідготовка молодих безробітних, розвиток професійно-технічної освіти, профпідготовка для жінок, праця молоді, вечірні школи для дорослих, стимулювання роботодавців брати молодь, пенсіонерів, територіальна мобільність робочої сили, програми зайнятості.

5) перехід до суто селективних заходів. Відмова від програми зайнятості, сприяння працевлаштуванню; у політиці зайнятості починають переважати корпоративні на противагу соціальним цінностям.

6) 90 рр. ХХ. Ст.. і до сьогодні, продовження неоліберальної політики, теоретична база: концепція гнучкого ринку праці.

Пріоритет – засіб підвищення гнучкості ринку праці; стимулювання безробітних шляхом зниження обсягів допомоги по безробіттю, ускладнення умов їх отримання; стимулювати використовувати роботодавцям гнучкі форми зайнятості; стимулювання само зайнятості; профнавчання і профпідготовка робочої сили.

№ 60 Національні моделі ринку праці та політики зайнятості

Державна політика зайнятості визначається цілями і завданнями, поставленими державою у цій сфері: що треба зробити, чого досягти і як це зробити, якими засобами, методами, способами. Вона має кілька рівнів: федеральний, регіональний і локальний (місцевий).

Американська модель орієнтується на розподіл низьких доходів за допомогою створення робочих місць, не вимагають високої продуктивності, для значної частини економічно активного населення. Безробіття формально зменшується, але з'являється ризик збільшення кількості людей з низькими доходами.

Скандинавська модель передбачає практично для всіх трудящих гарантії зайнятості з задовільними умовами оплати праці за допомогою створення робочих місць у державному секторі. Така політика пов'язана з ризиком виникнення інфляційного тиску і виснаження державних фінансових коштів.

Європейська модель передбачає скорочення числа зайнятих при підвищенні продуктивності праці і зростання доходів працюючих. Така політика передбачає дорогу систему допомоги для досить великий і продовжує збільшуватися групи безробітних.

Поєднання і домінування тих чи інших факторів дозволяє виділити три основні моделі: японську модель ринку праці, модель США та шведську модель .

Для японської моделі (Патерналістська модель)характерна система трудових відносин, яка грунтується на принципі "довічного наймання", за яким гарантується зайнятість постійного робітника на підприємстві до досягнення ним пенсійного віку (55—60 років). Заробітна плата робітників і розміри соціальних виплат залежать від віку, освіти і стану роботи. Робітники послідовно проходять підвищення кваліфікації за рахунок підприємств. Для підвищення професійного рівня робітники в плановому порядку переміщуються на нові робочі місця через кожні 8—10 років. Існує тенденція групового підвищення. Така політика сприяє вихованню у робітників фірми творчого відношення до виконання своїх обов'язків, підвищенню їх відповідальності за якість роботи, формує почуття колективізму, турботу за престиж фірми. У випадку скорочення виробництва, персонал не звільнюють, а скорочують робочий час, або переводять частину робітників на інші підприємства за їх згодою. Японська модель відповідає рисам внутрішньо-фірмового ринку праці, що характерний для Франції, Південної Кореї та ін.

Для ринку праці США (Ліберальна) характерною є децентралізація законодавства про зайнятість і допомогу по безробіттю. Ця модель заснована на таких ідеалах: індивідуалізмі, обмеженому впливу держави і конкуренції. У разі скорочення виробництва фірми звільнюють працівників або переводять на іншу роботу. Колективними договорами охоплено лише чверть усіх робітників, про звільнення їх повідомляють напередодні, а не завчасно. Фірми приділяють мало уваги професійній підготовці робітників, за винятком підготовки специфічних спеціалістів. Заробітна плата визначається на основі класифікації робіт і їх складності. Просування по службі відбувається швидко (3—5 років) і пов'язане не з розширенням професійно-кваліфікаційного профілю, а з переходом на нове місце роботи. Особливістю американського ринку праці є високий рівень контролю роботодавця за найманими робітниками, високою географічною і профспілковою мобільністю робітників і більш високому рівню безробіття ніж в Японії. Американська модель відповідає рисам зовнішнього ринку праці, що характерний для Великобританії та інших країн.

Особливості шведської моделі (Соціал-демократична) полягають у тому, що держава проводить активну політику зайнятості, яка направлена на попередження безробіття. Держава проводить обмежувальну фіскальну політику, яка спрямована на підтримку менш прибуткових підприємств і стримування прибутковості високодохідних фірм з метою зниження конкуренції між фірмами у підвищенні заробітної плати від 10 до 70%. Проводиться "політика послідовності" в заробітній платі, в результаті чого досягається рівність ставки заробітної плати за рівну працю незалежно від фінансового стану фірм. Крім того, держава підтримує слабоконкурентних робітників (молодь, інвалідів, жінок та ін.), для чого виплачує субсидії роботодавцям для створення робочих місць і виплаті заробітної плати та підтримує зайнятість у соціально значимих секторах економіки, але мало прибуткових. Активна політика зайнятості на ринку праці потребує значних витрат, що складають у Швеції 2% ВНП (у США — 0,8%).