Структурна схема до тексту

Парадигма	Метод	Центральний предмет дослідження	Мислитель	Час
Обґрунтування філософії як строгої науки	Дескриптивні методи: а) як феноменологія б) як екзистенціальна онтологія г) як герменевтика	Свідомість Суб’єктивність Інтерсуб’єктивність Людський дазайн Тексти і їх трансляція	Гуссерль Гайдеггер Гадамер	1910
Постраціоналізм	Генеалогія	Раціональність	Фуко, Дельоз, Дерріда, Ліотар	1960

Література по темі

Тема	Автор	Текст	Час опублікування	Видання
Обґрунтування феноменологічного методу	Е Гуссерль	1. Філософія як строга наука. 2.Картезіанські медитації	1910/11	Е Гуссерль Философия как строгая наука. – Новочеркасск, 1994. Картезианские медитации. – М., 1997.
Аналіз свідомості	Е Гуссерль	Ідеї до чистої феноменології і феноменологічної філософії І	1913	Е Гуссерль Идеи к чистой феноменологии и феноменологической философии. – М., 1994.
Онтологічний аналіз дазайну	Гайдеггер	Буття і час	1927	М.Хадеггер. Бытие и время. – М., 1997.
Інтерпретація тексту	Гадамер	Істина і метод	1960	Г.Г. Гадамер Істина і метод: У 2 т. – К., 2000.
Історичний аналіз систем знання	Фуко Дельоз/Гваттарі	Порядок речей Анти-Едіп (Капіталізм і шизофренія І, ІІ)	1969	Томас Кун Структура научных революций. М., 1976.
Писемність	Дерріда	Писемність і диференціація	1967
Постмодерне знання	Ліотар	Постмодерне знання

Аналітична філософія - теорія значення, логіка, граматика.

За назвою аналітична філософія приховуються два абсолютно різні філософських розуміння. Хоча обидва розглядають мову як причину філософських проблем і їх часто називають філософією мови. Хоча як і мовний механізм, який повинен діяти у певний спосіб, а також дія, як філософські проблеми будуть відповідно розглядатися інакше.

Обидва згадані підходи ми знаходимо уже у Готтліба Фреге, який вважав головними філсофськими проблемами: розпливчастість і неточністю висловлювань як буденної мови так і мови науки. На його думку вони повинні бути замінені на точну штучну мову, яка складається із стверджуючих речень, оскільки тільки вони можуть мати істиннісне значення, здатне до перевірки.

Фреге у своїх програмних творах намагався продемонструвати те, що математичні твердження виводяться із логіки (логіцизм). У подальшому подібну позицію підтримали Рассел та Вайдхед у своїй відомій праці „Принципи математики”.

Продовжуючи ці ідеї Людвіг Вітгенштайн у „Логіко-філософському трактаті” прагнув показати, що висловлювання природничих наук, на відміну від етичних, відповідають вимогам для ясної і однозначної мови яка здатна до перевірки.

Філософи віденського гуртка (О. Нейрат, М. Шлік, Р. Карнап, К. Г. Гемпель та ін.) обгрунтували програму фізикалізму, згідно якого всі наукові висловлювання, схожі до фізичних,а отже можуть аналізуватись і перевірятись схожим способом. І навпаки, всі речення математики, логіки, і метафізики виступають тавтологіями і є безглуздими.

Пізніше ця програма була значно обмежена тим, що логічний аналіз міг стосуватись тільки стверджуючих речень. Наслідки введення скасування цього обмеження привело до розширення поля мети програми, яка стала охоплювати ті сфери, що знаходять свій вираз не тільки у мові сфери філософії, етики, мистецтва, але й у природній буденній мові.

Зовсім інше розуміння ми бачимо у філософії пізнього Вітгенштайна. Філософські проблеми виникають не від відсутності точності у виразах, а мають форму деякої плутанини яка виникає у самій мові: неопозитивісти вважали, що метафізичні висловлювання можна відкинути шляхом звернення до досвіду і верифікації; однак насправді вони займаються розробкю конвенцій власного використання мови, які вони захищають або криткують.

Аналіз філософської проблеми відноситься очевидно до іншої теорії значення. Тут на місце логічного аналізу заступає граматичний опис наших мовних конвенцій, звичайно не про теорію значення, а про розв'язання нашої філософської плутанини, наших граматичних забобонів. Зрозумілим є також, що поняття істинності відсувається на задній план. У центрі методу знаходиться розгляд критеріїв або умов легітимації, які розкривають опис тих правил, яким наслідує наша мовна гра.

Традиція аналітичної філософії досліджує проблеми філософії математики (Л. Вітгенштайн, Ф. Вайсман). А також філософії психології (Г. Райл, С. Кріпке), теорії діяльності (Г.Г. фон Врігт), дослідження філософії історії (А. С. Данто) філософії права (Равальс), Етики (Гар) і теорії науки (М. Поланьї, Т.Кун, П. Фейєрабенд).