Структуралізм.

Структуралізм це перша філософська традиція у 19. і 20. століттях, яка розвивалася із гуманітарних дисциплін, а саме із лінгвістики. Структуралізм у лінгвістиці означає, замість історичних і позитивіських науковомовних зусиль 19 століття, які наприклад намагались наскрізно прослідковувати історію окремих звуків через так звані "рухи голосних", що це робило тільки у смислі, мову вести від одного звуку, коли він виникає у мовній структурі. Лише в межах одного слова наявний визначений звучання звуку /e/; поза цим словом той самий звук буде лише шумом. Тільки у межах структури визначеної мови (е) виступає звуком /e/; і яка субстанція звуку до цього /e/ належить наприклад [Ђ:} [I] [3] [E) та ін., що може вирішується тільки для визначеної мовної структури.

Відмінності, які роблять розрізнення, що означає структуру реляцій і більше не абсолютну цінність визначених субстанцій, буде тим, звідки методично походить структуралізм. Що є у цьому випадку субстанційне співпадіння визначеного розміщення (розподілу) від чорного по біле наступна форма а з вимовленим звуком /a/? Між обома нема майбуть ніякого субстанційного співпадіння. Але у даних підсистемах (якими є гаматична і фонетична) деякої мови викликають ці знаки які однаково розрізняють і тому є "тими самими", без того, щоб мати щось спільне у субстанції.

Цей метод, спочатку був застосований у лінгвістиці, а потім був перенесений на інші сфери. Таким чином антрополог Леві-Строс досліджував особливості приготування їжі і сервіровку столу і які відмінності є у цих діях. Л. Альтюссер та його учні намагаються представити мислення Маркса як систему операцій розрізнення категорій буржуазія – пролетаріат, матеріалізм - ідеалізм.

Структуралізм з самого початку був неісторичним, а за походженням навіть антиісторичним методом і він мав перед усім фактичні труднощі у розумінні історичних подій по іншому ніж операцій у межах представлених структур, іншими словами він мав труднощі у представлені зміни структур, але пізніше з розвитком структуралізму розроблялись диференційовані моделі, які дозволяють розуміти історичні зміни як операції у структурах. Вирішальним було розуміння історичного повороту, який більше не розумівся ефект від окремої події, а швидше як остаточна дія і остаточне досягнення мети індивіда.

В цьому відношенні це грає для історії з погляду структуралістів ніякої ролі, чи визначені суб'єкти діяльності будуть діяти із вільного самовизначення їхньої волі, багато важливішим є, яка "граматика" діяльності "повинна" слідувати у визначеній ситуації; не у смислі взятої каузальної детермінації, а у смислі створення зрозумілості і об'єднаності у межах певної структури. У цій формі структуралізм переноситься у подальшому також на історію мислення, у Франції - батьківщині філософського струтуралізму - це видно у Фуко у Німеччині, Г. Блумберг.

Вирішальним і майбуть також непересічним досягненням яке здійснили струтураліз і у подальшому постструктуралізм є так звана "децентрація суб'єкта". Якщо для трансцендентальної філософії трансцендентальний суб'єкт був поворотним і центальним пунктом розвитку теорії, то в ході майже двухстолітньої історії суб'єкт з цієї своєї центральної позиції був зміщений; точніше внаслідок цього постало питання про походження суб'єктивності (що творить трансцендентального суб'єкта?) а також накінець питання згідно "Структурних елементів історії мислення", той заголовок, біля якого ми обертаємось, і який не дає можливості намалювати картину у Гегелівському смислі про самоповернення і самоусвідомлення духу.