54. Марксистська концепція експлуатації праці та безробіття

Марксистська теорія безробіття.

Існує кілька концепцій, котрі тлумачать феномен безробіття. Марксистська теорія безробіття звичайно пов'язує з процесом накопичення капіталу, при якому потреба в живому працю (змінному капіталі) плекалися повільніше, ніж потреба в машинах і обладнанні (постійному капіталі). У західній економічній науці безробіття відбиває економічну доцільність використання ресурсів. Про це свідчить так званий природний рівень безробіття, що відображає структурні диспропорції на ринку праці.

Безробіття, згідно теорії марксизму, - явище, властиве тільки капіталістичному суспільству. Вона означає наявність резервної армії праці, яка грає роль завжди наявного в наявності резерву, забезпечує стрибкоподібні міжгалузеві переливи капіталу. Наявність резервної армії праці також служить засобом посилення експлуатації зайнятих робітників, які під страхом звільнення погоджуються на менш сприятливі для них умови найму, на більший працю за ту ж або меншу оплату. Наявність резервної армії праці означає, що капіталізм робить частина людей відносно надлишковим населенням, в яких капітал не потребує.

Більше того, наявна тенденція до відносного скорочення попиту на робочу силу (в порівнянні з її пропозицією) веде до підвищення рівня безробіття. Зростання рівня безробіття супроводжував капіталізм на всьому протязі його історії. Ця тенденція проявляється і в даний час, хоча в періоди пожвавлення і підйому економіки число безробітних скорочується.

Марксистська теорія, пояснює зазначену тенденцію зростанням органічної будови капіталу та іншими об'єктивними закономірностями його накопичення, які ведуть до відносного зниження попиту на робочу силу при збільшенні її пропозиції.

Особливо високий рівень безробіття в даний час в слаборозвинених країнах Африки, Азії та Латинської Америки.

В умовах суспільної власності на засоби виробництва, відповідно до марксистської теорії, безробіття виключається. Тут самі трудящі визначають рівень своєї зайнятості. Зростання технічної озброєності праці та її продуктивності використовується ними як засіб вивільнення свого часу для виконання різноманітних видів діяльності, скорочення робочого часу і збільшення вільного.

55. ХХІ ст. цілком довіритися механізму саморегулювання або ринковій стихії — це означає, образно висловлюючись, опинитися у першому десятилітті ХІХ ст., пустивши напризволяще розвиток такого соціального й економічного буття, від якого залежить безпосередньо чи опосередковано все населення країни. Тобто не можна покластися на стихію ринку. Це може призвести до некерованих процесів у зайнятості та безробітті.

Для того щоб упоратися з цією стихією, внести необхідні корективи в ринковий механізм, використати його рушійну силу в потрібному напрямі, кожна держава має свій інституціональний механізм функціонування ринку праці. Він являє собою широке правове поле (Конституція, закони, постанови, кодекси), а також ЗМІ, різноманітні інституції інфраструктури ринку, адміністративну (державну) статистику тощо.

Ще на початку розвитку капіталізму об’єктивні економічні закони діяли стихійно, через конкуренцію. У наш час, коли основною формою капіталістичної власності є колективна (монополістична, державна, спільна тощо), дія ринкових законів набуває все більше елементів їх свідомого використання через механізм державного регулювання ринкових економічних відносин і, тим самим, економічного та соціального розвитку суспільства.

Держава не може скасувати об’єктивні економічні закони, але може створювати передумови для їх розвитку, змінюючи умови. Це досягається вдосконаленням права власності та господарського механізму; а також за допомогою державного управління. Отже, економічні закони не залежать від свідомості людей, а залежать від їх свідомої діяльності [1, с. 25, 26]. Саме в цьому і полягає механізм державного регулювання зайнятості через різні державні інституції.

Державна політика України в сфері зайнятості населення базується на таких принципах:

- забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, у реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб;

- сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

- координація діяльності в сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості;

- співробітництво професійних спілок, асоціацій (спілок) підприємців, власників підприємств, установ, організацій чи уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення;

- міжнародне співробітництво в розв'язанні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.

Мінпраці України відповідно до покладених на нього завдань здійснює такі основні функції:

1) у сфері зайнятості населення та регулювання ринку праці:

- вивчає стан використання трудових ресурсів і розвитку процесів, що відбуваються на ринку праці та в сфері професійного навчання, складає на цій основі прогнози щодо регулювання ринку праці й зайнятості;

- сприяє працевлаштуванню населення, розроблює заходи, спрямовані на запобігання масовому безробіттю, що виникає внаслідок структурних змін в економіці, та забезпечує соціальний захист громадян, які тимчасово не працюють;

- запобігає перетворенню безробіття в довготермінове та застійне, сприяє швидкому працевлаштуванню безробітних;

- складає прогнози щодо створення робочих місць за сферами і галузями економіки, задовольняє потреби підприємств, установ і організацій у працівниках;

- сприяє створенню додаткових робочих місць підприємствами, установами й організаціями для використання праці громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці;

- готує пропозиції щодо визначення територій пріоритетного розвитку, де збільшення кількості робочих місць заохочується державою;

- визначає обсяги й напрями професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки вивільнюваних з підприємств, установ і організацій працівників і незайнятого населення;

- здійснює методичне й організаційне забезпечення професійної підготовки та перепідготовки вивільнюваних з підприємств, установ і організацій працівників та незайнятого населення;

- регулює міжрегіональний перерозподіл робочої сили в межах національного ринку праці, забезпечує державну підтримку високої мобільності робочої сили;

- бере участь у розробленні мобілізаційних заходів і бронюванні військовозобов'язаних;

- разом із зацікавленими центральними органами виконавчої влади готує пропозиції щодо формування державної політики в сфері зовнішньої трудової міграції, розроблює механізм соціального, економічного та правового захисту громадян, які від'їжджають працювати за кордон за найманням, здійснює координацію та інформаційне забезпечення діяльності органів, що займаються питаннями міграції на місцях;

- забезпечує надання консультацій та проведення переговорів з між народними організаціями й відповідними органами зацікавлених іноземних держав з метою підготовки дво- і багатосторонніх угод, що визначають обсяг, порядок і умови, а також принципи прийняття на роботу в Україні та направлення до відповідних іноземних держав робочої сили;

- здійснює заходи щодо розвитку державної служби зайнятості, вдосконалення її організаційної структури та зміцнення матеріально-технічної бази, бере участь в удосконаленні системи обліку, звітності та державної статистики в сфері зайнятості населення та використання трудових ресурсів;

- контролює використання державною службою зайнятості всіх рівнім коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення;

2) у сфері регулювання соціально-трудових відносин:

- організовує на засадах соціального партнерства проведення переговорів і укладення генеральної угоди; забезпечує контроль за реалізацією цієї угоди міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями;

- узагальнює практику укладення колективних договорів, галузевих і регіональних угод, готує пропозиції щодо вдосконалення, здійснює реєстрацію, облік, зберігання галузевих і регіональних угод і доповнень до них;

- забезпечує посередництво та надання консультацій для вирішення спірних питань у разі розв'язання колективних трудових конфліктів і проведення переговорів під час укладання угод між профспілками і роботодавцями, сприяє їхньому співробітництву та взаєморозумінню;

- розроблює й затверджує тарифно-кваліфікаційні характеристики професій працівників або погоджує галузеві тарифно-кваліфікаційні характеристики, розроблювані відповідними органами управління;

- готує пропозиції щодо внесення змін і доповнень до Державного класифікатора професій;