4.Праця як соціальний інститут, її суспільні функції

Cоціологія праці — спеціальна соціологічна теорія, галузь соціології, що вивчає трудову діяльність як соціальний процес, як необхідну умову життєдіяльності людини і суспільства, а також розглядає соціальні чинники підвищення ефективності праці, вплив науково-технічних і соціальних умов на ставлення людей до неї.

Соціологічний підхід до вивчення праці (на відміну від економічного) означає врахування суспільної нерівності — неоднакового становища різних суб’єктів трудових відносин (соціальних груп та окремих індивідів), їхньої трудової поведінки, що зумовлена насамперед суспільним поділом праці.

Соціологія праці є найзагальнішою зі спеціальних соціологічних теорій, що мають предметом свого дослідження соціально-трудові відносини і процеси, соціальні інститути і спільноти у сфері праці (соціологія трудового колективу, соціологія професій, соціологія організації, промислова соціологія та ін.), форми і методи впливу на них.

Праця як соціальний інститут, специфічна форма спільної діяльності людей є не тільки методом, процесом добування засобів до існування, вона визначає специфіку практично всіх соціальних, економічних та інших процесів у суспільстві, навіть специфіку суспільного ладу в державі. Трудовий колектив не тільки об’єднує людей для виробництва товарів і послуг, а є практично єдиною формою узгодження, поєднання індивідуальних, групових та суспільних економічних інтересів, найважливішим чинником соціалізації особистості.

Функції суспільної праці: праця як засіб життя, як спосіб і міра задоволення потреб людини; праця як основа існування суспільства, джерело багатства, фактор суспільного процесу; праця як чинник розвитку самої людини, як сфера формування особистості.

Перша функція є основною для всіх наступних функцій. Голов¬ним напрямом трудової діяльності є обмін речами між людиною і природою. У міру задоволення потреб людини праця стає джерелом багатства, фактором суспільного прогресу. Праця також сприяє розвитку людини.

5. Поділ суспільної праці та його соціальне значення

Поділ праці як спеціалізація трудової діяльності, що призводить до виділення і співіснування різноманітних її видів. з доісторичних часів був основним фактором зростання продуктивності праці. В певній формі поділ праці існує на всіх рівнях людської діяльності: від світового господарства до сім'ї і робочого місця.

Суспільний поділ праці — це диференціація в суспільстві як цілому соціальних функцій, що виконуються певними групами людей, і виділення в зв'язку з цим різних сфер суспільства (промисловість, сільське господарство, місто і село, наука, мистецтво, армія і т.д.), які, в свою чергу, поділяються на дрібніші галузі й підгалузі.

Поділ праці як одночасне співіснування різних видів трудової діяльності відіграє важливу роль у розвитку організації виробництва і праці. Він є необхідною передумовою організації виробництва та підвищення продуктивності праці. Поділ праці дозволяє організувати послідовну та одночасну обробку багатьох предметів праці на всіх фазах виробництва та стадіях технологічного циклу. Спеціалізація виробничих процесів сприяє вдосконаленню трудових навичок працівників.

Однак існують межі економічної та соціальної доцільності в процесі поділу праці, які часто не збігаються. З економічної точки зору поглиблювати поділ праці доцільно доти, доки це поглиблення супроводжується підвищенням ефективності використання робочої сили і обладнання, враховуючи також витрати на проектування та організацію виробничих процесів і нормування праці. З соціальної точки зору межею доцільності подальшого поглиблення поділу праці є збереження широкої кваліфікації працівників та змістовності їх роботи, попередження монотонності та надмірної втоми.

Розрізняють рівні та форми поділу праці. Так, поділ суспільного виробництва на його великі роди (землеробство, промисловість і т.д.) Маркс позначив як загальне поділ праці, поділ цих родів на різні види і підвиди (напр., промисловості або сільського господарства на галузі та підгалузі, що в подальшому характеризується як спеціалізація виробництва) – як приватна поділ праці; поділ праці всередині підприємства – одиничний поділ праці. Поділ праці всередині суспільства (загальне і приватне) взаємопов’язане з поділом праці всередині підприємства і є основою виникнення товарного виробництва. Із загальним, приватним і одиничним поділом праці пов’язане професійне поділ праці. Історично приватне поділ праці визначало кордону професії, одиничне – рамки спеціальності. Роль одиничного поділу праці суперечлива. З одного боку, воно підвищує продуктивність праці, тому що робочий легше засвоює і краще виконує обмежене коло операцій; скорочуються витрати на його підготовку; створюються передумови застосування, а потім і вдосконалення машин і т. д. З іншого – настільки вузька спеціалізація перетворює індивіда у професійно обмеженого, часткового робітника, зайнятого малоцікавою, суто фізичної роботою і повністю залежного від підприємця. У машинному виробництві основою одиничного поділу праці стає поділ функцій між машинами і, хоча рівень кваліфікації працівника в цілому підвищується, професійна вузькість і поділ між розумовою і фізичною працею зберігаються.