4. Проблемні питання вступу України до єс

Характерною рисою сучасних міжнародних відносин є активний інтеграційний процес, в який опинилися втягнутими країни практично всієї Європи, і на сьогоднішній день таким міжнародним інтеграційним об'єднанням є Європейський Союз (ЄС), який привертає особливу увагу світового співтовариства. Рух ЄС на схід має позитивне стратегічне значення для майбутнього Європи. Відкриваються нові, більш широкі можливості співпраці з ЄС і для України. У зв'язку з цим питання про можливість і доцільності вступу України в Європейський Союз набуває особливої значущості. Отримання статусу повноцінного члена Європейського союзу як стратегічна мета України була вперше продекларована ще на початку 2005 року. Існують певні перешкоди на шляху поглиблення інтеграційних процесів між Україною та Європейським Союзом. Так, високий рівень стандартів сучасної Західної Європи часто ускладнює експорт вітчизняної продукції на ринки європейських держав. Необхідно, перш за все, виділити антидемпінгову політику ЄС, а також ряд особливостей у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності:

• сертифікацію продуктів харчування, сільськогосподарських добрив та інших продуктів;

• підвищення імпортного мита на деякі види товарів;

• наявність акцизних зборів;

• державні закупівлі без доступу іноземних постачальників.

Також слід відзначити такий фактор як ціна, яку має всякого роду розширення. В даному випадку соціальна ціна, яку платить кожна держава, що вступає в Євросоюз. У той час, як кожна хвиля розширення збільшувала територію, чисельність населення та сукупний економічний потенціал Союзу, економічні показники в розрахунку на душу населення зменшувалися. Таким чином, розширюючи свій соціально-економічний і політичний простір, ЄС жертвує поточними інтересами забезпечення максимально високого життєвого рівня членів Співтовариства для досягнення стратегічних цілей.

Недоліками інтеграції України до ЄС у короткотерміновій перспективі можуть бути: перехід нових держав-членів до єдиного митного тарифу ЄС та збільшення рівня тарифного захисту щодо низки товарів українського експорту; позбавлення нових держав - членів ЄС можливості самостійно регулювати свій торгівельний режим щодо України; можлива втрата українськими експортерами традиційних ринків збуту в нових країнах-членах ЄС внаслідок розширення сфери застосування антидемпінгових заходів щодо України; скорочення обсягів традиційного українського експорту до ЄС внаслідок часткової переорієнтації товаропотоків між нинішніми та новими членами ЄС.

5. Прогнозні сценрарії розвитку відносин єс та України

Сценарний аналіз є одним з найбільш потужних інструментів прогнозування. Сценарій являє собою гіпотетичну послідовність подій, яка побудована з метою виявлення динаміки взаємодії причин і наслідків у «вузлових точках» прийняття рішень. Сценарій, як правило, відповідає на два питання: «Як по кроках реалізується та чи інша гіпотетична ситуація?» та «Які є альтернативи на кожному етапі розвитку для кожного учасника, які дозволять відвернути небажані події або допоможуть сприяти певним тенденціям?».

Побудова сценаріїв щодо перспектив розвитку відносин між Україною та ЄС набуває все більшої важливості. На сьогодні існує спектр альтернатив щодо майбутньої участі України в інтеграційних об’єднаннях. Отримані знання про основні параметри даних альтернатив нададуть змогу скорегувати діяльність у сфері свідомої соціальної інженерії задля підвищення вірогідності реалізації найбільш бажаного розвитку подій.

Побудовою сценаріїв щодо розвитку відносин України та ЄС займаються такі науково-аналітичні установи як Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України, Інститут світової політики.

Інститут світової політики обрав для розробки сценаріїв метод експертних оцінок. У 2012 р. установою було проведено опитування європейських експертів із проханням визначити нинішню температуру у відносинах між Україною і ЄС та спрогнозувати її зміни після виборів. Загалом в опитуванні взяли участь 24 експерти. Публікація, де викладені сценарії, має назву «Три сценарії розвитку відносин Україна-ЄС після виборів-2012» (Посилання: http://iwp.org.ua/img/tri_czenari_ukr.pdf). Даний документ був підготовлений в рамках проекту «Об’єднуємося заради реформ (UNITER)», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні.

Згідно з результатами дослідження Інституту світової політики, є три сценарії щодо розвитку відносин між Україною та ЄС.

За негативним сценарієм в Україні спостерігатимуться наступні тенденції у відносинах з ЄС: 1.) замороження контактів на найвищому рівні на невизначений період; 2.) запровадження санкцій (всеохопних або цільових); 3.) міжнародна ізоляція України загалом. Даний сценарій є вірогідним з огляду на такі проблеми як: 1.) розгін демонстрацій із залученням збройних сил чи силових відомств; 2.) вибіркове правосуддя, зростання загрози фізичної розправи над Ю. Тимошенко, що негативно впливає на репутацію України в ЄС; 3.) «масова купівля депутатів», перебіжки депутатів від однієї політичної сили до іншої.

Згідно зі сценарієм «Статус-кво» у майбутньому матимуть місце наступні процеси: 1.) процес ратифікації Угоди про асоціацію відкладатиметься на невизначений період; 2.) Європейський Союз знову й знову буде звертати увагу на порушення демократичних стандартів, що матимуть місце в Україні; 3.) українська влада й надалі продовжуватиме запевняти Брюссель у відданості європейській інтеграції та верховенству права. В цілому, статус-кво у відносинах між Україною та ЄС стане своєрідною зоною комфорту, за рамки якої, скоріше за все, не наважаться вийти ані функціонери Євросоюзу, ані лідери держав-членів, ані українське керівництво. Передумовами для здійснення даного сценарію можуть стати: 1.) часткове виконання обов’язків Україною (наприклад, якщо проблема вибіркового правосуддя не буде вирішена, Європейський Союз матиме право утриматись від заохочування української влади такими «пряниками» як підписання Угоди про асоціацію); 2.) підписання Угоди про асоціацію стане лише символічним документом, положення якого не будуть виконані на належному рівні, у силу вступатимуть юридичні наслідки; 3.)інституційна криза в ЄС спричинятиме відсутність уваги ЄС до питання підписання Угоди про асоціацію з Україною.

Оптимістичний сценарій пов’язаний з ймовірним прогресом у трьох секторах: значна швидкість загальних реформ, проведення виборів з дотриманням демократичних стандартів і розв’язання проблем, пов’язаних із вибірковим правосуддям (зокрема визволення Ю. Тимошенко) .

Згідно з думкою експертів, найбільш вірогідним сценарієм є збереження статусу-кво — 67% експертів із аналітичних центрів країн ЄС не вірить в те, що відносини між Україною та ЄС зміняться після парламентських виборів.

Національним інститутом стратегічних досліджень запропоновано 3 можливі варіанти розвитку подій усередині ЄС і названо пов’язані з ними варіанти подальшої поведінки України:

1. ЄС продовжуватиме рухатися у бік подальшої централізації, до якої ніби-то об’єктивно підштовхує закладена в основу європейського проекту логіка інтеграції (навіть якщо цей рух доведеться тимчасово уповільнити).

2. Цю тенденцію буде змінено, і гору візьмуть дезінтеграційні тенденції, які, зрештою, за певних умов, можуть призвести до розпаду ЄС і ліквідації політичного проекту об’єднаної Європи.

3. Нарешті, не виключеним є і проміжний варіант з коливаннями доцентрових і відцентрових процесів і поверненням до ідеї принципово нежорсткої моделі проекту європейського об’єднання.

Показово, що центральною проблемою при обговоренні нинішніх перспектив розвитку ЄС виявляється питання про подальше розширення, а саме – чи варто його продовжувати і в якому вигляді, тобто у центрі уваги опиняється проблема, що безпосередньо пов’язана з перспективами реалізації євроінтеграційної стратегії України.

У разі розвитку подій за сценарієм 1 можна очікувати тимчасового уповільнення інтеграційних процесів і процесу розширення, але напрям політичного розвитку ЄС залишиться той самий. Отже, не припинятимуться спроби реалізації Європейської політики сусідства, об’єктом якої є Україна. Цей сценарій у його граничному, а не пом’якшеному варіанті, виглядає найменш оптимістичним як з погляду самого ЄС, якому, зрештою, загрожуватиме політична та економічна стагнація, так і з погляду України, для якої євроінтеграційні перспективи у вигляді набуття повноправного членства можуть втратити актуальність, по-перше, через повну невизначеність хронологічних меж цього процесу, а по-друге, через втрату привабливості ЄС як мети інтеграційного руху. Водночас на сьогодні цей сценарій виглядає і як найбільш реальний.

У кінцевому підсумку цей варіант розвитку подій міг би призвести до дезінтеграції ЄС (сценарій 2), про що говорять деякі західні експерти, підкреслюючи, що Лісабонська угода не містить нового бачення ЄС та його ролі у світі, а відповісти на головні виклики та загрози ХХІ ст. (міжнародний тероризм, збільшення розриву між багатими та бідними країнами, загрози, пов’язані з економічним та екологічним виснаженням) неможливо лише застосуванням інституційних та ідеологічних механізмів.

Ще один можливий варіант розвитку подій (3) – часткова політична децентралізація. Внаслідок цього перевагу отримає не жорстко об’єднавча модель ЄС, а більш м’яка та гнучкіша форма інтеграції, яка у принципі може сприяти пошуку нових варіантів активного залучення до співпраці країн, що перебувають за межами ЄС. Прибічницею цього варіанта традиційно виступає Великобританія. Враховуючи, що нині всередині ЄС відбувається перерозподіл сил, пов’язаний, зокрема, з активізацією політики Франції, підсиленням ролі Великобританії, а також Німеччини та Польщі, знов підвищується роль трансатлантичних зв’язків. Водночас у цих країн немає спільного бачення майбутнього ЄС щодо його розширення – наприклад, Франція виступає за обмеження цього процесу, зокрема за рахунок виключення Туреччини, і цілковито не сприймає європейських перспектив України, не кажучи вже про Грузію. Натомість деякі представники Британії бачать цей процес по-іншому і вважають, що Україні не слід відмовляти в перспективі членства.

У Великобританії є й радикальні прибічники ідеї розширення ЄС аж до відмови сприймати його як політичне об’єднання. Відштовхуючись від неприйнятності ідеї ЄС як супердержави, вони проголошують, що ЄС – це форма регіонального співробітництва. Говорячи про майбутній ЄС (до 2030 р.) як форму регіонального співробітництва, представники Великобританії мають на увазі, що ЄС має рухатися до включення до своєї орбіти таких країн, як Росія та Україна, але також країн Північної Африки та Близького Сходу. Деякі з них вважають, що Європейська політика сусідства має бути не альтернативою членству в ЄС, а кроком до нього. Зрозуміло, однак, що в цьому разі поняття «членства» буде значно відрізнятися від того, яким воно є нині.

Попри поверхову екстравагантність таких заяв, цей варіант – щодо так званих третіх країн, до яких належить і Україна – може бути цілком реальним. У межах цього сценарію практичним механізмом повно-правної інтеграції може бути Угода про асоціацію Україна–ЄС.

На користь можливості такого розвитку подій свідчать і деякі положення Лісабонської угоди, зокрема ст. 188m про можливість укладання з третіми країнами угод про асоціацію, які передбачають «взаємні права і зобов’язання», а також можливість «спільних дій». Показово також, що нова ст. 7а, присвячена країнам-сусідам ЄС, припускає тепер поширення дії угод про асоціацію на сферу зовнішньої та безпекової політики, а також юстиції та внутрішніх справ (хоча у практиці відносин з південно-середземноморськими країнами, з якими ЄС має угоди про асоціацію, це вже давно існує). Проте жодних формулювань щодо можливості переходу від сусідства з ЄС до членства у цій організації у Лісабонській угоді немає.

Сучасні політичні та економічні процеси в Європейському Союзі в свою чергу викликають дискусії щодо його майбутнього в науково-експертних середовищах країн, які оголосили про свої євроінтеграційні наміри, зокрема і в Україні.

У цьому контексті вжиття державою заходів, спрямованих на посилення національної економіки, недопущення або пом’якшення негативних зовнішніх впливів разом з усвідомленням суспільством об’єктивних причин та безумовних переваг європейської інтеграції дозволять Україні досягти найкращих результатів на обраному та за конодавчо затвердженому зовнішньополітичному векторі. Важливе значення при цьому мають постійний моніторинг і аналіз економічних, політичних та організаційних процесів у ЄС.

У цьому зв’язку Україна продовжуватиме послідовну реалізацію курсу на європейську інтеграцію. З підписанням Угоди про асоціацію перетворення відносин партнерства та співробітництва у формат політичної асоціації та економічної інтеграції перейде у практичну площину.

У розв’язанні ключового питання євроінтеграційної стратегії України – перспективи членства України в ЄС – зберігається невизначеність. Представники ЄС обмежуються загальними твердженнями про те, що ані Україна, ані ЄС наразі не готові до цього, уникають будь-яких зобов’язань перед Україною, пропонуючи лише партнерство на засадах Європейської політики сусідства. Європейський Союз, маючи внутрішні проблеми конституційного характеру і зіткнувшись із труднощами адаптації до наслідків хвилі масштабного розширення, нині переживає «втому від розширення».

Проте правові засади ЄС базуються на положенні про відкритість цього утворення для будь-якої європейської країни, що відповідає необхідним вимогам. Оприлюднена Європейською Комісією у листопаді 2006 р. Стратегія розширення підтверджує, що ЄС і надалі дотримуватиметься цього принципу. Європейський Союз – це спільнота, яка базується на спільних цінностях, які Україна поділяє і прагне надати їм практичного змісту у суспільному житті. Це означає поступову і послідовну «європеїзацію» країни, набуття нею ознак європейської ідентичності у сучасному її сенсі, а не лише у географічному та історичному розумінні.

Стратегічне майбутнє Європи – статус світової геополітичної потуги, яка, долаючи внутрішні проблеми, прагне здобути лідерство у глобальному масштабі. У виконанні цих стратегічних завдань об’єднаної Європи є гідне місце і для України – транзитного шляху постачання до Євросоюзу енергоносіїв, плацдарму для освоєння нових регіональних ринків, просування європейських цінностей далі на Схід, осередку стабільності й безпеки у складному і конфліктному Чорноморсько-Близькосхідному ареалі.

Реалізація політики європейської інтеграції України має відбуватися з урахуванням динамічних процесів політичного та економічного розвитку Європейського Союзу. Сьогодні Євросоюз стрімко змінюється. Якщо вдосконалення організаційних основ ЄС донедавна було процесом еволюційного характеру, то наслідки світової фінансово-економічної кризи 2008-2009 рр. та нинішня криза єврозони актуалі-зували потребу негайного пошуку рішення проблем в організації економічних та політичних процесів в Європейському Союзі. І йдеться не лише про вдосконалення інституційного складника. На порядок денний виноситься питання браку можливостей у межах існуючої політичної та економічної моделі функціонування ЄС для знаходження вичерпних відповідей на виклики сучасного світового розвитку. Це своєю чергою актуалізує проблему консолідації європейського соціуму: з одного боку, йдеться про спроможність європейських еліт дійти згоди щодо стратегічних напрямів майбутнього розвитку ЄС, а з іншого – про збереження довіри широких мас населення ЄС до тих політичних сил, що підтримують головні ідеї Європейського проекту. 2011 р. виявився чи не найскладнішим в історії Європейського Союзу. На межі дефолту опинилася Греція, загрозлива фінансова ситуація спостерігається в Італії, Португалії та деяких інших державах-членах ЄС. У межах пошуку інституційного забезпечення макроекономічної та макрофінансової стабільності Європейського Союзу точаться постійні політичні та експертні дискусії щодо майбутнього єврозони та шляхів подальшого розвитку ЄС. Зокрема, увагу привертають ініціативи Німеччини та Франції щодо формування так званого економічного уряду ЄС. Також лунають заклики до запровадження різношвидкісної інтеграції в межах Європейського Союзу та навіть виключення фінансово нестабільних держав із єврозони. На тлі загострення проблем у єврозоні посилюються позиції противників поглиблення економічної інтеграції, які виступають за обмеження повноважень наднаціональних структур, а в країнах-донорах послаблюється підтримка населенням політики керівництва.

У відповідь на болючі внутрішні реформи, спрямовані на зменшення державних видатків, у найбільших містах Європейського Союзу пройшла низка багатолюдних демонстрацій протесту проти політики національних урядів та наднаціональних органів ЄС. У результаті в Греції, Італії та деяких інших країнах змінилися уряди, на виборах до влади прийшли опозиційні політичні сили.

У політичній площині точаться дискусії щодо продовження інституційних реформ та розширення ЄС. Позиції найбільших держав-членів ЄС не збігаються. Ідеї щодо необхідності подальшого зміцнення

ЄС у спосіб федералізації не мають широкої підтримки серед держав-членів ЄС.

Водночас рішення, затверджені нещодавно Європейською Комісією, вкотре довели, що лідери ЄС спроможні досягти компромісів заради доб робуту громадян та інституційної стабільності Європейського Союзу. Мета ухваленого в листопаді 2011 р. пакета документів – забезпечити взаємозв’язок між економічним зростанням, фінансовою стабільністю та бюджетною дисципліною. Європейська Комісія розраховує, що завдяки цьому буде забезпечено економічне відновлення, подальше посилення управління фінансами в єврозоні, що зумовить зростання ВВП та зайнятості. Можливість досягнення таких складних компромісів свідчить про значну спроможність Європейського Союзу до консолідації та високу ефективність спільної європейської політики.

У цих умовах показовим для України є те, що навіть за фінансово-економічних турбуленцій в ЄС процеси європейської інтеграції не зупиняються і щодо подальшого реформування інституцій ЄС, і виконання прийнятих раніше рішень щодо розширення ЄС. При цьому жодна країна не виявила наміру вийти з Європейського Союзу чи з єврозони. Натомість Ісландія, найбільш постраждала від фінансово-економічної кризи 2008 р. європейська країна, веде переговори про вступ до ЄС.

Отже, можемо зазначити, що питання курсу України на євроінтеграцію залишається, як і раніше, надзвичайно актуальним і болючим. Не зважаючи на офіційне проголошення українським законодавством зазначеного напрямку розвитку двосторонніх відносин, формального прагнення нашої держави до демократичних перетворень та рівня економічного розвитку держав-членів ЄС, зрушення відбуваються доволі повільно. Позитивним кроком на шляху вирішення проблеми вибіркового правосуддя, як однієї з фундаментальних вимог Європи, можемо назвати звільнення Юрія Луценка. Але одночасно варто зазначити, що наразі не очікується помилування Юлії Тимошенко, чому влада знаходить цілу низку пояснень. На певне «потепління» у відносинах Україна-ЄС вказують зрушення в енергетичній сфері, зокрема, вдалі поставки газу з Угорщини і Польщі, об’єм яких, сподіваємося, буде лише збільшуватися. Подані в доповіді сценарії мають право на існування, але будемо вірити, що Україні вдасться в недалекому майбутньому стати повноцінною європейською державою, модернізувати свою економіку, законодавчий, соціальний і політичний сектори, беручи до уваги успішну практику передових країн ЄС.