Карл Маркс

Вчення Карла Маркса (1818-1883) та Фрідріха Енгельса (1820-1895) - це результат розвитку і обробки різноманітних філософських вчень, які справили великий практичний вплив на формування духовного і політичного ландшафту світу. “Учення Маркса … є законний спадкоємець найкращого, що створило людство у XIX столітті в особі німецької філософії, англійської політичної економії, французького соціалізму.” (Ленін В. І.)

Концептуальною основою марксистського вчення є філософія Гегеля. Від Гегеля Маркс перейняв принципи діалектики і динамічно-еволюційний тип мислення. Однак гегелівські елементи були осмислені Марксом в іншому смислі. Він зайняв матеріалістичну позицію, основи якої були вже закладені Фейєрбахом. Маркс повертає співвідношення суб’єкт-об’єкт від визначення об’єкта через суб’єкт на визначення суб’єкта через об’єкт.

Розуміння полягає у необхідності зрозуміти своєрідну логіку, яка властива предметам. Матерія визначає свідомість; вона впливає на смисли, вона відображається у свідомості. Пізнання має вигляд процесу і відбувається поступово. Істина у цьому смислі є відповідність мислення об’єкту.

Однією із форм матеріалізму є діалектичний матеріалізм, він являє собою вчення про об’єктивний, незалежний від людського пізнання розвиток матерії. Вона повинна розумітись як постійне становлення, яке здійснюється відповідно до трьох законів діалектики (закон переходу кількості в якість; закон єдності і боротьби протилежностей; закон заперечення заперечення)

Матерія розвивається діалектично шляхом зіштовхування протилежних тенденцій і сил, які знову знімають себе ж на більш високому рівні. Саморозвиток матерії відбувається не безперервно, а через, так звані, “стрибки”, іншими словами дискретно.

Історичний матеріалізм є особливим випадком діалектичного. Він є по суті переосмисленою гегелівською філософією історії, яка отримує інше формулювання на основі економічного обґрунтування. Визначним елементом історичного процесу є практика. Найвідоміше формулювання Маркса звучить: “Філософи тільки по-різному інтерпретували світ, але йдеться про те, щоб його змінити.” Відповідно до цього практика перетворюється у критерій істини. З матеріалістичного погляду суспільна зміна повинна випливати із діалектики історії.

Якщо матерія визначає свідомість, то це відбувається у формі суспільних відносин. Маркс шукає основу людського розвитку в економічних процесах: вони формують історію; всі інші елементи суспільства є “ідеологічною надбудовою”, це філософія, релігія, культура. “Не свідомість людини визначає її буття, а навпаки, її суспільне буття визначає її свідомість.”

Під час аналізу господарських відношень Маркс спирається на результати досліджень в галузі класичної політичної економії, яку заснували англійці Адам Сміт (1723-1790) і Давид Рікардо (1772-1823): Сміт досліджував і систематизував господарські фактори і вбачає у розподілі праці основу для процвітання господарства. Рікардо робить наголос на теорії вартості, яка співвідносить вартість товару і працю, яка необхідна для його виготовлення.

В історичному матеріалізмі Маркс розглядає людську історію з точки зору діалектики з використанням економічної теорії. У “Комуністичному маніфесті” це звучить як наступне: “Історія всього минулого суспільства - це історія класової боротьби. Гнобителі і гноблені постійно знаходились у протилежності один до одного, що приводило до боротьби, яка закінчувалась кожен раз революційною перебудовою суспільства у цілому.”

Класова боротьба - це вираз протиріч між суспільними групами, які розряджаються у революції і призводять до виникнення нових суспільних формацій. У ході історії Маркс виділяє ряд суспільних формацій, які змінюються одна одною у залежності від прогресивності: первісна, рабовласницька, феодалізм, сучасний буржуазний капіталізм.

Суспільство має шарову структуру і по суті суспільний розвиток детермінується розвитком економічним. Структуру господарства (“реальний базис”) Маркс називає виробничими відносинами (сукупність матеріальних відносин людей, наприклад, відношення власності), які перебувають частково у згоді, а частково у протиріччі з продуктивними силами (уміння і досвід, засоби виробництва).

На початку епохи відношення власності до засобів виробництва, машин і таке інше ще не перебувають у протиріччі із способом виробництва товарів. Але у ході історичного процесу починають наростати антагонізми. Ці суперечності ведуть до класової боротьби, в якій пригноблені класи, обділені завдяки виробничим відносинам, повстають проти пануючих класів.

За цим діалектичним принципом кожна суспільна форма породжує внутрішні протиріччя, вирішенням яких є революція. Особливо ґрунтовно досліджує Маркс виникнення і сутність капіталізму, іншими словами виробничі відносини того часу. У своєму головному економічному творі “Капітал” Маркс ґрунтується на основоположеннях англійської економії: при цьому вартість товару та інше встановлюється в залежності від затраченого суспільно-необхідного робочого часу. Господарство грошей приховує не лише суспільний характер праці, але й дозволяє акумулювати цінності на противагу до примітивного обмінного господарства.

Це нагромадження і є метою капіталістичного господарства. Співвідношення товар-гроші-товар переходить до формули гроші-товар-гроші, причому товар стає лише шляхом до більшої кількості грошей, які зосереджуються у руках капіталістів. Це продукування відбувається не для особистих потреб, а для нового продукування. Джерелом цього зростання по Марксу є додаткова вартість: під час створення товару капіталіст не віддає повну вартість від нього його виробнику, робітнику, а частину залишає собі.

Капіталіст “купує” працю на вільному ринку. Робітник працює не тільки необхідний робочий час для створення собі засобів для життя, але й створює у “додатковий час” не оплачену додаткову вартість. Цей взаємозв’язок є найважливішим джерелом відчуження. У процесі розподілу праці робітник відчужується від продукту власної праці. Він розглядає на себе лише з точки зору експлуатації капіталістом і конкуренції з іншими робітниками.

Анонімна влада грошей відчужує його від його ж сутності. Таке співвідношення не залишило “ніякого іншого зв’язку між людьми як тільки голий інтерес, як байдужий “чистий розрахунок”. Ще одним виразом для цього відчуження виступає релігія.

Маркс підтримує ідеї утопічного або раннього соціалізму, представниками якого були Сен-Симон (1769-1825) і Фур’є (1772-1837). Услід за ними він постулює ліквідацію приватної власності. Критикуючи ранніх соціалістів, Маркс підкреслює тезис історичного матеріалізму про необхідність і закономірність приходу комунізму. Через внутрішню механіку капіталізму стає можливим логічно обґрунтувати вчення, яке Маркс називає “науковим соціалізмом”. Прогресуюча концентрація капіталу веде до його акумулювання невеликою групою капіталістів, пролетаріат же буде продовжувати далі зубожіти.

Циклічні кризи свідчать про суперечливість системи, яка в кінці буде зруйнована пролетарською революцією. Як у минулому буржуазія повалила панування феодалів, так у майбутній класовій битві сама буде повалена пролетаріатом. У цій революції засоби виробництва будуть усуспільнені, а праця колективізована. І нарешті будуть скасовані класи, а за ними і сама держава.