Структурна схема до тексту

Парадигма	Метод	Центральний предмет дослідження	Мислитель	Час
Неокантіанство	Логіка пізнання	Умови пізнання	Коен, Натовп, Ріккерт	1890-1910
Індуктивна логіка	Логіка емпіричного дослідження	Передумови визначального значення досвіду	Д.С. Мілл	1843-1900
Логічний емпіризм	Логіка науки	Демаркація науки і „метафізика” чуттєвого критерію	Карнап, Райнбах	1928-1950
Фальсифікаціонізм	Логіка дослідження	Логічне визначення процесу дослідження	Поппер	1930-1970
Прагматизм		Теорія істини і реальності	Пірс	1839-1914

Література по темі

Тема	Автор	Текст	Час опублікування	Видавння
Основи наук про дух	Ріккерт	Межі природознавчих понять	1896/1902	Г.Риккерт. Науки о природе и науки о культуре.-М.: Республика.-С.44-128.
Логічна будова світу досвіду	Карнап	Філософські основи фізики	1928	Карнап Р. Философские основания физики.Введение в философию науки.- М.: Прогресс, 1971.-390с.- С.33-381.
Логіка побудови наукових теорій і процесу дослідження	Поппер	Логіка дослідження	1935	Карл Поппер. Логика и рост научного знания. – М., 1983.
Програма дослідження	Лакатос	Методологія наукових програм дослідження	1978	Лакатос И. Фальсификация и методология научно-исследовательских программ. - М.: "Медиум", 1995.
Історія науки	Кун	Структура наукових революцій	1969	Томас Кун Структура научных революций. М., 1976.
Історія науки	Фейєрабенд	Проти методичної необхідності	1976	В кн.: Фейерабенд П. Избранные труды по методологии науки. М., 1986. с.125-467

Феноменологічний рух: від філософії як строгої науки до постраціоналізму.

Протягом 19. та 20. століть завдання філософії обмежувались не лише через емансипацію окремих наук, робились також спроби нового обґрунтування завдань філософії. Ми вже бачили таку у Маркса. Приблизно півстоліття після Маркса спробу обґрунтування філософії "як строгої науки" зробив Е. Гуссерль. Гуссерль вважав, що перед філософією стоять такі завдання, які не можуть вирішувати окремі емпіричні науки. Якщо ж науки беруть на себе це завдання де факто, то це їх значна помилка.

Для прикладу Гуссерль бере психологізм у обґрунтуванні логіки. Логіка це вчення про висновки, однак не про висновки як деякі фактичні висновки, які роблять переважна кількість людей і які могли б емпірично досліджуватись як предмет психології мислення. Логіка згідно власної сутності виступає вченням про правильні висновки і „правильність” означає тут очевидно не "відповідність до конвенціональних правил", як це вважає більшість людей, а також не практичну ефективність, яка є наслідком життєвого досвіду. Швидше "логічно правильне" належить до сфери ідеальних нормативних цінностей, які не можуть виступати предметом психології як емпіричної науки.

Емпіричні науки не можуть наділяти дійсністю норми; у крайньому випадку вони могли б досліджувати средньо прийняту норму у даному суспільстві, а також з переживаннями як пов’язані з цінностями і нормами. Але знання, що повинне бути є абсолютно іншим, ніж сама дійсність. Було б безглуздям вважати, що вирішення математичних завдань буде залежати від опитування.

На відміну від неокантіанства феноменологія досліджує не умови можливості пізнання, вона діє під лозунгом "до самих речей". Взагалі ця формула не була поверненням до емпіричної віри у можливість безпосереднього пізнання. "Самі речі" для феноменології швидше є речами як вони являються свідомості, або як феномени. Безпосередність же виявляється для феноменології багатством перередумов, які вже припускають світ речей у вигляді кореляту феноменальності з очевидністю, але однак без можливості довести їхню дійсність.

Феноменологічна редукція (метод феноменології) вимагає утримуватись від якихось суджень про буття чи небуття предметів, чим робить неупереджене споглядання в рамках чистої свідомості, тобто того, що дано як феномени в кореляції ноезису і ноеми. Гусерль називає цей процес – епохе (утримання). Феноменологія швидше виступає як строга наука, яка береться описати те, що відбувається, коли свідомості дещо являється: які передумови з боку свідомості створює свідомість, які характерні особливості структури предметності виникають при цьому і т ін.

Таким чином, феноменологія має величезний вплив, і з часів Гегеля вона є першою філософією, яка не ухиляється поставити по новому завдання філософії, навпаки вона ще більше розширює їх хоча і спирається при цьому на академічну філософію.

В межах філософії із феноменології виникли наступні напрями: екзистенціальна онтологія Гайдеггера, філософська германевтика Гадамера, а також значна частина французької сучасної філософії. Поза філософією феноменологічна думка вплинула на велику кількість інших наук: соціальні науки, психологію, релігієзнавство, юриспруденцію, лінгвістику та естетику.

Те що гіперраціоналізм Гуссерля, особливо у французькій філософії, знайшов своє вирішення у постраціоналізмі, вказує на те, що у феноменології філософія відкрила власну предметну сферу, оскільки тепер філософія повинна визначатись не тільки як те що залишилось від нерозібраних наукою предметів. Вона повертає собі у цьому випадку весь світ предметів, який позитивізм хотів віддати наукам у 19 столітті.

Дещо, про що йшла мова вище, що стосується зміни предмета філософії, має значення також для зовсім іншого філософського методу 20 століття, мається на увазі аналітична філософія, особливо у інтерпретації одного із засновників цього напряму Л. Вітгенштайна.