51. Класифікації та сегментація ринку праці

Ринок праці, як і будь-який інший, має свої сегменти, котрі формуються за об’єднуючими

ознаками. Сегментація ринку праці – це поділ робочих місць та працівників за об’єднуючими

ознаками на відносно стійкі і замкнуті сектори, які обмежують мобільність робочої сили своїми

кордонами .Вперше концепція сегментації ринку праці була впроваджена американськими вченими П. Доринджером та М. Пайором в 70-х роках ХХ ст., якими було запропоновано поділити ринок праці на внутрішній та зовнішній .Внутрішній ринок праці – це система соціально-трудових відносин, яка формується в межах підприємства, всередині якого визначається ціна робочої сили, а її

розміщення визначається адміністративними правилами та процедурами. Основними чинниками

формування внутрішнього ринку праці є рівень кваліфікації, навчання на робочому місці, освітній

рівень колективу. Серед особливостей внутрішнього ринку праці слід визначити такі: ставка

заробітної плати не залежить від співвідношення попиту та пропозиції на зовнішньому ринку;

розмір заробітної плати тим більше, чим довше робітник працює у фірмі та чим він старше;

відносини між робітниками та керівництвом носять стійкий характер; на підприємстві є кар’єрні

сходи та системи просування по них вже працюючих робітників. Зовнішній ринок праці – це система

соціально-трудових відносин в масштабах країни, регіону, галузі. О. Фаворо відзначає, що «внутренние рынки труда определяют отношения, связанные с существующей квалификацией и, соответственно, занятостью и служебным продвижением. Внешние рынки касаются формирования новых отношений занятости: поиска места работы, найма

работников» [3].

Зовнішній та внутрішній ринки тісно пов’язані між собою. В зарубіжних країнах може

переважати як один, так й інший ринок праці. Так, наприклад, в США переважає – зовнішній ринок,

а в Японії – внутрішній з довічним наймом робітників.

Більшість дослідників говорять про двоякість сучасного ринку праці та пропонують

сегментацію, яка побудована на професійно-кваліфікаційному поділі зайнятих: ринок первинних робочих місць – це та частина, яка характеризується високим рівнем оплати, можливістю професійного зростання, використанням прогресивних технологій, що вимагає високого рівня кваліфікації та здатності для навчання. До них відносять персонал з вищою та середньо спеціальною освітою, керівників всіх ланок управління, висококваліфікований персонал;

ринок вторинних робочих місць характеризується високою плинністю кадрів та нестабільною

зайнятістю, негарантованою та низькою заробітною платою, безперспективністю службового

становища тощо. До них відносять низькокваліфікований та некваліфікований персонал.

Як свідчить практика функціонування ринків праці, за рівнем легалізації виділяють відкриті та приховані. На відкритому ринку представлено населення, яке перебуває на обліку в державних

службах зайнятості, та громадяни, які намагаються влаштуватися на роботу, наводячи прямі

контакти з підприємствами з недержавними центрами зайнятості. До прихованого ринку праці

належать працівники, які працюють на підприємствах без офіційного працевлаштування.

Зарубіжні автори за рівнем освіти та кваліфікації виділяють п’ять сегментів в структурі ринку

праці : високопрофесійні керівні робітники (невелика, але стабільна група); кадрові робітники та службовці (робітники, які постійно конкурують між собою); робітники переробної промисловості (ця група робітників залежить від обсягів виробництва та фінансового стану підприємства);

робітники сфери послуг (робітники з низьким рівнем продуктивності праці); молодь, люди похилого віку та інваліди, безробітні (це найбільш уразлива група).

Межі такої сегментації дуже нестійкі, оскільки під дією окремих чинників громадяни можуть

переходити з одного сегмента до іншого.

Значно впливають на регулювання ринку праці сегментування за галузевою ознакою.

Також слід зазначити що в сучасних умовах особливу увагу необхідно приділити

молодіжному ринку праці. Цей ринок складається з молодих людей, які бажають

працевлаштуватися. Цей сектор є доволі вагомим, що підтверджується такими даними: на 1 січня

2008 р. в Україні проживало 10,6 млн чол. у віці від 15 до 29 років, що складає 23% всього

населення країни. Доля безробітних у віці від 15 до 24 років складає 27,3% та 13,7% - у віці від 25-

29 років [5].

Таким чином, структурними ознаками сегментації можуть бути такі:

територіальний: регіон, місто, країна. При врахуванні цього чинника необхідно розуміти, що

міське населення працює переважно за професіями, зв’язаними з фінансами, економікою, а

сільське – в сфері обслуговування та торгівлі);

соціальний. В залежності від цього підходу виділяють ринок робочих кадрів та ринок

спеціалістів;

професійний (ринок менеджерів, бухгалтерів, верстатників, науковців тощо);

галузевий (існують окремі відмінності між підприємствами галузей в потребі робочої сили

конкретної професії та кваліфікації; існують також підприємства, які орієнтуються виключно на

чоловічі або жіночі професії);

ступінь науково-технічного розвитку (підприємства з високим ступенем науково-технічного

розвитку потребують висококваліфікованих робітників);

масштаби підприємства;

віково-статусна (випускники вузів, підлітки, інваліди, особи передпенсійного віку).

В залежності від ознак сегментації можна виділити такі класифікації ринків праці: за територіальною ознакою: місцевий, регіональний, національний, світовий; за ознакою належності до суспільного виробництва: внутрішній та зовнішній; за професійною ознакою: первинних чи вторинних робочих місць.

Класифікація.

В даний час функціонують різноманітні ринки праці, диференційовані залежно від складу, якостей робочої сили та її споживачів.

Для кожного з них характерне поєднання факторів, що визначають особливості та параметри довготермінових тенденцій, середньо термінових коливань та короткотермінових змін. Виходячи з цього та для врахування цих особливостей ринок праці класифікується за характерними ознаками.

1. За ознакою структури господарства розрізняють такі ринки праці: окремих галузей народного господарства (а в середині їх - окремих підгалузей); окремих видів діяльності; груп господарства з різними формами власності.

2. За ознакою економічного рівня розвитку розглядають ринки праці регіонів, згрупованих залежно від рівня валового національного продукту, рівня оплати праці, доходів населення тощо.

3. За територіальною ознакою виокремлюють поняття «регіональний ринок праці». Первісним його елементом є внутрішній ринок, під яким мають на увазі сферу відтворення та використання робочої сили (або підготовки та використання фахівців), яка обмежена кордонами регіону.

4. За професійно-кваліфікаційною ознакою розрізняють ринки праці окремих професій, спеціальностей та груп спеціальностей, рівнів освіти.

5. За ознакою джерел робочої сили розглядають ринки праці, потреби яких задовольняються певними навчальними закладами або їх групами, службами зайнятості.

За структурою ринку праці розрізняють його зовнішній та внутрішній види. Зовнішній ринок охоплює відносини між з приводу наймання працівників відповідної професії та спеціальності продавцями і покупцями робочої сили в масштабах країни, регіону, галузі. Внутрішній ринок передбачає рух кадрів всередині підприємства, переміщення з однієї посади на іншу по горизонталі чи по вертикалі. По горизонталі — з переведенням на інше робоче місце без змін у кваліфікації, без підвищення в посаді. По вертикалі — переведенням на інше робоче місце з підвищенням у посаді або на роботу, що потребує вищої кваліфікації. Зовнішній і внутрішній ринки тісно пов'язані. У країнах з розвинутою економікою може переважати як один, так і інший ринок праці. Так, в США переважає зовнішній ринок праці, в Японії— добре організований внутрішній ринок праці.

В залежності від умов функціонування виділяють відкритий і прихований ринки праці. Відкритий ринок праці— організована, офіційна частина ринку праці, що включає все працездатне населення, що стабільно працює або перебуває на обліку в державних та недержавних службах зайнятості, випускники державної служби професійного навчання, безробітні, що намагаються влаштуватися на роботу через прямі контакти з підприємствами. До прихованого ринку праці належать працюючі працівники, що мають велику ймовірність опинитися без роботи з причини зниження темпів розвитку виробництва, його конверсії, ліквідації колишніх економічних і виробничих взаємозв'язків.

Залежно від того, які склалися стосунки між найманими працівниками і роботодавцями, в який спосіб регулюються ці відносини, ринок праці може бути жорстким або гнучким.

Залежно від соціального підходу виділяють ринки: робочих кадрів; спеціалістів і менеджерів.

Залежно від співвідношення попиту і пропозиції робочої сили виділяють працедефіцитні, праценадлишкові та збалансовані ринки праці.