52. Неокласична концепція ринку праці

Представники неокласичної школи перенесли центр ваги в дослідженні суспільної праці на сферу обігу і на ринок праці. Головний принцип даного напрямку грунтується на необхідності збереження та зміцнення економічної системи на базі вільної конкуренції. Засновник неокласичної школи А. Маршалл висунув нові положення в теорії розвитку ринкової економіки, які зіграли важливу роль у розвитку економічної науки. Для забезпечення зайнятості А. Маршалл вважав важливим регулювання попиту і пропозиції. Кінцевий регулятор всього попиту - споживчий попит, врегулювання ринку може здійснюватися автоматично. Вплив держави і громадських інститутів негативно, тому що створює диспропорції в економіці.

Послідовник А. Маршалла А. Пігу вважав, що причиною безробіття є високий рівень заробітної плати. Для підвищення зайнятості необхідно зменшити заробітну плату. Це призведе до зниження витрат виробництва і дозволить наймати додаткових працівників. У свою чергу низькі витрати створять можливість зниження цін на товари, зростання купівельної спроможності, збільшення обсягів виробництва та реалізації, а також зайнятості населення. А. Пігу використовував поняття «добровільне безробіття", відповідно до якого безробіття є результатом небажання робітників працювати за «нормальну», «природну» заробітну плату, відповідну фактичному співвідношенню попиту і пропозиції на ринку праці.

В основі мінової концепції зайнятості лежить неокласична теорія загальної економічної рівноваги, розроблена Л. Вальрасом і В. Парето. Вона побудована на аналізі функціонування товарних ринків, виявленні умов їх рівноваги, при яких всі вироблені товари повністю реалізуються. Вихідним пунктом служить теорія вартості, створена на основі принципу граничної корисності й доповнена згодом концепцією граничної продуктивності Д. Кларка, в якій представлено положення про те, що цінність створюється трьома основними виробничими чинниками: працею, капіталом і землею.

Як відомо, А. Маршалл виділив ще один фактор виробництва - підприємницька послуга. Відповідно ринок праці - це ринок одного лише фактора виробництва, праця є товаром, об'єктом купівлі-продажу. Мінова концепція зайнятості являє собою теорію економічної рівноваги, застосовану до дослідження ринку праці.

У неокласичній концепції зайнятості, представленої працями Д. Гілдер, М. Феддстайна, Р. Холла, ринок праці розглядається як внутрішньо неоднорідна і надзвичайно динамічна система, що підкоряється ринковим законам. Основним її регулятором служить ціновий механізм. Ціна праці, або рівень заробітної плати, впливає на попит і пропозицію робочої сили, регулює їхнє співвідношення і підтримує необхідну відповідність, рівновагу між ними. В силу природності ринкових механізмів ціна на робочу силу швидко і гнучко реагує на кон'юнктуру ринку, збільшується або зменшується в залежності від реальної його потреби.

53. Кейнсіанська концепція ринку праці, зайнятості та соціально-економічної політики

Дж. М. Кейнс висунув тезу про причинно-наслідкового зв'язку «дохід-зайнятість», в рамках якого будь обсягом доходу відповідає певний рівень зайнятості. При цьому він відштовхувався від двох припущень: кількість вузьких місць в ринковій економіці обмежена, так як праця і капітал взаємозамінні, сукупний попит на працю відповідає рівню валових інвестицій внаслідок того, що останні і рівень зайнятості тісно пов'язані технологічними коефіцієнтами. В кейнсіанській моделі функціонування ринкової економіки існує жорстке обмеження зростання зайнятості, яке залежить від фактора рідкісності використовуваних ресурсів.

Основним постулатом кейнсіанства є положення про те, що в ринковій економіці не існує автоматичного механізму, що забезпечує повну зайнятість. Навпаки, коливання безробіття та інфляції якраз обумовлені відсутністю синхронності в процесі прийняття основних економічних рішень, зокрема,

по заощадженнях та інвестицій.

Родоначальник кейнсіанської школи розглядав ринок праці як інертну, статичну систему, в якій ціна робочої сили достатньо жорстко фіксована. Наявність вимушеного безробіття обумовлена недоліком сукупного ефективного попиту, що виникає внаслідок негнучкості грошової плати за працю в бік її зниження. В результаті при падінні попиту скорочуються обсяги виробництва і зайнятість, а номінальні ставки заробітної плати залишаються без змін.

В умовах спрощеної кейнсіанської моделі стає можливим визначення величини сукупного доходу, якщо відомий обсяг автономних інвестицій і характер споживання. Таким чином, в рамках спрощеної моделі розглядаються тільки два компоненти сукупних витрат: споживчі витрати і приватні інвестиції.

Визначення параметра сукупного доходу дає можливість визначити рівень зайнятості населення. Ця залежність встановлюється виходячи з виробничої функції. Проте Кейнс вважав, що стан макроекономічної рівноваги не гарантує досягнення повної зайнятості

Подальше підвищення рівня витрат понад того рівня сукупного доходу, який забезпечує повну зайнятість, призведе до виникнення інфляційних процесів в економіці, тобто виникне ситуація інфляційного розриву. Вона припускає, що величина сукупного попиту виявляється більше, ніж можливості суспільства збільшити реальний обсяг виробництва в умовах повної зайнятості і повного використання всіх виробничих ресурсів.

Проте Кейнс вважав більш типовою для економіки ситуацію дефляційного розриву, коли величина сукупного попиту (сукупних витрат) виявляється менше величини сукупного доходу, що забезпечує повну зайнятість. Кейнс виходив з того, що ринковий механізм сам по собі не може забезпечити того обсягу ефективного сукупного попиту, який гарантує повну зайнятість населення і повне використання всіх інших факторів виробництва. Отже, Кейнс вважав головною проблемою ринкової економіки не інфляцію, а безробіття. Слід мати на увазі, що Кейнс розумів під повною зайнятістю не відсутність безробіття взагалі, а такий її рівень, який не становить загрози для соціальної стабільності. На думку Кейнса, повна зайнятість досягається, якщо рівень безробіття не перевищує 3%.

Кейнс і його прихильники виходили з того, що пропозиція праці є функція номінальної (тобто грошової) зарплати (в стані неповної зайнятості).

Кейнс, на відміну від класиків, сумнівався в тому, що робітники, укладаючи трудові договори з підприємцями, можуть впливати на величину своєї реальної заробітної плати через зміну ставок номінальної зарплати. Аналізуючи практику страйкової боротьби найманих робітників, він зауважив, що вони борються насамперед за досягнення певних ставок номінальної заробітної плати, категорично не допускають зниження цих ставок. Таким чином, Кейнс зробив висновок про те, що ставки зарплати є негнучкими, нееластичними у бік їх зниження.

У той же час Кейнс вважав, що в умовах повної зайнятості населення пропозицію праці стає зростаючою функцією реальної заробітної плати.

У трактуванні попиту на працю Кейнс поділяв висновки теорії граничної продуктивності і погоджувався з її тезою про рівність реальної зарплати величиною граничного продукту праці.

У той же час Кейнс не вважав, що крива граничної продуктивності праці характеризує динаміку попиту на працю. На його думку, представлена в класичній моделі зворотна залежність між попитом на працю і величиною реальної заробітної плати проявляється тільки на мікро-, але не на макрорівні. Справа в тому, що падіння заробітної плати в масштабі всієї економіки означатиме передусім значне скорочення сукупного споживчого попиту, що в свою чергу викличе зниження обсягу виробництва, а отже, і рівня зайнятості. Таким чином, Кейнс у своїй моделі не вводив агреговану функцію попиту на працю.

Кейнс і його прихильники вважали, що негнучкість, нееластичність ставок зарплати в бік їх зниження створюють серйозні перешкоди для досягнення рівноваги на ринку праці. Особливої гостроти набуває ця проблема у зв'язку з встановленням державою під тиском профспілок мінімуму заробітної плати. Цей норматив позбавляє зарплату її гнучкості й еластичності. Отже, ринковий механізм сам по собі не в змозі забезпечити досягнення рівноваги на ринку праці. У цих умовах необхідна активна політика державного регулювання ринку праці для досягнення повної зайнятості населення. Кейнс вважав, що державі значно простіше знижувати розміри реальної заробітної плати (завдяки політиці помірної інфляції), ніж прагнути до зниження номінальної заробітної плати.