24. Ставлення до праці і задоволеність працею

Ставлення до праці може бути позитивним, негативним, і байдужим. Суть відношення до праці є в реалізації того чи іншого трудового потенціалу працівника під впливом системних потреб і сформованої зацікавленості.

Ставлення до праці характеризує прагнення (чи відсутність його) людини максимально приводити свої фізичні та духовні сили, використовувати свої знання та досвід, здібності для досягнення певних кількісних і якісних результатів.

Воно проявляється у поведінці, мотивації та оцінці праці

Ставлення до праці – складне соціальне явище, що являє собою єдність 3-х елементів:

1)Мотивів і орієнтації трудової поведінки – мотиваційний елемент, пов’язаний з трудовими мотивами. Вони являються збудниками трудової поведінки і в сукупності утворюють мотиваційне ядро.

2)Реальної чи фактичної трудової поведінки – це трудова активність працівників, що проявляється в таких формах поведінки як:

-Ступінь виконання норм виробітку

-Якість виконаної роботи

-Дисциплінованість

-Ініціативність і інше.

3)Оцінці працівниками трудової ситуації – це об’єктивне переживання працівників.

Він пов’язаний з їх внутрішнім станом. Як видно з рис 6.1. трудова поведінка працівників характеризується його соціальною активністю.

Соціальна активність – це міра соціальної утворюючої діяльності працівників, що базується на внутрішній необхідності дій, цілі яких визначаються суспільними потребами.

Трудова активність – основний, визначений вид соціальної активності. Вона виражається у замучені працівника у системне виробництво і постійному рості продуктивності праці, ступені реалізації ним своїх фізичних і розумових можливостей при виконанні конкретного виду діяльності.

Трудова поведінка – результативний процес, виробнича мотивація.

Мотивація виражається у трудових мотивах, якими керується працівник у своїй трудовій поведінці. В процесі трудової поведінки працівник оцінює працю.

Оцінка праці – це внутрішній стан працівника, викликаний трудовою діяльністю, його задоволеність оточуючою ситуацією (умовами, оплатою, нормування праці…)

Ціль вивчення ставлення до праці – це виявлення механізму його формування і управління ним.

2. Задоволеність працею – це стан збалансованості вимог, що висуваються працівником до змісту, характеру і умов праці, і суб’єктивної оцінки можливостей реалізації цих запитів.

Існує цілий ряд достатньо – конкретних значень задоволеності праці:

1)В результаті вивчення думки людей встановлено, що робота і кар’єра мають для них найбільше значення поруч з такими цінностями як здоров’я, особисте життя, повноцінне дозвілля.

2)Задоволення працею має формальну виробничу вагомість, вона впливає на кількісні і якісні результати роботи, точність виконання і так далі. Ставлення до праці може базуватись на самооцінці працівником своїх ділових якостей і показників. При цьому само задоволеність або не задоволеність в залежності від конкретного випадку можуть позитивно або негативно впливати на роботу.

3)Турбота роботодавця про задоволення людей їх працею визначає деякі суттєві типи управлінської поведінки, трудової, відносин взагалі.

4)Задовільні з точки зору працівника характеру і умов праці – це важливий фактор авторитету працівника.

5)Задовільність працею часто є індикатором плинності кадрів і необхідності відповідних дій з її попередженням.

6)В залежності від задоволення працею підвищуються або знижуються вимоги працівників в тому числі і стосовно винагороди за роботу.

7)Задоволення працею є універсальним критерієм пояснення різних вчинків окремих працівників і трудових груп. Вона визначає стиль і спосіб спілкування адміністрації з працівниками.