2.2. Економічний і валютний союз

Єдиний ринок усунув митні та технічні бар’єри, що заважали торгівлі між країнами ЄС¹⁵, але сам по собі не міг запобігти коливанням курсів валют, які можуть створювати перешкоди, що виявляються такими ж, якщо не більш нездоланними, як і митні бар’єри. Як зазначають науковці девальвація валюти в країні, що є членом митного союзу, за своєю дією еквівалентна введенню митних тарифів на всі імпортовані товари та субсидуванню експорту цієї країни. І навпаки ревальвація валюти обмежує обсяги експорту і створює сприятливі умови для імпорту, а ці чинники стримують розширення бізнесу в країнах з сильною валютою¹⁶.

Створення Економічного і валютного союзу почався 1 січня 1994 року і завершився 31 грудня 1998 року. Запровадив таке створення Договір про ЄС. За своєю суттю ЕВС – це дворівнева система банків, до складу якої входить Європейський Центральний банк та Центральні банки країн-членів. Щоб стати членом ЕВС держави мають відповідати наступним вимогам:

1. Сумісність національних законодавств держав-членів ЄС із положеннями Договору про Співтовариства 1957 р. та статуту Європейської системи центральних банків щодо невтручання національних урядів у діяльність національних центральних банків і навпаки.¹⁷

2. Досягнення державами членами високого рівня стійкого зближення економічних показників.¹⁸

Економічний і валютний союз передбачали як вже зазначалось систему центральних банків на чолі з Європейським Центральним банком, спільну економічну політику та спільну валютну політику. На нашу думку найбільш визначним досягненням ЕВС є запровадження єдиної європейської валюти – євро, що відбулось 1 січня 1999 року. Таким чином євро замінив собою попередню розрахункову одиницю – екю. 1 січня 2002 року єдину європейську валюту було випущено в готівковий обіг. А вже в липні цього ж року скасували статус національної валюти держав-членів, які увійшли до «зони євро», як платіжних засобів. На сьогоднішній день до зазначеної зони входять 17 держав-членів ЄС. Нові держави-члени, такі як Латвія, Польща, Угорщина та інші, зобов’язалися запровадити на своїй території євро, протягом установлених угодами про приєднання до ЄС, до 2014 року.¹⁹ Таким чином після 2014 року за межами єврозони, якщо не приймуть в односторонньому порядку рішення про приєднання до євро, залишатимуться Велика Британія, Данія та Швеція²⁰.

Але після введення євро як громадяни так і підприємства постали перед істотними проблемами, пристосовуючись до нової валюти. Головні проблеми мали здебільшого психологічний характер. Спільнота потребувала часу для пристосування до нової грошової одиниці, що дозволило осягнути всі переваги від неї. Однією з таких переваг є стабільність цін та посилення позицій ЄС в безладі міжнародного фінансового ринку²¹. Завдяки євро ЄС дістав змогу відігравати в світовій валютній системі роль, що відповідає його економічному й торговельному потенціалові.

Таким чином, запровадження Економічного і Валютного союзу спричинило фундаментальну трансформацію економічних відносин в ЄС і ще більшу інтеграцію між державами-членами. Створення ЕВС хоч і обмежує суверенітет держав-членів та фактично створює «наддержаву» з виключною компетенцією в галузі економічного, банківського та валютного регулювання, але все ж таки має свої надзвичайні пріоритети. Зокрема союз дозволяє збудувати справжній внутрішній ринок ЄС, позбавлений будь-яких кордонів, та досягти однієї із найголовніших цілей ЄС – гармонійного, збалансованого і стійкого розвитку підприємництва та високого ступеню конкурентності і конвергентності економічної діяльності, а через це – досягнення якнайбільшої економічної та соціальної солідарності країн Європи.